Ухвала суду № 47378385, 15.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2015 р. м. Київ К/800/15888/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ ЕЛІТ»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2015 року

у справі № 826/7225/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ ЕЛІТ»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ТОВ «АРМ ЕЛІТ» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 09 квітня 2014 року № 0002662201 та № 0002672201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 09 квітня 2014 року № 0002662201 та № 0002672201.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким в задоволені позову відмовлено.

ТОВ «АРМ ЕЛІТ» не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, подало касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ у Подільському районі міста Києва ГУ Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ Еліт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Геотехкомплект», ТОВ «Контелл», ТОВ «Компанія Інтербазіс», ТОВ «Бігрін груп», ТОВ «Вегаплюс» за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт від 13 лютого 2014 року № 452/26-56-22-0103/35442130, яким зафіксовано порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 09 квітня 2014 року:

- № 0002662201, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 66 838,00 грн., у тому числі: 66 837,00 грн. - основний платіж, 1 грн. штрафні (фінансові) санкції;

- № 0002672201, яким позивачу зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за квітень 2011 року на суму 186 667,00 грн. та зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за квітень 2011 року на суму 80 064,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень, виходив з їх обґрунтованості та правомірності, оскільки висновки відповідача щодо завищення позивачем залишку від'ємного значення не підтверджується належними та допустимими доказами.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами реальність здійснення господарських операцій, а тому донарахування відповідачем податкового зобов'язання з ПДВ, є правомірним.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що такі висновки судів як першої, так і апеляційної інстанцій, є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів підпункту 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог пункту 198.2 статті 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість у відповідності до вимог ПК України є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Натомість, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наведене кореспондує приписам пункту 198.6 статті 198 ПК України, відповідно до яких не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України (пункт 201.8 статті 208 ПК України).

Тобто, Податковим кодексом України чітко встановлено випадки неврахування в податковому кредиті суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що підтверджені податковими накладними, а саме: 1) невідповідність форми та змісту податкової накладної вимогам статті 201 ПК України; 2) складення податкової накладної особою, що не зареєстрована, як платник податку на додану вартість; 3) відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (за умови необхідності такої реєстрації).

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Між цим, судами попередніх інстанцій обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку встановлені не були.

Так, в порушення вимог статті 159 КАС України, судами першої та апеляційної інстанцій з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами, а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей, питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні наданих послуг, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням.

При цьому, для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, судам попередніх інстанцій необхідно було встановити: рух коштів між позивачем та його контрагентами при виконанні умов укладених договорів; зміст проведених позивачем операцій, їх обсяг, форми викладення, тобто, ознаки, які б свідчили про реальність таких операцій; чи пов'язані проведені позивачем операцій з його господарською діяльністю; чи відбулися реальні зміни в майновому статі платника податку внаслідок використання результатів отриманих робіт.

Також, судам попередніх інстанцій, при вирішенні даної справи, слід було звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому, приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Враховуючи викладене, колегія суддів не може погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки рішення судів прийняті по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для направлення справи, в цій частині, на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ ЕЛІТ» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2015 року скасувати.

Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ ЕЛІТ» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев