Рішення № 47298378, 16.07.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/72/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2015 Справа № 908/3565/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач" (69069, м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, 9, ідентифікаційний код 05755571)

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, ідентифікаційний код 00130926)

про стягнення 94 835,83 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Осоцькому Д.І.

Представники:

від позивача: Немерюк Ю.В., довіреність № 35/26 від 02.02.2015р.

від відповідача: Комраков С.В., юрисконсульт юридичного відділу, довіреність № 314 від 15.06.2015р.

ПуАТ "Запорізький завод "Перетворювач" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ВАТ "Запоріжжяобленерго" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про спільне використання технологічних мереж № 1-19/2 від 01.01.2013р. у розмірі 68 196, 55 грн.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2015р. справу призначено для розгляду судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 193, 218, 229 ГК України, ст. 525, 530, 625 ЦК України та ст. 1, 2, 12, 44, 49, 64 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.06.2015р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/3565/15, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 01.07.2015р. об 11 год. 00 хв.

В судовому засіданні 01.07.2015р. оголошено перерву до 16.07.2015р. о 10 год. 00 хв.

В судовому засіданні 16.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 21.07.2015р.

Під час розгляду справи учасники судового процесу вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.

25.06.2015р. до суду надійшла заява позивача від 25.06.2015р. № 35/127 про збільшення позовних вимог до 96 944,96 грн.

10.07.2015р. до суду надійшла заява позивача від 09.07.2015р. № 35/134 про зменшення позовних вимог до 94 835,83 грн.

В судовому засіданні 16.07.2015р. представник позивача підтримав вказані заяви про збільшення позовних вимог, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (в частині стягнення пені) та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про спільне використання технологічних мереж № 1-19/2 від 01.01.2013р. у розмірі 94 835, 83 грн., з яких: 91 683,42 грн. основного боргу, 218,53 грн. - 3 % річних, 2 261,53 грн. пені та 672,35 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як зазначено в абзаці 1 пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суд України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Заяви позивача прийнято судом, оскільки такі дії позивача не суперечать законодавству і не порушують нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01.01.2013р. між ним (Власник мереж) та ВАТ "Запоріжжяобленерго" (Користувач) було укладено договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 1-19/2, згідно п 1.1 якого Власник мереж зобов'язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Користувача та (або) інших суб'єктів господарювання, а Користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг Власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов договору.

Відповідно до п.1.2 Договору передача електричної енергії забезпечується відповідно до однолінійної схеми, наведеної у додатку № 1 "Однолінійна схема", що є невід'ємною частиною Договору.

За приписами п. 4.1. Договору, Користувач зобов'язується здійснювати оплату за використання електричних мереж та послуги з електрозабезпечення Власника мереж за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж Власника здійснюється згідно з Додатком № 4 "Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж", що є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 7.4. Договору, оплата користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі виставленого Власником мереж рахунку та оформленого "Акту прийому-здачі наданих послуг", у термін, що не перевищує 20 днів з дня отримання документів, зазначених у п.7.3 Договору (рахунок на оплату, підписаний уповноваженою особою Власника мереж та скріплені його печаткою два примірника "Акту прийому-здачі наданих послуг)".

З урахуванням змін, внесеними в договір додатковою угодою № 4 від 01.10.2014р. з протоколом розбіжностей, дію договору продовжено до 31 грудня 2015 року (п. 8 додаткової угоди № 4 з врахуванням протоколу розбіжностей).

На виконання умов договору позивачем належним чином надавались послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання (транзиту електроенергії), що підтверджується підписаними обома сторонами актами прийому - здачі виконаних робіт виконаних робіт за березень, квітень, травень 2015р. та своєчасно надавались відповідачу документи, зазначені у п. 7.3 договору, а саме:

03.04.2015р. відповідачем було отримано акт прийому - здачі виконаних робіт № 0З/15ТРЕ від 31.03.2015, рахунок - фактура № 75 від 31.03.2015р. на суму 30 561,14 грн., що підтверджується листом позивача № 14/134 від 31.03.2015р., описом вкладення до цінного відправлення від 01.04.2015р., поштовою квитанцією від 01.04.2015р., повідомленням про вручення поштового відправлення від 01.04.2015р.;

12.05.2015 року Відповідачем було отримано акт прийому - здачі виконаних робіт № 04/15ТРЕ від 30.04.2015, рахунок - фактура № 116 від 30.04.2015р. на суму 30 561,14 грн., що підтверджується листом позивача № 14/171 від 06.05.2015р., описом вкладення до цінного відправлення від 06.05.2015р., повідомленням про вручення поштового відправлення від 06.05.2015р.

04.06.2015р. відповідачем було отримано акт прийому - здачі виконаних робіт № 05/15 ТРЕ від 31.01.2015р., рахунок фактура № 145 від 31.05.2015р. на суму 30 561,14 грн., що підтверджується датою отримання, зазначеною у повідомленні про вручення.

Проте, відповідач не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов'язання, у визначені договором строки по сплаті за використання у березні - травні 2015р. електричних мереж позивача, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 91 683,42 грн., яка до цього часу відповідачем не погашена.

У зв'язку із неналежним виконанням грошових зобов'язань відповідачу також було нараховано 3 % річних, пеню та втрати від інфляції грошових коштів.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.07.2015р. підтримав відзив на позовну заяву від 16.07.2015р., в якому зазначено, що позивачем невірно розраховано суму 3 % річних та пені. Також, посилаючись на скрутне матеріальне становище, просить суд розстрочити виконання рішення в частині сплати основного боргу, 3 % річних, пені, та втрат від інфляції грошових коштів на 4 календарних місяці, зі сплатою сум щомісячно рівними частинами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши учасників судового процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ПуАТ "Запорізький завод Перетворювач" (далі Власник мереж) та ВАТ "Запоріжжяобленерго" (далі Користувач) укладений договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 1-19/2 від 01.01.2013р. за умовами якого Власник мереж зобов'язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту)

електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Користувача та (або) інших суб'єктів господарювання (далі - Субспоживачі), передачу електричної енергії яким забезпечує Користувач, а Користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг Власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього Договору (п. 1.1 Договору).

Згідно п. 3.1 Договору, Власник мереж має право на отримання від Користувача плати за спільне використання технологічних електричних мереж, визначеної відповідно до "Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж", затвердженої постановою НКРЕ від 12.06.2008р. № 691, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.08.2008р. за № 732/15423, величина якої зазначена у Додатку № 4 "Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж".

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що Користувач зобов'язаний здійснювати оплату за використання електричних мереж Власника мереж за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж Власника мереж здійснюється згідно з Додатком № 4 "Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж".

Протоколом розбіжностей до додаткової угоди № 4 від 01.10.2014р. про внесення змін до договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 1-19/2 від 01.01.2013р. сторони дійшли згоди продовжити термін дії договору № 1-19/2 від 01.01.2013р. до 31.12.2015р. та встановили, що умови даної угоди починають діяти з 01.01.2015р.

В пункті 7.3 Договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 5 від 03.02.2015р.) сторони передбачили, що за підсумками розрахункового періоду Власник мереж у термін до 5 числа місяця наступного за розрахунковим направляє Користувачу рахунок.

Сума платежу визначається, виходячи з Додатку № 4 "Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж" з урахуванням суми платежів, що надійшли від Користувача.

Разом з рахунком Власник мереж направляє Користувачу підписані уповноваженою особою Власника мереж та скріплені його печаткою два примірники "Акту прийому - здачі наданих послуг" (Додаток № 5).

Як зазначено у п. 7.4 Договору, оплата Користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі виставленого Власником мереж рахунка та оформленого "Акта прийому - здачі наданих послуг" у термін, що не перевищує 20 днів з дня отримання документів, зазначених у п. 7.3 Договору.

На виконання умов Договору, позивач надав відповідачу послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання, про що свідчать підписані обома сторонами акти приймання - здачі виконаних робіт за березень - травень 2015р. та рахунки фактури, а саме:

акт прийому - здачі виконаних робіт № 0З/15ТРЕ від 31.03.2015, рахунок - фактура № 75 від 31.03.2015р. на суму 30 561,14 грн. - отримані відповідачем 03.04.2015р.;

акт прийому - здачі виконаних робіт № 04/15ТРЕ від 30.04.2015, рахунок - фактура № 116 від 30.04.2015р. на суму 30 561,14 грн. - отримані відповідачем 12.05.2015р.

акт прийому - здачі виконаних робіт № 05/15 ТРЕ від 31.01.2015р., рахунок фактура № 145 від 31.05.2015р. на суму 30 561,14 грн. - отримані відповідачем 04.06.2015р.

Проте, відповідач не виконав свої грошові зобов'язання за Договором та жодної оплати за отримані послуги у вказаному періоді не здійснив.

Під час розгляду справи в суді доказів сплати заборгованості в розмірі 91 683, 42 грн. відповідачем до матеріалів справи також не надано.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати:

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 1-19/2 від 01.01.2013р.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Позивач виконав умови Договору, про що свідчать підписані обома сторонами акти приймання - здачі виконаних робіт за березень - травень 2015р. та рахунки - фактури. Даний факт також визнається представником відповідача.

Згідно п. 7.4 Договору, оплата Користувачем (відповідачем у справі) послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється на підставі виставленого Власником мереж (позивачем) рахунка та оформленого "Акта прийому - здачі наданих послуг" у термін, що не перевищує 20 днів з дня отримання документів, зазначених у п. 7.3 Договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання відповідача зі сплати за використання електричних мереж за договором про спільне використання технологічних електричних мереж № 1-19/2 від 01.01.2013р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлений факт не виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором про спільне використання технологічних електричних мереж № 1-19/2 від 01.01.2013р., вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за у розмірі 91 683, 42 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, 3 % річних від простроченої суми та втрати від інфляції грошових коштів.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

В підпункті 9.2.1 договору № 1-19/2 від 01.01.2013р. сторони передбачили, що за внесення платежів, передбачених п. 4.1 з порушенням терміну визначеного п. 7.4 цього договору, Користувач сплачує Власнику мереж пеню у розмірі 0,05 % за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені).

З огляду на вищевикладене, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2 261,53 грн. пені підлягають задоволенню повністю. Розрахунок пені, який доданий до заяви позивача про зменшення позовних вимог, в цій частині перевірений судом і визнаний правильним.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 218,53 грн. - 3 % річних та 672,35 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором про спільне використання технологічних електричних мереж № 1-19/2 від 01.01.2013р. сторони інший розмір процентів не встановлювали.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем станом на 25.06.2015р., господарський суд вважає правильним наступний розрахунок:

від суми боргу 30 561,14 грн. за період з 24.04.2015р. по 25.06.2015р. (63 дні прострочки) 3 % річних складає 158, 25 грн.

від суми боргу 30 561,14 грн. за період з 02.06.2015р. по 25.06.2015р. (24 дні прострочки) 3 % річних складає 60,28 грн.

Згідно розрахунку суду загальна сума 3 % річних також, як і у позивача, складає 218,53 грн. Проте суд звертає увагу позивача, що у розрахунку річних ним допущено описку при визначенні кількості днів прострочення.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до "Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України, для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

У випадку, коли відшкодуванню належить сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок суми втрат від інфляції грошових коштів, здійснений позивачем, господарський суд вважає правильним наступний розрахунок:

від суми боргу 30 561, 14 грн. за період з травня 2015р. по червень 2015р. (індекс інфляції 102, 6088) сума втрат від інфляції склала 797, 27 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право: виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Оскільки відповідне клопотання в частині стягнення втрат від інфляції грошових коштів від позивача до господарського суду не надходило, суд задовольняє заявлену позивачем суму втрат від інфляції в розмірі 672, 35 грн., тобто в межах позовних вимог.

Згідно п.6 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Отже, пунктом 6 ч.1 ст.83 ГПК України передбачено право, а не обов'язок господарського суду при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити його виконання.

В пункті 7.2 постанови від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" пленум Вищого господарського суду України надав господарським судам такі роз'яснення:

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття цих заходів, закон не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В обґрунтування заяви про розстрочку виконання судового рішення відповідач посилається на наступне:

відсутність джерел для одночасного погашення заборгованості (обмеження кредитування, призупинення зміни та поставку та передачу електричної енергії в сторону збільшення, наявністю непокритих тарифами зобов'язань відповідача перед власниками електромереж, кошти які надходять від споживачів, спрямовуються на погашення поточної заборгованості );

встановлення 0-го алгоритму відрахування коштів на поточні рахунки відповідача;

збільшення дебіторської заборгованості споживачів електричної енергії щодо яких неможливо вжити заходи припинення, обмеження електропостачання (екологічна, аварійна, технологічна броня) або введення мораторій на задоволення вимог кредиторів (провадження у справі про банкрутство);

збільшення витрат по обов'язковому блоку платежів без зміни тарифу на поставку та передачу електричної енергії для покриття таких витрат (податки, збори, виплати працівникам, аварійні та ремонтні роботи тощо); значна кредиторська заборгованість ВАТ "Запоріжжяобленерго" перед оптовим постачальником електричної енергії, частка якої реструктуризована (заборгованість перевищує 1,7 млрд. грн.); зростання рівня неплатежів за спожиту електричну енергію.

Відповідач також звертає увагу суду на те, що Кабінетом Міністрів України 04.03.2015р. постановою № 83 затверджено перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, до якого включено ВАТ "Запоріжжяобленерго". Прийняття рішення про стягнення заборгованості без врахування обставин, що ускладняють його виконання, ставить під сумнів стабільність фінансового стану енергопостачальника, та як наслідок може відобразитись на безпеці експлуатації об'єктів електроенергетики, на безперервність передачі та поставки енергії, на екологічній безпеці об'єктів електроенергетики, на збереженні цілісності та забезпеченні надійного і ефективного функціонування ОЕС України.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підтвердження обставин, про які йдеться у заяві, відповідач надав документи, які досліджені судом.

Господарський суд вважає, що заявником не наведені переконливі доводи щодо наявності саме тих виняткових конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення суду про стягнення суми боргу або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

За змістом ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України та ч. 1 ст.625 Цивільного кодексу України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні заяви про розстрочку, суд також приймає до уваги категоричні заперечення позивача проти надання відповідачу розстрочки, інфляційні процеси в економіці держави, а також невелику суму боргу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в порівнянні з обсягами виробництва та оборотами грошових коштів ВАТ "Запоріжжяобленерго".

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, ідентифікаційний код 00130926) на користь Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач" (69069, м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, 9, ідентифікаційний код 05755571) 91 683 (дев'яносто одну тисячу шістсот вісімдесят три) грн. 42 коп. основного боргу, 218 (двісті вісімнадцять) грн. 53 коп. - 3 % річних, 2 261 (дві тисячі двісті шістдесят одну) грн. 53 коп. пені, 672 (шістсот сімдесят дві) грн. 35 коп. втрат від інфляції грошових коштів та 1 896 (одну тисячу вісімсот дев'яносто шість) грн. 72 коп. витрат на судовий збір.

3. Повне рішення складено 21.07.2015р.

Суддя В.М. Соловйов