Постанова № 4725807, 02.09.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2009 р. справа № 2а-2647/09/0570

16 год. 30 хв. Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого- судді Шальєвої В.А.

при секретарі Яковецькій О.В., Химич М.В.

за участю представника позивача Далеко К.О.

представників відповідача Пермінова О.О., Сергєєвої Є.А., Гуцул О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в м. Донецьку, по вул. 50 Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Приватного підприємства „Вилтос” до Східної митниці про визнання недійсним податкового повідомлення,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство „Вилтос” звернулось до суду з адміністративним позовом до Східної митниці про визнання недійсним податкового повідомлення від 02.12.2008 р. № 25, прийняте Східною митницею, за яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 95761, 57 грн. та штрафні санкції у сумі 45369, 30 грн.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує суперечністю висновків проміжного акту Східної митниці про невідповідність розміру заявлених під час митного оформлення транспортно-експедиційних витрат фактично сплаченим експедитору, що стали підставою прийняття відповідачем податкового повідомлення від 02.12.2008 р. за № 25, вимогам п. 6 ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України; п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. за № 1766; первинним документам, що були предметом дослідження під час проведення перевірки; принципам законності, обєктивності, повноти та достовірності. Крім того, у позові позивач посилається на безпідставність проведення відповідачем позапланової виїздної перевірки, складення проміжного акту та порушення п. 3.3 Порядку оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 30.03.2006 року за № 254.

В судовому засіданні представник позивача ПП “Вилтос” підтримала заявлені позовні вимоги, на підставі ст. 51 КАС України доповнила підстави позову тим, що п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року за № 1766 застосовується при підтвердженні транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару (тобто такі, що містяться в ціні на момент перетинання кордону). Поставка товарів у спірних правовідносинах здійснювалась на умовах FCA (Міжнародні правила по тлумаченню торгових термінів “Інкотермс”, редакція 2000 року), тобто початково до ціни товарів не включались транспортні витрати. Вважає, що позивачем на законних підставах не включено до митної вартості витрати на транспортування після ввезення, оскільки витрати на транспортування після ввезення є виділеними з ціни, що документально підтверджено, як цього вимагає ч. 3 ст. 267 Митного кодексу України. При цьому виділення витрат з ціни, крім доказів, що містяться в матеріалах справи, у судовому засіданні, згідно із ст. 70, 71, 79 КАС України, позивач підтвердив додатковими довідками та рахунками перевізників, що містять розподіл транспортних витрат.

Представники відповідача Східної митниці в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали суду письмові заперечення на позов. Пояснили, що вважають оскаржуване рішення законним, прийнятим з метою, в рамках повноважень та у спосіб, передбачений нормативно-правововими актами. Так, з урахуванням фактів, що свідчили про порушення підприємством вимог законодавства з питань митної справи та відповідно до приписів ст.ст. 41, 60, 69 Митного кодексу України та п.4 Порядку № 1730, Східною митницею було ініційовано проведення позапланової перевірки підприємства. За результатами перевірки відповідачем були встановлені обставини підтвердження позивачем транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, довідками підприємств перевізників, що суперечать п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року за № 1766, не містять реквізитів товаротранспортного документа, дати видачі довідок не завжди відповідають датам видачі товаротранспортного документа. За таких обставин, кошти у сумі 478807,86 грн. підлягають, на думку відповідача, включенню до митної вартості задекларованого товару. Недобір податку на додану вартість становить 95761, 57 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Позивач Приватне підприємство „Вилтос” зареєстроване в якості юридичної особи на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, державна реєстрація проведена 13.11.2008 р. ПП „Вилтос” включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 30608916.

Відповідач Східна митниця у відповідності до ст. 14 Митного кодексу України є митним органом, який на території закріпленого за ним регіону в межах своєї компетенції здійснює митну справу та забезпечує комплексний контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи, керівництво і координацію діяльності підпорядкованих йому митниць та спеціалізованих митних установ і організацій.

Судом встановлено, що позивачем ПП „Вилтос” здійснювалось ввезення товарів (гумові шини) на митну територію України з Республіки Білорусь та Російської Федерації відповідно до зовнішньоекономічних договорів на базових умовах Інкотермс 2000 FCA („франко-перевізник”). Ці обставини підтверджується зовнішньоекономічними договорами, визнаються сторонами.

Перевезення товарів здійснювалось експедиторами: фізичною особо-підприємцем ОСОБА_1, фізичної особою-підприємцем ОСОБА_2., фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5., ПП ОСОБА_6., Приватним підприємством „СКБ-07”, ІП „Асстра Белорашиа” на підставі договорів на здійснення транспортно-експедиційних послуг при перевезенні товарів. Ці обставини встановлені на підставі договорів, визнаються сторонами.

Під час здійснення митного оформлення вантажу ПП „Вилтос” була заявлена митна вартість товару, встановлена відповідно до наданого позивачем інвойсу, наданих підприємствами перевізниками довідок про транспортні витрати, виставлених рахунків. Нарахування та сплата податку підтверджується записами у графах 47 „Нарахування мита та митних платежів” на усіх вантажно-митних деклараціях та відбитками печаток митниці про сплату усіх обовязкових платежів.

Згідно з наказами Східної митниці № 530 від 04.09.2008 року, № 592 „Про внесення змін до наказу № 530” уповноваженими особами Східної митниці була проведена позапланова перевірка стану дотримання ПП „Вилтос” вимог митного законодавства України, за результатами якої був складений проміжний акт. Ці обставини підтверджуються наказами та проміжним актом.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення форми „Р” від 02.12.2008 року за № 25, за яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 95761,57 грн. та штрафних санкцій у сумі 45369,30 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як свідчать матеріали справи, підставами для проведення позапланової перевірки відповідачем визначено ст. ст. 41, 60, 69 Митного кодексу України та недопущення ухилення від сплати податків у повному обсязі при митному оформленні шляхом заниження витрат на доставку товару.

З аналізу наведених норм вбачається, що ст.ст. 41, 60, 69 Митного кодексу України регламентовано форми митного контролю, контролю шляхом перевірки системи звітності та обліку товарів та транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України та митного контролю після пропуску товарів і транспортних засобів.

Згідно ст. 69 Митного кодексу України незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватись, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України

У той же час, ст. 86 Митного кодексу України встановлює, що з моменту прийняття митної декларації вона є документом що засвідчує факти, які мають юридичне значення.

За таких обставин, у звязку із закінченням операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів, митний контроль за ними міг здійснюватись тільки при наявності достатніх підстав вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи.

Разом з тим, з письмових наказів відповідача № 530 від 04.09.2008 року, № 592 „Про внесення змін до наказу № 530” не вбачається достатність підстав вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України. При цьому, системний аналіз положень Митного кодексу України, Порядку проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року за № 1730, Указу Президента України № 817 від 23.07.1998 р. „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” дає підстави суду дійти висновків, що законодавцем не передбачено права митного органу при проведення позапланової перевірки продовжити їх на термін, визначений у наказі Східної митниці.

Східна митниця є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам Конституції України та аналогічним вимогам ч. 4 ст. 412 Митного кодексу України.

При цьому суд бере до уваги прецеденту практику Європейського суду з прав людини, яка в силу ст. 17 Закону України “Про виконання рішеня та застосування практики Європейського суду з прав людини” є пріоритетним джерелом права для національноо суду. В рішенні по справі “Свято-Михайлівська Парафія проти України” від 14.06.2007 року (заява № 77703/01) суд встановив принципи діяльності державної влади. Європейский суд в зазначеному рішенні наголошує, що “закон” має бути сформульований з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливості в розумній, залежно від обставин справи, мірі передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акту, який розглядається, сфери, яку він має охопити, та кількості та статусу тих, кому його адресовано. До того ж в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільного втручання орагнів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційний повноважень, яким наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб,що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б приницпу верховенства права.

За таких обставин, враховуючи положення постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року за № 2 щодо застосування ч.1 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновків щодо недотримання відповідачем вимог законодавства стосовно порядку, способу та меж реалізації повноважень, суперечності його дій принципу обмеження дискреційних повноважень, що виключає їх законність та правомірність при проведенні перевірки та складанні акту перевірки.

Як вбачається з проміжного акту перевірки від 20 жовтня 2008 року, відповідачем виявлено порушення позивачем норм митного законодавства, а саме, невідповідність між розміром заявлених під час митного оформлення та фактично сплачених експедитору транспортно-експедиційних витрат. Встановлено порушення абз. 3 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. за № 1766, а саме, в довідках підприємств перевізників не містяться реквізити товаротранспортного документа; дати видачі довідок не відповідають датам видачі товаротранспортних документів; рахунки та акти виконаних робіт не містять розподілу витрат за транспортні послуги, на надані за межами митного кордону України та надані по території України; копії довідок не завірені живою печаткою; відомості заявлені в довідках документально не підтверджуються ні рахунками, ні актами виконаних робіт.

В свою чергу, порядок оформлення, структура та змісту акта перевірки регламентований Порядком оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон, затвердженим наказом Державної митної служби України від 30.03.2006 року за № 254.

Пункти 3.2.1, 3.2.2 зазначеного Порядку містять вимогу зазначення в описовій частині акта перевірки виявлених фактичних порушень законодавства України з питань митної справи, змісту порушень з посиланням на конкретні норми законодавства, порушені підприємством.

Однак, проміжний акт відповідача, що став підставою прийняття податкового повідомлення, всупереч зазначеним положенням, не містить конкретного змісту порушень та посилань на конкретні норми законодавства, які порушені позивачем. Суд не приймає до уваги доводи представників відповідача щодо визначення конкретних порушень у додатках до акту. Так, відповідно до п. 3.4 Порядку, додатки до акту носять інформативний характер та лише можуть підтверджувати наявність або відсутність фактів порушень законодавства України з питань митної справи, що повинні бути визначені в акті.

У даному випадку, як вбачається із додатку № 3 до акту „Розрахунок суми податків та зборів не сплачених до бюджету ПП „Вилтос” внаслідок заниження транспортних витрат на доставку товарів”, відповідачем встановлено відхилення по сплаті транспортних витрат за 92 вантажними митними деклараціями. Однак, акт перевірки не містить змісту порушень, за конкретними епізодами, що призвели до заниження митної вартості товарів. Встановлення судом конкретних порушень, в свою чергу, є неможливим внаслідок віднесення таких повноважень до компетенції відповідача.

Відповідно, субєктом владних повноважень не дотримано встановлену законом процедуру і форму прийняття рішення, що призвело до унеможливлення визначення порушень, виявлених відповідачем підчас перевірки, які стали підставою для донарахування податку на додану вартість.

У той же час, в судовому засіданні представником відповідача були надані пояснення щодо порушень, які стали підставою для донарахування податку, із посиланням на додатки до проміжного акту від 20 жовтня 2008 року.

На підставі цього, з метою дотримання принципів законності, диспозитивності, зясування всіх обставин справи, визначених ст. 7 КАС України, судом було здійснено дослідження первинних документів, що стали підставою встановлення відповідачем відхилень по сплаті транспортних послуг та розрахунку митної вартості.

Так, основними доводами відповідача, в обґрунтування заперечень проти позову, є наступне:

довідки експедиторів за 92 вантажними митними деклараціями містять розподіл транспортних витрат, однак не містять, всупереч п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року за № 1766, реквізитів товаротранспортного документа, а тому не є належними доказами розміру транспортних витрат, понесених позивачем;

у рахунках експедиторів за 92 вантажними митними деклараціями відсутнє розмежування вартості транспортних послуг до митної території України та вартості транспортних послуг після ввезення, тому рахунки не підтверджують суми транспортних витрат, зазначених у довідках перевізників та задекларованих декларантом.

За таких обставин, самостійне визначення митницею митної вартості за 92 вантажними митними деклараціями здійснювалось за первинними бухгалтерськими документами позивача рахунками, платіжними дорученнями, бралась загальна сума транспортних витрат без урахування витрат, понесених на території України та за її межами. Відхилення по сплаті транспортних послуг встановлювалось шляхом віднімання від загальної вартості суми задекларованих позивачем транспортних витрат.

Суд не приймає зазначені доводи відповідача, оскільки заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення базуються на обєктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, як це передбачено ч.1 ст. 264 Митного кодексу України.

В свою чергу, порядок визначення митної вартості товарів застосований відповідачем суперечить п. (б) ч.3 ст. 267 Митного кодексу України.

Порядок визначення митної вартості імпортованих через митний кордон України товарів встановлений Митним кодексом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включені до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

У даному випадку, враховуючи здійснення поставки товарів на умовах FCA (Міжнародні правила по тлумаченню торгових термінів “Інкотермс”, редакція 2000 року) до ціни товарів не включались транспортні витрати. Відповідно, витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України додавались позивачем до ціни, а відповідно, й включені до митної вартості.

При визначенні митної вартості, відповідно до ч. 3 ст. 267 Митного кодексу України, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат. До митної вартості не включаються витрати на транспортування після ввезення за умов виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню.

Відповідно, витрати на транспортування після ввезення могли не включатися позивачем до митної вартості за умови дотримання ним вимог виділення з ціни, документального підтвердження та можливості обчислення.

Статтею 249 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів, визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів), які можна ідентифікувати з наявними товарами.

Для підтвердження транспортних витрат, відповідно до п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року за № 1766, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобовязаний подати: договір про перевезення; транспортні та страхові документи, а також, на його вибір; на його альтернативний вибір: або рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежі, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; або банківські платіжні документи; або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства; або калькуляцію транспортних витрат.

Як встановлено у судовому засіданні, під час митного оформлення товару, декларантом позивача для підтвердження транспортних витрат подавались: договори про перевезення, транспортні документи міжнародні товарно-транспортні накладні, страхові документи, рахунки фактури про надання транспортно-експедиційних послуг, довідки перевізників про транспортні витрати.

При цьому, довідки про транспортні витрати експедиторів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3., фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, фізичної особи-підприємця ОСОБА_5., ПП ОСОБА_6., ПП „СКБ-07”, ІП „Асстра Белорашиа” містять розподіл транспортних витрат на понесені на території України та за її межами, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за послуги та підпис керівника, що відповідає вимогам п. 8 Порядку 1766. Не усі довідки містять реквізити товаротранспортного документа, однак порівняння у судовому засіданні номерів транспортних засобів, що визначені у довідках, із номерами засобів, визначених у 92 вантажних митних деклараціях та інших документах, дало суду підстави дійти до висновків щодо можливості ідентифікації кожної довідки до вантажної митної декларації, належної їй, та можливості встановлення належності послуг до товарів. Це спростовує висновки відповідача щодо неможливості підтвердження довідками сум транспортних витрат. Додатково доводи відповідача спростовуються дослідженими ним же матеріалами, а саме, містять реквізити товаротранспортного документа - довідки експедитора ПП «СКБ - 07» надані до рахунків № 85д, №79д, №69д, №70д/1, №70д, №68д; довідка експедитора фізичної особи-підприємця ОСОБА_5., надана до рахунку №43 від 17.05.2008р., довідка фізичної особи-підприємця ОСОБА_4. надана до рахунку №70.

Крім того, в судовому засіданні позивачем, на виконання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, було надано суду додаткові довідки-розяснення експедиторів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3., фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, фізичної особи-підприємця ОСОБА_5. до довідок що, надавались ними раніше та були предметом дослідження митниці та суду. Додаткові довідки-розяснення містять приналежність до раніше виданих довідок (посилання на вихідний номер та дату видачі) та розподіл транспортних витрат, який відповідає попередньому щодо кожного з експедиторів, реквізити товаротранспортного документа. Ці надані позивачем докази додатково підтверджують суми раніше заявлених транспортних витрат та спростовують доводи відповідача.

За таких обставин, враховуючи альтернативність п. 8 Порядку № 1766, лише довідок перевізників достатньо для підтвердження задекларованих транспортних витрат позивача.

При цьому, судом також встановлено, що рахунки експедиторів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3., фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, фізичної особи-підприємця ОСОБА_5., ПП ОСОБА_6., ПП „СКБ-07”, ІП „Асстра Белорашиа” містять загальну суму транспортних витрат, до складу якої входять витрати по території України та за її межами, однак не містять розподілу витрат. Це відповідає доводам відповідача.

Однак, у судовому засіданні позивачем, на виконання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, було надано суду рахунки експедиторів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3., фізичної особи-підприємця ОСОБА_4., фізичної особи-підприємця ОСОБА_5., що містять розподіл транспортних витрат на території України та за її межами, відповідають вимогам п. 8 Порядку № 1766 та додатково підтверджують суми раніше заявлених транспортних витрат у рахунках та довідках перевізників. При цьому, рахунок експедитора ПП „СКБ-07” № 68д та рахунок експедитора фізичної особи-підприємця ОСОБА_5. № 36 від 08 травня 2008 року, що були предметом дослідження митниці підчас проведення перевірки, містять розподіл транспортних витрат, реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів, всупереч доводам відповідача.

Таким чином, документи, що були предметом дослідження митним органом під час перевірки, та додатково надані позивачем (довідки, акти, рахунки) дозволяють провести їх ідентифікацію з наявними товарами. Додаткові докази, надані позивачем, не суперечать, а навпаки, відповідають документам, що перевірялись відповідачем, та підтверджують задекларовані витрати позивача по транспортуванню товару.

При цьому, вимоги п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року за № 1766, розглядаються судом у системному аналізі зі змістом ст. 249 та ч.1 ст. 264 Митного кодексу України. Так, на підтвердження транспортних витрат декларантом позивача подавались рахунок фактура, і довідка підприємства перевізника, акт прийому-передачі, договори про перевезення, міжнародні товарно-транспортні накладні. Обчислювальний аналіз цих документів дає можливість ідентифікації та виділення витрат на транспортування після ввезення, не включених до ціни, з загального розміру витрат на транспортування.

Крім того, обґрунтованими є доводи позивача щодо розповсюдження п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року за № 1766, лише при підтвердженні транспортних витрат що включаються до ціни товару, а не додаються, як визначає ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів в спростування задекларованих позивачем витрати.

Відповідно до пп. 3.1.2 п. 3.1 ст. Закону України “Про податок на додану вартість” обєктом оподаткування є операції платників податків з ввезення товарів у митному режимі імпорту.

Згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” для товарів, які імпортуються на митну территорію України платниками податку, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митний декларації з урахуванням витрат на транспортування до пункту перетину митного кордону України.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги ПП “Вилтос” підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ст. 94 КАС України з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов Приватного підприємства „Вилтос” до Східної митниці про визнання недійсним податкового повідомлення задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення № 25, прийняте Східною митницею 02.12.2008 р., про визначення Приватному підприємству „Вилтос” податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальному розмірі 141130 грн., в тому числі, за основним платежем 95761,57 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 45369,30 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства „Вилтос” судові витрати в розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Повний текст постанови виготовлений 7 вересня 2009 р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Суддя Шальєва В.А.