Постанова № 47236537, 16.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2015 р. Справа№ 910/6804/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників cторін:

позивача: Денисюк В.В., довіреність № 55-Д від 26.12.2014,

відповідача: Мукомел В.Р., довіреність № 184/1 від 05.06.2015.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд"

на рішення господарського суду м. Києва від 20.04.2015 р.

у справі №910/6804/15-г (суддя Отрош І.М.)

за позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд"

про стягнення 50405 грн. 23 коп.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" про стягнення 50405 грн. 23 коп.

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.04.2015 року у справі №910/6804/-г позов задоволено частково. Стягнуто Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" (04053, м. Київ, провулок Бехтеревський, буд. 14; ідентифікаційний код: 24368041) на користь Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" (03190, м. Київ, вул. Кирпоноса, буд. 10/8; ідентифікаційний код: 31731838) суму основного боргу у розмірі 24811 (двадцять чотири тисячі вісімсот одинадцять) грн. 96 коп., 3% річних у розмірі 1312 (одна тисяча триста дванадцять) грн. 44 коп., інфляційні втрати у розмірі 5768 (п'ять тисяч сімсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. та судовий збір у розмірі 1156 (одна тисяча сто п'ятдесят шість) грн. 01 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення господарського суду м. Києва від 20.04.2015 року у справі №910/6804/15-г, яким постановлено стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 24811 (двадцять чотири тисячі вісімсот одинадцять) грн. 96 коп., 3% річних у розмірі 1312 (одна тисяча триста дванадцять) грн. 44 коп., інфляційні втрати у розмірі 5768 (п'ять тисяч сімсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. та судовий збір у розмірі 1156 (одна тисяча сто п'ятдесят шість) грн. 01 коп.

Позивач у своєму письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" в повному обсязі, рішення господарського суду м. Києва від 20.04.2015 року у справі №910/6804/15-г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.07.2015 року.

07.07.2015 року в судовому засідання було оголошено перерву до 16.07.2015 року.

16.07.2015 року в судове засідання з'явились представники позивача та відповідача, які надали усні пояснення щодо апеляційної скарги.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню у зв'язку з таким.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Договору купівлі-продажу від 13.07.1999, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрованим в реєстрі за № 297 Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" є власником нежилого вбудованого приміщення, загальною площею 34,50 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, буд. 57.

Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва та, відповідно до рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 24/6240 "Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва" перейменоване з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (п.п. 1.1, 1.2 Статуту).

Відповідно до п. 2.2.1 Статуту, основними напрямками діяльності підприємства, зокрема, є забезпечення послугами газопостачання, водопостачання (водовідведення) та централізованого опалення до споживачів по внутрішньо-будинкових мережах на підставі договорів, укладених підприємством з виробниками послуг, а також на підставі договорів, укладених підприємством безпосередньо зі споживачами послуг; здійснення нарахувань та виготовлення рахунків на сплату житлово-комунальних послуг для споживачів (власників, наймачів) жилих та нежилих приміщень; забезпечення збору платежів від споживачів зазначених послуг на користь виробників послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2003 року між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської району міста Києва, яке перейменоване на Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району", та Акціонерною енергопостачальною організацією "Київенерго", яка перейменована на Публічне акціонерне товариство "Київенерго", укладено Договір № 330967 на постачання теплової енергії у гарячій воді, в додатку № 6 якого вказано, що теплова енергія у гарячій воді постачається, зокрема, до приміщення, загальною площею 34,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, буд. 57, та належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Житло-буд".

Відповідно 20.04.2005 року між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке змінило свої найменування на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської району міста Києва, яке перейменоване на Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району", укладено Договір № 05618/2-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

При зверненні до суду першої інстанції позивач зазначив, що на підставі укладених із Публічним акціонерним товариством "Київенерго" та Публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" вищевказаних договорів, Товариству з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" надавались комунальні послуги у приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, 57 (нежитлове приміщення, загальною площею 34,5 кв.м.) за період з 27.09.2010 по 27.06.2014 на загальну суму 36591 грн. 90 коп.

Судом було зазначено, що позивач вказав, відповідно на виконання окремого доручення Першого заступника голови Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 13.09.2010 № 905 Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора "Покровська" за актом звіряння за спожиті комунальні послуги передало позивачу заборгованість за житлово-комунальні послуги Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" у розмірі 1799 грн. 00 коп., що підтверджується зведеним переліком сальдо погоджених актів звірок станом на 01.10.2010 (належним чином засвідчена копія знаходиться в матеріалах справи).

Тому, зважаючи на несплату відповідачем за фактично отримані житлово-комунальні послуги, на думку позивача, у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 38390 грн. 90 коп.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги ».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо-та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги » передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з водопостачання та водовідведення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з водопостачання і водовідведення у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Відповідна аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 25.11.2014 у справі № 3-184гс14.

Пунктом 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв. Відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг.

За змістом ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами законодавства споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуги, якими він фактично користується у повному обсязі.

Аналогічна позиція вказана в постанові ВГСУ від 05.01.2015 року у справі №910/6338/14.

Судом встановлено, що за період з вересня 2010 року по червень 2014 року Комунальним підприємством "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" фактично були надані комунальні послуги (опалення, гаряче та холодне водопостачання) Товариству з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, буд. 57 (нежитлове приміщення загальною площею 34,5 кв.м.) на загальну суму 36591 грн. 90 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями облікових карток Публічного акціонерного товариства "Київенерго" за період з вересня 2010 року по червень 2014 року та розшифровками рахунків абонента Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" за період з вересня 2010 року по червень 2014 року, та на підставі чого позивачем виставлялись відповідачу рахунки на оплату (знаходяться в матеріалах справи).

У відповідності до норм статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг та зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Нормами частини 1-3 статті 32 "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

Відповідно до п. 18 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" від 21.07.2005 № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що свій обов'язок з оплати за фактично отримані комунальні послуги (опалення, гаряче та холодне водопостачання) за період з вересня 2010 року по червень 2014 року у розмірі 36591 грн. 90 коп. відповідач не виконав.

Частиною 2 ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Відповідно 20.04.2015 року позивачем подані письмові пояснення щодо порядку та способу нарахування розміру фактично спожитих відповідачем комунальних послуг, в яких позивач, посилаючись на розпорядження Київської міської державної адміністрації щодо встановлення тарифів та роз'яснення Головного управління цінової політики Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), детально навів та обґрунтував порядок нарахування розміру фактично спожитих відповідачем комунальних послуг, виходячи із площі нежитлового приміщення 34,5 кв.м.

Зокрема, позивач пояснив, що нарахування розміру фактично спожитих відповідачем комунальних послуг здійснював відповідно до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.06.2009 № 758 та Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 07.12.2011 № 2316 (щодо централізованого опалення, холодного та гарячого водопостачання) розрахунковим способом обліку.

Відповідно до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 07.12.2011 № 2316, з 01.01.2012 тариф на централізоване опалення нежитлових приміщень за відсутності будинкового лічильника обліку складав 29,14 грн за кв.м.; за наявності будинкового приладу обліку вартість 1 Гкалорії для нежитлових приміщень (тариф для "інших споживачів) складав 991,58 грн. (з ПДВ). Впродовж періоду нарахувань процентне співвідношення відповідача (за послуги з централізованого опалення) змінювалось, оскільки змінювалось теплове навантаження по нежитловим приміщенням відповідно до зменшення опалювальної площі згідно даних Публічного акціонерного товариства "Київенерго". Нарахування за гаряче водопостачання проводилось пропорційно кількості сантехнічних приладів у нежитлових приміщеннях. З огляду на те, що відповідно до Додатку № 6 до Договору № 330967 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.2003, укладеним з Публічним акціонерним товариством "Київенерго", кран гарячої води наявний лише у відповідача, весь обсяг спожитої гарячої води виставлявся в табуляграмах відповідачу. Щодо холодного водопостачання, обсяг його нарахування здійснювався відповідно до табуляграм Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" відповідно до норм витрат, розрахованих відносно площі приміщення, кількості кранів, кількості співробітників.

Судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1799 грн. 00 коп., які позивач зазначив у позові та розрахунку позовних вимог як заборгованість за спожиті комунальні послуги відповідачем станом на 01.10.2010 та яку Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора "Покровська" за актом звіряння за спожиті комунальні послуги передало позивачу відповідно до зведеного переліку сальдо погоджених актів звірок станом на 01.10.2010 року, з чим і погоджується апеляційна інстанція врахувавши наступне.

Відповідно судом було встановлено, що обґрунтовуючи існування у відповідача заборгованості за спожиті комунальні послуги у розмірі 1799 грн. 00 коп. за період до 01.10.2010, позивач посилався лише на зведений перелік сальдо погоджених актів звірок станом на 01.10.2010, який складено Комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна контора "Покровська", тоді як доказів фактичного надання комунальних послуг відповідачу з опалення, гарячого та холодного водопостачання Комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна контора "Покровська" суду не надано.

З огляду на те, що належними та допустимими доказами фактично надання комунальних послуг Товариству з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" є, зокрема, договір на житлово-комунальні послуги, облікові картки Публічного акціонерного товариства "Київенерго" та розшифровки рахунків абонента Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", які не були надані позивачем у підтвердження позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 1799 грн. 00 коп. станом на 01.10.2010, то суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1799 грн. 00 коп. задоволенню не підлягають.

Щодо основної заборгованості, яку позивач просив стягнути з відповідача за період з вересня 2010 року по червень 2014 року у загальному розмірі 36591 грн. 90 коп., судом першої інстанції було задоволено частково та було застосовано позовну давність.

Беручи до уваги вищенаведене колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до господарського суду м. Києва 19.03.2015 року (т. 1, а.с. 5), а також зважаючи на те, що доказів переривання позовної давності позивачем суду не надано (зокрема, доказів часткової сплати боргу), позовні вимоги щодо стягнення заборгованості, яка виникла у період з 19.03.2012 по 19.03.2015, є такими, що знаходяться в межах позовної давності.

Отже, враховуючи дату звернення позивача з даним позовом до суду, тому у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" суми основного боргу за надані комунальні послуги у розмірі 11779 грн. 94 коп. за період заборгованості, який виник до 19.03.2012, у зв'язку із спливом позовної давності слід відмовити.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" суми основного боргу у розмірі 24811 грн. 96 коп.

Також позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" 3% річних у загальному розмірі 2624 грн. 87 коп., з яких 3% річних у розмірі 228 грн. 74 коп., нарахованих на заборгованість у розмірі 1799 грн. 00 коп. за період з 27.10.2010 по 21.01.2015, та 3% річних у розмірі 2396 грн. 13 коп., нарахованих за загальний період нарахування з 22.11.2010 по 21.01.2015 щодо кожного простроченого платежу окремо.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки у позивача відсутні підстави для нарахування 3% річних на суму грошових коштів у розмірі 1799 грн. 00 коп. (борг станом на 01.10.2010), з огляду на відмову суду в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача вказаної суми грошових коштів.

Таким чином, суд відмовляє Комунальному підприємству "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" 3% річних у розмірі 228 грн. 74 коп. за прострочення сплати грошових коштів у розмірі 1799 грн. 00 коп. за період з 27.10.2010 по 21.01.2015.

Що стосується розрахунку 3% річних у розмірі 2396 грн. 13 коп., нарахованих за загальний період нарахування з 22.11.2010 року по 21.01.2015 року щодо кожного простроченого платежу окремо за прострочення сплати грошових коштів у загальному розмірі 36591 грн. 90 коп., колегія суддів зазначає наступне.

Позовні вимоги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 1312 грн. 44 коп., оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" 3% річних у розмірі 1083 грн. 69 коп., яка нарахована за період до 19.03.2012 року, у зв'язку із спливом позовної давності.

Позивачем були заявлені вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" 9389 грн. 56 коп. інфляційних втрат (582 грн. 70 коп. інфляційних втрат за прострочення сплати грошових коштів у розмірі 1779 грн. 00 коп. за період з листопада 2010 року по грудень 2014 року та 8806 грн. 86 коп. інфляційних втрат за прострочення сплати грошових коштів у загальному розмірі 36591 грн. 90 коп. за загальний період з грудня 2010 року по грудень 2014 року щодо кожного простроченого платежу окремо).

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом було перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, і колегія суддів дійшла висновку, що у позивача відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат у розмірі 582 грн. 70 коп. за прострочення сплати грошових коштів у розмірі 1799 грн. 00 коп., з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення вказаної суми заборгованості.

Щодо розрахунку інфляційних втрат у розмірі 8806 грн. 86 коп. за прострочення сплати грошових коштів у загальному розмірі 36591 грн. 90 коп. за загальний період з грудня 2010 року по грудень 2014 року щодо кожного простроченого платежу окремо, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, однак, судом було враховано подану відповідачем заяву про застосування позовної давності.

Оскільки судом було враховано дату звернення позивача з даним позовом до суду 19.03.2015 року, тому у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" суми інфляційних втрат у розмірі 3037 грн. 90 коп., які нараховані за період по березень 2012 року, слід відмовити, у зв'язку із спливом позовної давності.

Таким чином, позовні вимоги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 5768 грн. 96 коп.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2015 р. у справі №910/6804/15-г, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2015 р. у справі №910/6804/15-г відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для його скасування або зміни, відсутні. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м. Києва від 20.04.2015 року у справі №910/6804/15-г залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" - без задоволення.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран