Рішення № 4740444, 19.03.2009, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "19" березня 2009 р. Справа № 12/2260

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді

судді Сікорської Н.А.

судді

за участю представників сторін

від позивача Дяков С.М. - дов. від 28.08.09р.

від відповідача ОСОБА_1. - фізична особа-підприємець.

розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче комерційне підприємство "ХарчПак" (м.Житомир)

до Фізичної особи-підприємцяОСОБА_1(смт. Ружин)

про стягнення 2305,82 грн.

У відповідності до ч.4 ст.69 ГПК України, спір вирішується у більш тривалий строк, ніж передбачено ч. 1 цієї статті.

В судовому засіданні 19.03.09р., відповідно до ст.77 ГПК України, оголошувалась перерва.

Подано позов про стягнення з відповідача на користь позивача 22305,82 грн., з яких 837,45 грн.- основний борг, 20,06 грн. - 3% річних, 56,21 грн. - процент за користування чужими коштами, 112,77 грн. - пеня, 1220,37 грн. - штраф, 58,96 грн. - інфляційні витрати.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у заявлених розмірах, з викладених у позовній заяві підстав.

Відповідач проти позову заперечила, про що зазначила у письмовому відзиві на позовну заяву (а.с.36-37). Зокрема стверджує, що заборгованість перед позивачем у неї відсутня, оскільки кошти за отриманий товар передала представнику позивача ОСОБА_2.

В судовому засіданні, після перерви, подала заяву, згідно якої також просить відмовити в стягненні штрафних санкцій або зменшити їх розмір.

Представник позивача в судовому засіданні наголосив, що жодних повноважень ОСОБА_2. на отримання від ОСОБА_1. коштів за товар позивач не надавав. Вказане зазначено і в письмових поясненнях позивача від 29.11.07р. (а.с. 48).

В процесі розгляду справи, судом оглядався відмовний матеріал за повідомленням господарського суду Житомирської області щодо неправомірних дій ОСОБА_2.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі договору постачання №Р-19 від 14.08.06р. (надалі - Договір) (а.с. 7-9) та видаткових накладних від 22.09.06р. серії ВН № Ф1-0054102 та серії ВН №Ф1 - 0055868 (а.с. 12-14) Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "ХарчПак" (позивач) поставило фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1. (відповідач) товар на суму 837,45 грн, оплату за який згідно п.3.2 Договору остання зобов'язалася провести протягом 14 календарних днів з моменту його отримання

В порушення умов п.3.2 Договору розрахунки в обумовлені терміни здійснено не було, в зв'язку з чим сума боргу становить 837,45 грн.

Відповідно до ст.525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказане відповідає п. 6.2 Договору. Крім того, вказаним пунктом сторони передбачили стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від простроченої суми в разі несплати або прострочення оплати,

На підставі ст. 625 ЦК України та абз.1 п.6.2 Договору позивач нарахував до стягнення з відповідача 20,06 грн. 3% річних, 58,96 грн. інфляційних витрат та 112,77 грн. пені.

Також позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 0,5% від суми простроченої оплати, який передбачено абз.2 п. 6.2 Договору за несплату або прострочення оплати в сумі 1220,37 грн.

Крім того, позивачем ставиться вимога про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовоми коштами в розмірі 56,21 грн., з посиланням на ч.3 ст. 692 ЦК України та ст. 536 ЦК України.

При цьому позивач просить застосувати за аналогією норму ст. 1048 ч.1 ЦК України, визначивши розмір процентів на рівні облікової ставки НБУ.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Нарахування 3% річних та інфляційних здійснено у відповідності до положень Договору та норм чинного законодавства, їх розрахунки здійснено вірно, тому позивач правомірно заявив до стягнення 20,06 грн. 3% річних та 58,96 грн. інфляційних.

Обгрунтовано також заявлено до стягнення пеню, однак суд встановив, що при здійсненні її розрахунку, позивач всупереч ч.6 ст. 232 ГК України, визначив більший період її нарахування, ніж передбачено законом.

Згідно розрахунку позивача (а.с.10-11), пеню нараховано по накладній від 22.09.06р. за період з 04.10.06р. по 24.07.07р. - за 293 дні та по накладній від 28.09.06р. за період з 10.10.06р. по 24.07.07р. - за 287 днів.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договором не встановлено нарахування пені за більш тривалий період, ніж передбачено у ч.6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи, що за п.3.2 Договору відповідач зобов'язалася провести розрахунки протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару, тому по накладній від 22.09.06р. пеню слід нараховувати з 07.10.06р. по 06.04.06, а по накладній від 28.09.06р. - з 13.10.06 по 12.04.076р.

За підрахунками суду сума пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 70,98 грн., тому в стягненні 51,79 грн. пені слід відмовити.

Що стосується вимоги про стягнення процентів за користування чужими коштами та штрафу на підставі абз.2 п.6.2 Договору, суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню

Зокрема позицію позивача щодо стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами на підставі ст.ст. 692, 536, 1048 ЦК України суд вважає хибною, оскільки відповідно до ч.2 ст.536 ЦК України, розмір процентів за користуванням чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Договором розмір процентів за користування чужими коштами не встановлено. Діюче законодавство також не містить вказівок про розмір процентів за користування коштами в результаті несвоєчасно проведених розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Правовідносини, які виникають з договору поставки та правовідносини, що виникають з договору позики не є подібними за змістом, а тому застосування за аналогією ст. 1048 ЦК України, суд вважає необгрунтованим.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 46,21 грн. процентів за користування чужими коштами є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Вимога про стягнення з відповідача 1220,37 грн. штрафу не підлягає задоволенню з тих підстав, що фактично, заявляючи її до стягнення, позивач просить повторно стягнути з відповідача пеню, однак у розмірі 0,5% від суми простроченої оплати.

За ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з абз.2 п.6.2 Договору, сторони передбачили стягнення з покупця, у разі несплати або прострочення оплати, штрафу у розмірі 0,5 % від суми простроченої оплати за кожен день прострочення платежу, фактично застосувавши порядок нарахування пені.

Однак, враховуючи, що за порушення грошового зобов'язання допускається нараховувати пеню одноразово, повторне її стягнення суперечить нормам чинного законодавства, тому в стягненні 1220,37 грн. штрафу слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позов обгрунтований, заявлений у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджується матеріалами справи і підлягає задоволенню частково в сумі 987,45 грн., з яких 837,45 грн.- основний борг, 20,06 грн. - 3% річних, 70,98 грн. - пеня, 58,96 грн. - інфляційні витрати.

В стягненні 56,21 грн. нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами, 1220,37 грн. штрафу та 41,79 грн. суд відмовляє.

Витрати, пов'язані з оплатою державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Заперечення відповідача стосовно того, що розрахунки здійснено в повному обсязі шляхом передачі коштів представнику постачальника ОСОБА_2, суд не приймає до уваги, оскільки такого порядку розрахунків сторонами у Договорі не педбачено.

Крім того, суд звертає увагу, що за повідомленням суду, Прокуратурою Богунського району м. Житомира було проведено перевірку з приводу неправомірних дій ОСОБА_2. при здійсненні господарських операцій з отримання коштів за товарно-матеріальні цінності.

В результаті вказаної перевірки 11.04.08р. було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2. за ст. 191 КК України "Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем" на підставі п.4 ст.6 КПК України, ст.6, ст.1 п.Б Закону України "Про амністію" від 09.06.07р.

Згідно вказаної постанови ОСОБА_2 дійсно з 03.07.06р. по 09.10.06р. працював торговим агентом позивача і до його клієнтів входила ОСОБА_1 (вказане вбачається і з наданих до справи документів (а.с. 49-50). Від клієнтів торговий агент за поставлену продукцію отримував кошти для подальшої передачі в касу товариства. Кошти, отримані від ОСОБА_1. в сумі 837,45 грн. позивачу не передав, оскільки останній заборгував йому заробітну плату.

У відповідності до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Враховуючи, що позивач не уповноважував ОСОБА_2. отримувати кошти за переданий товар, фактично вартість останнього було сплачено особі, яка жодного відношення до договірних взаємовідносин сторін не мала.

Щодо заяви відповідача від 19.03.09р., згідно якої остання просить відмовити в стягненні штрафних санкцій або зменшити їх розмір, то відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Враховуючи, що відповідачем у справі є фізична особа-підприємець - ОСОБА_1., а обставини, які викладені в заяві (стан здоров"я, пенсійний вік, сімейний стан) стосуються ОСОБА_1. як фізичної особи, тому заявлене клопотання судом відхиляється.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22,33,49,69,82-85ГПК України,господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Житомирська обл., смт. Ружин, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Харч Пак", м.Житомир, вул.Ватутіна, 79, код 24705751

- 837,45 грн. основного боргу;

- 58,96 грн. інфляційних;

- 20,06 грн. 3% річних;

- 70,98 грн. пені;

- 43,68 грн. державного мита,

- 50,53 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Відмовити в частині стягнення 56,21 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1220,37 грн. штрафу та 41,79 грн. пені.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Сікорська Н.А.

Дата підписання: 27 березня 2009 року.

Віддрукувати:

1 - у справу

2,3 -сторонам