Постанова № 4734401, 22.05.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків, вул. Мар"їнська, 18-Б-3 ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" травня 2009 р.                                                                                 № 2-а-36619/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Свіргун О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Екоп"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

пропро скасування податкового повідомлення-рішення ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Науково-виробниче підприємство Екоп» звернувся до суду із адміністративним позовом до ДПІ у Київському районі м.Харкова в якому просив визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова № 0000542302/0 та № 0000552302/0 від 19.02.2009p.

В судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги, та просив визнати нечинними рішення відповідача № 0000542302/0 та № 0000552302/0 від 19.02.2009p., №00000542302/1 та №00000552302/1 від 31.03.2009р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що податкові повідомлення-рішення винесені на підставі Акту про результати виїзної планової перевірки ТОВ «НВП Екоп» від 09.02.2009р. № 801/23-05/30654386, висновки якого не відповідають вимогам чинного податкового законодавства. Позивач вважає, що порушень законодавства, визначених в акті перевірки з його боку не було. Не було порушено вимог п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Вимоги п. 1.7 статьи 1, п.п. 7.4.5 пункта 7.4 статьи 7, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є підставою для отримання податкового кредиту з податку на додану вартість, який було задекларовано на підставі податкових накладних отриманих від ТОВ фірма «Міленіс» на загальну суму 276285грн.00коп. та від ТОВ «Бізнес Пост» на загальну суму 209036грн.00коп. Вимоги п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є підставою для нарахування позивачем валових витрат по взаєморозрахункам з ТОВ фірма «Міленіс» та ТОВ «Бізнес Пост» на загальну суму 2426605грн.00коп.

Представник позивача в судове засідання з’явився та підтримав свої позовні вимоги просив суд їх задовольнити.

Представник позивача в судове засідання з’явився та з позовними вимогами не погодився у повному обсязі посилаючись на його необґрунтованість.

У запереченнях на позов зазначили, що відповідач провів планової перевірки ТОВ «НВП Екоп», за результатами якої було складено акт від 09.02.2009р. № 801/23-05/30654386. Відповідно до висновків акту перевірки з боку позивача були порушені вимоги п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» при проведені взаєморозрахунків між ТОВ «НВП Екоп» та ТОВ фірмою «Міленіс», ТОВ «Бізнес Пост». Угоди між підприємствами є нікчемними, тому ТОВ «НВП Екоп», не має право на податковий кредит по отриманим податковим накладним від ТОВ фірми «Міленіс» та від ТОВ «Бізнес Пост», а також не має валових витрат при вказаних правовідносинах.

Суд вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з оглядом на наступне.

Як було встановлено судом з 15 по 28 січня 2009 року співробітниками ДПІ у Київському районі м. Харкова та ДПА у Харківській області була проведена виїзна планова перевірка ТОВ «НВП Екоп» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої був складений акт № 801/23-05/30654386 від 09.02.2009р. Згідно з висновками акту перевірки встановлені порушення з боку платника податку п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

10.02.2009р. ТОВ „НВП Екоп" надало заперечення до акту перевірки у формі зауважень. 11.02.2009 року заперечення були здані до ДПІ у Київському районі у вигляді листа №98001п/15 від 10.02.2009 року. 16.02.2009р. відповідач надав відповідь №2909/10/23-510, в якій результати акту перевірки №801/23-05/30654386 залишені без змін.

На підставі акту перевірки відповідачем було винесені податкові повідомлення-рішення №0000542302/0 та № 0000552302/0 від 19.02.2009p.

Податковим повідомленням-рішенням №0000552302/0 від 19.02.2009 р. позивачу було донараховане податкове зобов'язання по сплаті податку на прибуток на загальну суму 781962грн.00 коп., з яких 606651грн.00коп. – основній платіж, 175311грн.00коп. - штрафна санкція.

Податковим повідомленням-рішенням №0000542302/0 від 19.02.2009р. позивачу було донараховане податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 727982грн.00коп., з яких 485321грн.00коп. – основній платіж, 242661грн.00коп. - штрафна санкція.

27.02.2009р. ТОВ «НВП Екоп» подало скаргу на зазначені повідомлення-рішення до податкової інспекції Київського району м.Харкова, лист №27/02. За результатами розгляду скарги ТОВ «НВП Екоп» на податкові повідомлення-рішення, рішенням ДПІ у Київському районі м.Харкова скарга залишена без задоволення, а оскаржені повідомлення рішення були залишені без змін, та додатково винесені податкові повідомлення-рішення №00000542302/1 від 31.03.2009р. по податку на додану вартість та №00000552302/1 від 31.03.2009р. по податку на прибуток.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-вр від 03.04.1997 р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями.

Як було встановлено судом податковий кредит по податку на додану вартість був задекларований позивачем на підставі податкових накладних отриманих від ТОВ фірма «Міленіс» на суму 276285грн.00коп. та від ТОВ «Бізнес Пост» на суму 209036грн.00коп. Податкові накладні були складені та видані ТОВ «НВП Екоп» на підставі договорів, актів прийому-передачі виконаних робіт, та розрахункових документів-платіжних доручень про сплату вказаних робіт.

Відповідно до п.п7.2.4. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку, у порядку, передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Стаття 9 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає реєстрацію осіб як платників податку на додану вартість податковим органами.

Судом встановлено, що ТОВ фірма «Міленіс» зареєстрована платником ПДВ про що видане свідоцтво №100083629 ДПІ у Дніпровському районі м.Київа. ТОВ «Бізнес Пост» було зареєстроване платником ПДВ про що видане свідоцтво №100047242 ДПІ у Шевченківському районі м.Київа та вказані підприємства на час вчинення угод знаходились в ЄДРПОУ.

Згідно п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, суд приходить до висновку, що ТОВ фірма «Міленіс» та ТОВ «Бізнес Пост» мали право видавати податкові накладні на адресу позивача , а ТОВ «НПВ Екоп» правомірно віднесло суми зазначені в податкових накладних до складу податкового кредиту.

Що стосується посилання відповідача, що ТОВ «Бізнес Пост» визнано банкрутом (справа 44\289-Б от 12.09.08р) то суд вважає його безпідставним, оскільки взаємовідносини між ТОВ «НВП Екоп» та ТОВ «Бізнес Пост» мали місце до визнання останнього банкрутом.

Крім цього згідно п.4 ст.91 Цивільного Кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реестру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що якщо на момент здійснення господарських операцій, продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є обґрунтованим. Визнання суб’єкта господарювання банкрутом та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Крім цього суд аналізуючи положення вище зазначених нормативно правових актів приходить до висновку, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

          Також суд вважає безпідставною посилання відповідача як на підставу винесення оскаржених податкових повідомлень рішень на постанову СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м.Київа від 26.01.2009р. про порушення кримінальної справи відносно ТОВ «Бізнес Пост» оскільки вказана постанова не може бути належним доказом по справі. Крім цього суд звертає увагу, що кримінальна справа була порушена в період, набагато пізніший ніж період, за який було проведено перевірку.

Крім того, відповідно до вимог 69-72 КАС України відповідачем не надано суду належних доказів по справі, вироку суду, що до вирішення справи відносно ТОВ «Бізнес Пост».

Також суд вважає безпідставним посилання відповідача на той факт, що позивач не має право на внесення відповідних сум до податкового кредиту оскільки контрагент позивача ТОВ фірмою «Міленіс» не надає звітності.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Підпункти 10.1., 10.2. ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачають, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку. У даному випадку така відповідальність покладена на ТОВ фірмою «Міленіс», на позивача по справі не може бути покладена відповідальність за не подання податковому органу звітності усіма контрагентами фірми. Закон України «Про податок на дану вартість» не має відповідних норм, які б зобов’язували замовника робіт слідкувати та контролювати подачу звітності податковим органам з боку виконавця робіт.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі неподача податкової звітності, при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця.

Що стосується висновку якій міститься акту перевірки від 09.02.2009р. №801/23-05/30654386, порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п.5.2.1. п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме, що операції пов’язані з ТОВ фірмою «Міленіс», ТОВ «Бізнес Пост» не були використані в господарській діяльності ТОВ «НВП Екоп».

Суд зазначає, що відповідно до вимог п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.5.2.1. п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати),це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позовної заяви та наданих позивачем суду документів – договорів, актів виконаних робіт, розрахункових документів, податкових накладних, усі роботи виконані ТОВ фірмою «Міленіс» та ТОВ «Бізнес Пост» були використані позивачем у його господарської діяльності з митою отримання прибутку. Виконані роботи були прийняти ТОВ «НВП Екоп» згідно актів прийому-передачі виконаних робот, на адресу замовника були виписані відповідні податкові накладні. Вартість виконаних робіт ТОВ «Міленіс» та ТОВ «Бізнес Пост» була сплачена у повному обсязі згідно платіжних доручень.

У подальшому вказані роботи ТОВ «НВП Екоп» були передані основним замовникам ВАТ «Укргіпроруда», ТОВ Конструкторське бюро «Промавтоматіка», ТОВ «Южгіпроруда». Це підтверджується відповідними первинними документами: договорами підряду, актами прийому-передачі виконаних робот, податковими накладними та платіжними дорученнями.

Доказів того, що придбані роботи не були використані в господарської діяльності ТОВ «НВП Екоп», відповідачем у відповідності до вимог ст.. 71 КАС України суду не надано не було.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем документально підтверджено використання ТОВ «НВП Екоп» у своєї господарської діяльності усіх робіт виконаних ТОВ фірмою «Міленіс» та ТОВ «Бізнес Пост».

Щодо посилання відповідача на те, що угоди укладені між ТОВ «НВП Екоп» та ТОВ фірмою «Міленіс», ТОВ «Бізнес Пост» є нікчемними, з посиланням на вимоги ст..203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 215 УЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається

Відповідно до п.1 ст. 203 ЦК України, Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства

Згідно з вимогами ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 205 Цивільного Кодексу України правочин може бути вчинятися усно або у письмовій формі.

Відповідно до ч.2 ст. 207 Цивільного Кодексу України та ч.1 ст. 181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами та скріплений печаткою.

Відповідно до вимог п.1 ч. 1 ст. 208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочин між юридичним особами.

Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного Кодексу України та ч.8 ст. 181 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського Кодексу України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного Кодексу України зміст договору становить умови, визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 629 Цивільного Кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Дослідивши договори між ТОВ «НВП Екоп» та ТОВ фірмою «Міленіс», ТОВ «Бізнес Пост» суд вважає, що договори укладені відповідно до вимог діючого законодавства та відповідають вимогам ч.1 ст.205, ч.2. ст.207, ч.1 ст.208, ч.1 ст. 638, ч.3 ст.639 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 181 ГК України. Сторонами за договорами погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання.

Суд зазначає, що на час розгляду судом справи умови договору виконані з боку сторін.

Судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова відповідача №00000542302/0 від 19.02.2009р., №00000552302/0 від 19.02.2009р. та №00000542302/1 від 31.03.2009р., №00000552302/1 від 31.03.2009р. винесено відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України, а отже є такими, що підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Екоп" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 00000542302/0 від 19.02.2009 року, № 00000552302/0 від 19.02.2009 року та № 00000542302/1 від 31.03.2009 року, № 00000552302/1 від 31.03.2009. .

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у строк встановлений ч.5 ст.186 КАС України.

          Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови виготовлено 25.05.2009 року

Суддя                                                                                 Спірідонов М.О.