Ухвала суду № 47296066, 02.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2015 року м. Київ К/800/22905/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Торгово-виробничої фірми "Центурія" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013

у справі 2-1870/7900/12

за позовом Приватного підприємства "Торгово-виробничої фірми "Центурія"

до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської

області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Торгово-виробнича фірма "Центурія" звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП „ТВК „Центурія" з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2011 року, за результатами якої складено акт від 07.08.2012 року №759/22-005/36848664.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено п. п. 198.1, 198.2, п. 198.3 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі вищезазначеного акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 року №000023234 збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 19099,0 грн. та штрафними санкціями в сумі 1грн.

Приймаючи спірне рішення податковий орган виходив з того, що про позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум податку на додану вартість по операціям з контрагентом - ТОВ „Трансінвест-груп". При цьому Шосткінська МДПІ посилається на те, що: у названого контрагента відсутня матеріально-технічна база (виробничі та складські приміщення, транспортні засоби тощо) та трудові ресурси, необхідні для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій з поставки; первинних документів на підтвердження факту транспортування товару, його зберігання позивачем не представлено.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Відповідно до абз. 1, 2 п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди виходили з того, що матеріалами справи не підтверджується реальність виконання операцій з поставки спірним контрагентом товару в адресу позивача.

Відсутність у контрагента позивача необхідних ресурсів для виконання операцій з поставки товару позивачеві, неподання позивачем доказів на підтвердження факту транспортування товару в рамках виконання спірної операції, його зберігання та подальшого використання у господарській діяльності) у сукупності та взаємозв'язку дозволили судам зробити цілком об'єктивний висновок про безтоварний характер спірної операції, що обумовлює правильність висновків Шосткінської МДПІ та законність оспорюваного донарахування.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Приватного підприємства "Торгово-виробничої фірми "Центурія" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 у справі 2-1870/7900/12 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Торгово-виробничої фірми "Центурія" відхилити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 у справі 2-1870/7900/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко