Рішення № 47393262, 22.07.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6295/15 Справа № 208/1391/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Ричка С. О. Доповідач - Романюк М.М.

54Категорія

22 липня 2015 року м. Дніпропетровськ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Романюк М. М.

суддів Петренко І.О., Котушенко С.П.

при секретарі Порубай М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинска Дніпропетровської області від 21 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення до основної щорічної відпустки та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з зазначеним вище позовом 24 лютого 2014 року. В обґрунтування заявлених та уточнених вимог посилався на те, що він з 01 червня 2009 року працював на посаді заступника генерального директора з кадрових питань комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал". Наказом № 7-з від 22 січня 2014 року позивача було звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку на підставі наказів № 184-п від 22 жовтня 2013 року "Про скорочення штату" та № 383-к від 23 жовтня 2013 року "Про скорочення штату". Позивач вважає своє звільнення незаконним і необґрунтованим, оскільки: не було завчасно надано професійним спілкам інформації з питання скорочення посади заступника генерального директора з кадрових питань; позивачу одночасно з повідомленням про скорочення не запропонували наявної роботи за відповідною професією чи спеціальністю, з прямим обмеженням його переважного права на залишення на роботі при вивільненні і повторного укладання трудового договору, та таким, що порушує його особисті права. Просить визнати незаконним його звільнення з посади заступника генерального директора з кадрових питань КВП ДМР "Міськводоканал" та скасувати як незаконний наказ № 7-з від 22 січня 2014 року, поновити з 22 січня 2014 року його на посаді заступника генерального директора з кадрових питань КВП ДМР "Міськводоканал", стягнути з відповідача на його користь: заробітну плату за весь час вимушеного прогулу в сумі 100 878 гривень 96 коп. за період з 23 січня 2014 року по 21 квітня 2015 року; допомогу на оздоровлення до основної щорічної відпустки за 2009 - 2014 роки згідно колективного договору на 2009 рік у сумі 36 050 грн.; грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 14 226,52 грн.; грошову оплату за листком непрацездатності АВЛ №269947 від 06 січня 2011 року; моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. та судові витрати.

Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 квітня 2015 року заявлені вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача грошову компенсації за невикористану відпустку в сумі 2 263, 31 коп., в іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні вимог щодо визнання незаконним звільнення позивача, скасування наказу № 7-з від 22 січня 2014 року, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, допомоги на оздоровлення, грошової оплати за листком непрацездатності та моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведено у відповідності з вимогами закону, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

З даним висновком судова колегія погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач з 01 червня 2009 року працював на посаді заступника генерального директора з кадрових питань Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал".

Наказом відповідача №184-п від 22 жовтня 2013 року з 23 січня 2014 року скорочено з штатного розкладу штатну одиницю - заступника генерального директора з кадрових питань.

Наказом № 7-з від 22 січня 2014 року позивача звільнено з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, на підставі наказів № 184-п від 22 жовтня 2013 року "Про скорочення штату" та № 383-к від 23 жовтня 2013 року "Про скорочення штату".

Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Той факт, що у відповідача відбулося скорочення штату, а саме посади заступника генерального директора з кадрових питань, позивачем не заперечується.

Посилання апелянта на те, що при звільненні не було прийнято до уваги його переважне право на залишення на роботі не може бути прийнято до уваги з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

З урахуванням того, що позивачем не надано доказів того, що він має переважне право на залишення на роботі, окрім того, посада заступника генерального директора з кадрових питань на підприємстві одна, тобто відсутні інші особи відносно яких позивач міг би мати переважне право, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в цій частині відповідачем порушень трудового законодавства не було.

Посилання апелянта на те, що його було звільнено без попередньої згоди з профспілковим комітетом не може бути прийнято до уваги, оскільки відповідно до ст.431 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації. З урахуванням того, що позивач не був членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві його звільнення проведено без такої згоди.

Згідно ст.492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Як роз'яснено у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

З урахуванням того, що про наступне звільнення позивач був повідомлений своєчасно, на час звільнення іншої роботи за відповідною професією чи спеціальністю на підприємстві не було, а від запропонованих посад позивач відмовився, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, оскільки звільнення позивача відбулося у відповідності з вимогами трудового законодавства.

Посилання апелянта що йому не запропонували вільну посаду заступника директора з економіки не може бути прийнято до уваги, оскільки ОСОБА_3, яка займала зазначену посаду, була звільнена наказом від 08 січня 2014 року у зв'язку із скорочення даної посади з 09 січня 2014 року.

Однак, задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції виходив з їх законності та доведеності в цих межах.

З висновком суду щодо наявності підстав для часткового задоволення вимог щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку погодитися не можна виходячи з наступного.

Згідно п.2 ч.1, ч.2 ст.8 Закону України "Про відпустки" щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Відповідно до ч.1 ст.24 зазначеного Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

З урахуванням зазначеного, та приймаючи до уваги, що колективними договорами укладеними на період з 2011 по 2014 роки не передбачалося надання додаткової відпустки заступнику генерального директора з кадрових питань, окрім того діючим законодавством передбачена виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки лише працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість задоволення зазначених вимог частково, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішенням про відмову у задоволенні вимог про стягнення грошової компенсації.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Керуючись ст.ст.307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинска Дніпропетровської області від 21 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку - скасувати та у задоволенні зазначених вимог відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.М.Романюк

Судді: С.П.Котушенко

І.О.Петренко