Ухвала суду № 47303732, 23.07.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 163/115/15-к Провадження №11-кп/773/315/15 Головуючий у 1 інстанції:Мосієвич І. В. Категорія: ч.2 ст.286 КК України Доповідач: Денісов В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі:

Головуючого - судді Денісова В.П.,

суддів - Міліщука С.Л., Гапончука В.В.,

при секретарі - Бубало О.О.,

з участю прокурора - Васьовчика І.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

захисника - ОСОБА_2,

потерпілого - ОСОБА_3,

представника потерпілого - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Любомльського районного суду Волинської області від 18 травня 2015 року щодо нього, -

В С Т А Н О В И В:

Даним вироком обвинувачений ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1 громадянин України, одружений, не працюючий, з неповною вищою освітою, раніше не судимий, засуджений:

- за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Строк відбуття основного покарання постановлено рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

До вступу вироку в законну силу залишено ОСОБА_1 тимчасове обмеження спеціальним правом - правом керувати транспортними засобами.

До вступу вироку в законну силу обрано ОСОБА_1 запобіжний захід особисте зобов'язання із покладенням певних обов'язків.

Вироком вирішено долю процесуальних витрат, речових доказів та цивільні позови.

ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 09 серпня 2014 року біля 17 години 20 хвилин, керуючи автомобілем марки "Фольксваген-Гольф", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись на 42 км + 80 м автодороги "Піща-Любомль- Верба", що за межами населеного пункту, в напрямку с. Піща, Шацького району, Волинської області, на ділянці дороги, що має по одній смузі руху в обох напрямках та знаходиться неподалік с. Куснища, Любомльського району, Волинської області, під час здійснення маневру обгону, проявив грубу неуважність, а саме, не переконався в тому, що на зустрічній смузі руху на достатній для обгону відстані рухається зустрічний автомобіль марки "Хонда Цівік" р.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив лобове зіткнення із вказаним зустрічним автомобілем.

У результаті дорожнього-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки "Хонда Цівік" р.н.з. НОМЕР_2, ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритого відламкового перелому обидвох кісток лівої гомілки в нижній третині зі зміщенням відломків, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, закритого перелому тіла правої лопатки із задовільним стоянням відломків, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

У прямому причинному зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками є порушення ОСОБА_1 п.1.5., п.2.3 б), д), п. 10.1., п. 14.2 в) Правил дорожнього руху.

В поданій апеляції обвинувачений ОСОБА_1 просить вирок суду змінити, застосувавши ст.75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Вказує, що він свою винуватість у вчиненому визнав повністю, щиро розкаявся, частково відшкодував спричинену шкоду. Однак, суд не відніс до пом'якшуючих покарання обставин повне визнання винуватості. Просить також врахувати, що внаслідок ДТП також отримав тілесні ушкодження. Вказує, що суд без достатніх обґрунтувань виключив з'явлення із зізнанням із пом'якшуючих покарання обставин. Просить врахувати, що він є особою молодого віку, до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивно характеризується, одружений. З врахуванням наявності пом'якшуючих покарання обставин, та відсутності обставин, які обтяжують покарання, часткового відшкодування завданих збитків просить вирок суду змінити та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

В своєму запереченні на апеляційну скаргу представник потерпілого ОСОБА_4 вказує, що обвинувачений ніяким чином не з'являвся із зізнанням, оскільки вказав, що про обставини ДТП нічого не пам'ятає. Під час досудового розслідування ОСОБА_1 своєї вини не визнавав. В ході судового розгляду обвинувачений також не визнав своєї вини аж до закінчення судового розгляду, а визнав її лише під тиском доказів, досліджених судом. Обвинувачений відшкодував кошти в сумі 10000 грн. власнику автомобіля ОСОБА_6. Проте, потерпілим по даній справі є ОСОБА_3, який жодних коштів від ОСОБА_1 не отримував, так як перебував на лікуванні. Кошти після закінчення терміну зберігання повернуті власнику. Вказує на те, що внаслідок отриманих травм потерпілий тривалий час перебував на лікуванні, а при проходженні лікарської комісії йому встановлена друга група інвалідності з повною втратою працездатності. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду - без змін.

Вислухавши доповідача, який виклав суть вироку і доводи апеляції, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника, які апеляцію підтримали і просили вирок суду змінити, звільнивши ОСОБА_1 на підставі ст.75 КК України від відбування покарання, прокурора, потерпілого та його представника, які заперечили проти апеляції та просили вирок суду залишити без змін, перевіривши її доводи та матеріали провадження, апеляційний суд вважає, що апеляція до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та кваліфікація його дій відповідає фактичним обставинам справи, які в апеляції не оскаржуються.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованого злочину, доведена у судовому засіданні та підтверджується доказами, зібраними під час досудового розслідування, які судом були належним чином дослідженні.

Твердження апелянта про безпідставне виключення судом першої інстанції пом'якшуючих покарання обставин не заслуговує на увагу, оскільки як вбачається з вироку, суд обґрунтовано зазначив, що так як обвинувачений на початку судового провадження свою вину не визнавав, що свідчить про не критичну оцінку ним своєї злочинної поведінки і не може розцінюватись як щире каяття.

Крім того, суд підставно не врахував і таку пом'якшуючу покарання обставину, як з'явлення із зізнанням, оскільки ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій, які передбачає дана обставина, тобто, особисто, добровільно письмово чи усно не повідомив про вчинений ним злочин, оскільки повідомлення про ДТП надійшло по телефону та з ТМО Любомльського та Шацького районів.

Посилання обвинуваченого на безпідставне виключення з обвинувального акта такої пом'якшуючої покарання обставини як визнання вини є безпідставним, так як в обвинувальному акті вказана обставина зазначена не була.

Згідно ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому воно повинно бути необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.

А у пункті 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).

Як вбачається з вироку, судом було дотримано вказані вимоги закону.

При призначенні ОСОБА_1 покарання судом враховано тяжкість злочину, який відноситься до тяжких злочинів, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, наслідки злочину, думку потерпілого та його представника, які наполягали на призначенні покарання з ізоляцією обвинуваченого від суспільства.

Хоча суд і не вказав у своєму вироку, однак при обранні міри покарання, фактично врахував характеристику обвинуваченого та те, що він є особою молодого віку, вперше притягується до кримінальної відповідальності.

З врахуванням вищенаведених обставин, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_1 безальтернативну міру покарання у виді позбавлення волі ближче мінімальної межі з позбавленням права керувати транспортними засобами, передбаченої ч.2 ст.286 КК України.

Однак, поруч із позитивними характеризуючими даними, апеляційний суд звертає увагу на думку потерпілого, який настоює на реальній мірі покарання, грубе порушення Правил дорожнього руху, та настання тяжких наслідків - інвалідності потерпілого.

А тому відсутні підстави для застосування щодо обвинуваченого ст.75 КК України.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов до висновку про неможливість досягнення мети покарання без ізоляції ОСОБА_1 від суспільства, а призначене покарання у виді позбавлення волі на певний строк є необхідним і достатнім для його виправлення і запобігання вчинення нових злочинів в майбутньому.

Підстав для зміни вироку та застосування щодо ОСОБА_1 ст.75 КК України з мотивів, наведених в апеляції, апеляційний суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд Волинської області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а вирок Любомльського районного суду Волинської області від 18 травня 2015 року щодо нього - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: