Ухвала суду № 47377224, 15.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року м. Київ К/800/24916/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А, Зайцева М.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року

у справі № 804/12898/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросільпром»

до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановила:

ТОВ «Агросільпром» звернулось до суду з позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 08 травня 2014 року № 0003782204, яким ТОВ «Агросільпром» визначено податкове зобов'язання за платежем з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в сумі 317 500,00 грн., в тому числі за основним платежем - 254 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 63 500,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08 травня 2014 року № 0003782204.

У касаційній скарзі, Дніпропетровська ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами встановлено, що посадовими особами Дніпропетровської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Агросільпром» з питань дотримання вимог податкового з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Протей-Груп» за період січень 2014 року, за результатами якої складено акт від 18 квітня 2014 року №234/22-04/24239651, яким встановлено порушення підпунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на суму 254000 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 травня 2014 року № 0003782204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) за основним платежем у розмірі 254000 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 63500 грн.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статі та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі, а саме: договір купівлі-продажу від 15 січня 2014 року за №1501, видаткові та податкові накладні, банківські виписки на підтвердження оплати за товар, звіти по складу сировини, протоколи дослідження проб харчових продуктів, лімітно - заборні карти, оборотно-сальдовими відомості, картки виробництва продукції, товарно-транспортні накладні, вантажно-митні декларації, звіти про відвантаження вироблених олій, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Зауваження до форми і змісту податкових накладних в акті перевірки відсутні.

При цьому, як на підставу відсутності реального виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем правочинами, відповідач посилається на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну як обов'язковий безумовний доказ реальності здійснених господарських операцій. Натомість оцінка таких операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу здійснених операцій, з урахуванням особливостей їх суті та змісту.

Щодо посилань відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Протей-Груп», як на доказ відсутності реального характеру у спірних господарських операцій, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Судом першої інстанції досліджено, що відомості стосовно наявності судових вироків щодо посадових осіб ТОВ «Протей-Груп» відсутні.

Окрім того, слід відзначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо протиправності дій Дніпропетровської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області щодо прийняття оспорюваного податкового повідомлення - рішення від 08 травня 2014 року № 0003782204.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев