Ухвала суду № 47296091, 15.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року м. Київ К/800/57461/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - Інспекція)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013

у справі № 816/3297/13-а

за позовом приватного підприємства "Тех-Маш" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.05.2013 № 0003222205/915, за яким Підприємству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 242 228 грн. за основним платежем та 60 557 грн. за штрафними санкціями, та податкового повідомлення-рішення від 23.05.2013 № 0003212205/914 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 259 453 грн. за основним платежем та 64863,25 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013, позов задоволено з посиланням на подання платником документів, що відповідають встановленим вимогам та містять достовірні відомості про обставини, з якими податкове законодавство пов'язує юридичні наслідки.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові. При цьому скаржник посилається на неподання платником усього обсягу документів, необхідних для підтвердження реальності виконання господарських операцій із заявленими контрагентами (зокрема, товарно-супровідної документації на товар у процесі його перевезення), що у сукупності з ознаками фіктивності у діяльності спірних постачальників свідчить про номінальне оформлення спірних операцій виключно з метою отримання податкової вигоди.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій під час розгляду даної справи, підставою для оспорюваних донарахувань слугували висновки податкового органу, викладені в актах перевірки від 05.04.2013 № 2983/22.2-10/36618610 та від 14.05.2013 № 3628/22.2-12/36618610, про фіктивний характер операцій з придбання позивачем товарів та підрядних робіт у рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Ажур-М», з товариством з обмеженою відповідальністю «ГолПолФарм» та з приватним підприємством «Полімер Форт», що виключає правомірність формування витрат та податкового кредиту за цими операціями.

Вказаний висновок Інспекції мотивований тим, що під час перевірки позивачем не представлено товарно-транспортних накладних на підтвердження перевезення товару у процесі виконання поставок продукції, сертифікаційних документів на товар; спірні постачальники не перебувають за місцезнаходженням, не мають майна, основних фондів, трудових ресурсів, необхідних для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних поставок; зустрічними перевірками цих контрагентів установлено факти здійснення ними безтоварних операцій з вигодоформуючими суб'єктами; особа, що значиться керівником приватного підприємства «Полімер Форт», - ОСОБА_1 - заперечує свою причетність до діяльності цього суб'єкта господарювання.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 названого Кодексу собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

В силу пункту 138.4 цієї ж статті Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Досліджуючи відповідність сформованого позивачем податкового кредиту з ПДВ та витрат по операціям з приватним підприємством «Ажур-М», з товариством з обмеженою відповідальністю «ГолПолФарм» та з приватним підприємством «Полімер Форт» наведеним умовам, суди встановили, що фактичне виконання операцій з поставки цими постачальниками Підприємству запчастин для екскаватора та робіт з ремонту екскаватора підтверджується належними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про обсяг, зміст та учасників розглядуваних операцій та підтверджують їх виконання (договорами, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, виписками з банківського рахунку Товариства, актами виконаних робіт, довідками про вартість виконаних робіт тощо).

Придбаний товар та ремонті роботи позивач в подальшому реалізував іншим особам та відобразив у податковому обліку податкові зобов'язання за такими операціями.

Як встановили суди, відсутність в окремих випадках товарно-транспортної документації, що складається при перевезенні товару, зумовлена транспортуванням позивачем придбаної продукції на умовах самовивозу без залучення автоперевізника, що не передбачає оформлення товарно-транспортних накладних.

Суди об'єктивно відхилили і посилання Інспекції на те, що платник не мав фактичної (реальної) господарської діяльності з названими контрагентами з огляду на відсутність у них трудових ресурсів, виробничих активів, основних фондів, складських приміщень. Адже податковим органом не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані операції із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна.

Посилання Інспекції на пояснення ОСОБА_1, який у перевіреному періоді значився керівником приватного підприємства «Полімер Форт», також цілком об'єктивно відхилені судами, позаяк за правилами статей 76, 86 КАС такі пояснення підлягають оцінці поряд з іншими доказами, та не можуть вважатися безумовним доказом податкового правопорушення. Заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності створеної та керованої ним юридичної особи не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, позаяк можуть бути надані з метою можливого уникнення для себе негативних кримінально-правових наслідків. Крім того, слід враховувати, що за звичаями ділового обороту укладення договорів не вимагає обов'язкової присутності директорів обох контрагентів, достатнім є обмін екземплярами документів поштою або через представника (кур'єра).

Суди правильно зазначили і те, що чинне податкове законодавство не ставить право платника на податкову вигоду в залежність від дій (бездіяльності) контрагента, від його правовідносин з третіми особами. Неподання контрагентами Товариства документів за вимогою Інспекції, несплата ними податків до бюджету самі по собі не свідчить про відсутність господарських операцій та одержання платником необґрунтованої податкової вигоди.

Таким чином, висновок судів про те, що платником здійснені реальні, зумовлені розумними економічними причинами, господарські операції з переліченими контрагентами, витрати Товариства за цими операціями (у тому числі і по сплаті ПДВ) документально підтверджені, мають виробничий характер та понесені у рамках провадження платником господарської діяльності, ґрунтується на дослідженні та оцінці наявних у матеріалах справи доказах та є правильним.

Доводи ж Інспекції, викладені у касаційній скарзі, спрямовані на переоцінку доказів, які оцінені судами з дотриманням вимог статті 86 КАС, що перебуває поза межами повноважень касаційної інстанції.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 у справі № 816/3297/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько