Постанова № 47236806, 16.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2015 р. справа№ 910/13298/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Недорізанюк К.Ю.

відповідача - не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Національного музею народної архітектури та побуту України

на рішення Господарського суду м. Києва від 26.05.2015 р.

у справі № 910/13298/14 (суддя - Мандриченко О.В.)

за позовом Приватного підприємства «Група компаній Шериф»

до Національного музею народної архітектури та побуту України

про стягнення 257 556,68 грн

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року Приватне підприємство «Група компаній Шериф» (далі - позивач) звернулось з позовом до Національного музею народної архітектури та побуту України (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 187 084,80 грн основного боргу за договором № 331 про закупівлю послуг з охорони за державні кошти від 09.02.2012 р., 21 030,32 грн інфляційних втрат та 6 345,41 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.09.2014 р. у справі № 910/13298/14 позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 р. у справі № 910/13298/14 рішення Господарського суду м. Києва від 15.09.2014 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2014 р. у справі № 910/13298/14 рішення Господарського суду м. Києва від 15.09.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 р. скасовано та передано справу на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

В процесі нового розгляду справи позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 187 084,80 грн заборгованості за договором № 331 про закупівлю послуг з охорони за державні кошти від 09.02.2012 р., 59 943,96 грн інфляційних втрат та 10 527,92 грн 3 % річних.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.05.2015 р. у справі № 910/13298/14 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 26.05.2015 р., Національний музей народної архітектури та побуту України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що продовження строку дії договору на тих же умовах оплати та здійснення виплат в силу п. 6 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» не було можливе, у зв'язку з чим сторони дійшли згоди про здійснення позивачем охорони об'єкта відповідача у період з 09.03.2013 р. по 03.05.2013 р. безкоштовно (як подарунок).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2015 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/13298/14, а розгляд справи призначено на 16.07.2015 р.

В засідання суду, призначене на 16.07.2015 р., представник відповідача не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду скарги, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

09.02.2012 р. між Приватним підприємством «Група компаній Шериф» (далі - виконавець) та Національним музеєм народної архітектури та побуту України (далі - замовник) було укладено договір № 331 про закупівлю послуг з охорони за державні кошти (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язується у 2012 році надати замовнику послуги з фізичної охорони території Національного музею народної архітектури та побуту України за адресою: 03026, м. Київ. с. Пирогів, Національний музей народної архітектури та побуту України (надалі - об'єкт), а відповідач прийняти і оплатити такі послуги.

Згідно з п. 1.2 договору умови, порядок, система охорони об'єктів та режим роботи визначається даним договором та за згодою сторін окремою домовленістю.

Як передбачено п. 3.1 договору, оплата за послуги виконавця складає 13,92 грн за одну годину охорони одним охоронцем, або 1 119 168,00 грн за весь час дії договору.

Відповідно до п. 4.1 договору за виконані виконавцем послуги замовник перераховує суму згідно з актом виконаних робіт на розрахунковий рахунок виконавця.

Оплата за послуги проводиться щомісячно, але не пізніше 20-го числа наступного місяця за попередній (п. 4.2 договору).

Згідно з п. 5.1 договору строк надання послуг з 01.02.2012 р. по 31.12.2012 р.

Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2012 р. (п. 10.1 договору).

В подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 331 від 09.02.2012 р. (далі - додаткова угода № 1).

Як передбачено п. 1.1 додаткової угоди № 1, відповідно до ч. 6 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», сторони домовились про продовження дії договору № 331 до 08.03.2013 р. на строк, достатній для проведення процедури закупівлі в 2013 році на суму коштів не більше 20 % від вартості договору 2012 року, а саме: на 223 833,60 грн.

07.03.2013 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до договору № 331 від 09.02.2015 р. (далі - додаткова угода № 3).

Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди № 3 сторони домовились про продовження дії договору № 331 від 09.02.2012 р. до 03.05.2013 р.

Згідно з п. п. 1.3, 1.4 додаткової угоди № 3 дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору № 331 від 09.02.2012 р. та набирає чинності з моменту її підписання обома сторонами, всі інші пункти договору залишаються без змін.

У період з 09.03.2013 р. по 03.05.2013 р. позивач якісно і своєчасно надавав відповідачу послуги з фізичної охорони території Національного музею народної архітектури та побуту України, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000108 на суму 76 838,40 грн, № ОУ-0000109 на суму 100 224,00 грн, № ОУ-0000110 на суму 10 022,40 грн (всього 187 084,80 грн).

26.07.2013 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою № 2607/КШ про належне виконання зобов'язань за укладеним договором та сплату коштів у сумі 187 084,80 грн.

13.06.2014 р. позивач повторно звернувся до Національного музею народної архітектури та побуту України з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 187 084,80 грн за договором № 331 про закупівлю послуг з охорони за державні кошти від 09.02.2012 р.

Разом з вищевказаними вимогами про належне виконання зобов'язань позивач направляв відповідачу для оплати рахунки-фактури від 09.03.2013 р. № СФ-0000112, від 01.04.2013 р. № СФ-0000113, від 01.05.2013 № СФ-0000114.

Відповіді на вказані листи відповідач не надіслав, заборгованість за укладеним договором позивачу не сплатив.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, свої зобов'язання за укладеним договором не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 187 084,80 грн.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як передбачено ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Встановлено, що строк дії договору було продовжено за взаємною згодою сторін до 03.05.2013 р.

Факт надання позивачем відповідачу спірних послуг з охорони об'єкта в спірний період з 09.03.2013 р. по 03.05.2013 р. підтверджується, зокрема, актом прийому-передачі об'єкта з під охорони від 07.05.2013 р., який був підписаний представниками обох сторін та скріплений їх печатками.

Вказаним актом прийому-передачі об'єкта з під охорони відповідач підтвердив отримання від позивача об'єкта, що перебував під охороною останнього за договором від 09.02.2012 р. № 331 про закупівлю послуг з охорони за державні кошти. При цьому, сторони зазначили, що об'єкт передано повністю відповідно до умов договору без зауважень та претензій до кількості і якості наданої позивачем охорони.

Як передбачено п. 4.1 укладеного договору, за виконані послуги відповідач повинен перерахувати суму згідно з актом виконаних робіт на розрахунковий рахунок позивача, а відповідно до п. 4.2 договору оплата за послуги повинна проводиться щомісячно, але не пізніше 20-го числа наступного місяця за попередній.

Таким чином, відповідно до наведених умов договору, оплата за послуги не ставиться в залежність від підписання актів чи одержання рахунків на оплату, а фактично сторонами встановлений обов'язок відповідача здійснити оплату за послуги не пізніше 20-го числа наступного місяця за попередній.

Разом з цим, позивачем було направлено на адресу відповідача акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000108 на суму 76 838,40 грн за період з 09.03.2013 р. по 31.03.2013 р.; № ОУ-0000109 на суму 100 224,00 грн за квітень 2013 р.; № ОУ-0000110 на суму 10 022,40 грн за період з 01.05.2013 р. по 03.05.2013 р. та рахунки-фактури № СФ-0000112 від 09.03.2013 р. на суму 76 838,40 грн, № СФ-0000113 від 01.04.2013 р. на суму 100 224,00 грн, № СФ-0000114 від 01.05.2013 р. на суму 10 022,40 грн.

Відповідач акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не підписав, рахунки-фактури - не оплатив, заперечень щодо кількості та/або якості наданої позивачем охорони в спірний період або мотивованої відмови від їх підписання на адресу позивача також не надіслав.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивач вірно визначив вартість послуг охорони за період з 09.03.2013 р. по 03.05.2013 р. (56 діб) в розмірі 187 084,80 грн (10 постів х 10 охоронців х 24 години (доба) х 56 діб).

Доводи скаржника про те, що продовження строку дії договору на тих же умовах оплати та здійснення виплат в силу п. 6 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» було не можливе, у зв'язку з чим сторони дійшли згоди про здійснення позивачем охорони об'єкта відповідача у період з 09.03.2013 р. по 03.05.2013 р. безкоштовно (як подарунок), колегія вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Як вже було встановлено вище, між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 від 07.03.2013 р. без жодних застережень щодо умов оплати та її здійснення відповідачем з урахуванням приписів ч. 6 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель».

Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів того, що сторони дійшли згоди про здійснення позивачем охорони об'єкта відповідача в період з 09.03.2013 р. по 03.05.2013 р. безкоштовно (як подарунок).

Відповідно до ч. 6 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

Укладаючи договір у 2012 році зі строком надання послуг з 01.02.2012 до 31.12.2012 р., сторони визначили його ціну у розмірі 1 119 168,00 грн.

Вартість охоронних послуг за додатковою угодою № 3 від 07.03.2013 р. склала 187 084,80 грн, що не перевищує 20 % суми, визначеної у договорі.

Разом з тим, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження проведення державних закупівель на послуги охорони на 2013 рік, та як наслідок визначення переможцем іншої особи, а також не довів відсутності бюджетних асигнувань чи призначень на відповідні цілі.

Згідно зі ст. 23 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору в у спірний період) будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 47 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування відповідно до затвердженого розпису бюджету, що є підставою для затвердження кошторисів.

Як передбачено ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Укладаючи додаткові угоди до договору і продовжуючи, таким чином, строк надання охоронних послуг, відповідач діяв на власний розсуд, тоді як позивач не міг та не повинен був бути обізнаним про законність або ж неправомірність дій відповідальної особи Національного музею народної архітектури та побуту України і відповідного розпорядника бюджетних коштів.

Разом з тим, пов'язаність відповідача з бюджетним процесом і бюджетними асигнуваннями не виключає застосування до спірних правовідносин принципу свободи договору і обов'язковості його умов.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними в установленому порядку або ж розірвання додаткових угод до договору від 09.02.2012 № 331.

Враховуючи те, що відповідач не оплатив послуги з охорони за період з 09.03.2013 р. по 03.05.2013 р. на загальну суму 187 084,80 грн, надані йому позивачем на підставі договору, строк оплати яких є таким, що настав, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 187 084,80 грн заборгованості за укладеним договором є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 59 943,96 грн інфляційних втрат та 10 527,92 грн 3 % річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 59 943,96 грн та 10 527,92 грн 3 % річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, їх розмір перевірений судом та відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому судом першої інстанції було враховано вказівки касаційної інстанції під час нового розгляду справи та вирішено спір на підставі належних доказів.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 26.05.2015 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Національного музею народної архітектури та побуту України задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного музею народної архітектури та побуту України залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 26.05.2015 р. у справі № 910/13298/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/13298/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко