Рішення № 47231844, 09.07.2015, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.07.2015 Справа №607/16675/13-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі

головуючого судді Процько Я.В.,

за участі:

секретаря Зубко О.Я.,

адвокатів ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа Другий відділ державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції (далі Другого ВДВС ТМУЮ), ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Ці вимоги мотивує тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2012 року (далі Рішення суду від 25 червня 2012 року) було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до неї, виділено в натурі та визнано право власності на дванадцять обєктів нерухомості. На виконання цього рішення було видано виконавчий лист № 2-163 від 22 березня 2013 року. Позивачка вважає, що даний виконавчий документ слід визнати таким, що не підлягає виконанню, оскільки частини приміщень у визначених судом параметрах не існує. Відбулось це за рахунок проведення їх перебудови.

В процесі розгляду справи відповідача ОСОБА_4 заявила до позивачки ОСОБА_3, треті особи: Другий ВДВС ТМУЮ, ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», зустрічний позов у якому просила стягнути з ОСОБА_3 суму коштів, котрі необхідні для відновлювального ремонту перепланованих приміщень та 1'500 грн. моральної шкоди. В обґрунтування даних вимог зазначає, що дійсно, Рішенням суду від 25 червня 2012 року, за нею було визнано право власності на низку нежитлових приміщень. Позивачка, обмеживши доступ відповідачці до цих майнових обєктів здійснила їх перепланування. ОСОБА_4 вказує, що такі дії з нею не погоджувались і дозволу на реконструкцію власного майна вона не надавала. У цьому відповідачка вбачає порушення свого права і прость захистити його шляхом стягнення з ОСОБА_3 в її користь суми коштів, котрі необхідні для того аби відновити становища зазначених обєктів, яке існувало до їх перепланування. Окрім цього вказує, що такими своїми неправомірними діями ОСОБА_3 заподіяла їй моральну шкоду, котру вона оцінює у 1'500 грн. і просить їх з неї стягнути.

Вказані вимоги ОСОБА_4 уточнила в частині суми коштів, які вона вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 для відновлення свого порушеного права і зазначає, що вона складає 31'251,6 грн. При цьому відповідачка посилається на висновок будівельно-технічної експертизи № 1157/14-22 від 29 січня 2015 року. Решту вимог просить залишити без змін.

У судове засідання ОСОБА_3 не зявилась, забезпечивши явку свого представника адвоката ОСОБА_2 котра позовні вимоги своєї клієнтки підтримала з мотивів, викладених у позовній заяві. У зустрічному позові просили відмовити, оскільки вважає його необґрунтованим.

ОСОБА_4 та її представник адвокат ОСОБА_1 у судовому засіданні проти задоволення первинного позову заперечили і вказали, що обставини на які посилається ОСОБА_3 як на підставу визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню не передбачені ст. 369 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), а тому підстав для задоволення її вимог немає. Свій же позов ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підтримали і просили його задовольнити з мотивів, викладених у зустрічній позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог від 15 червня 2015 року.

Представник Другого ВДВС ТМУЮ у судовому засіданні проти задоволення позову ОСОБА_3 заперечив, а позов ОСОБА_4 підтримав та пояснив, що Рішення суду від 25 червня 2012 року виконано про що складено відповідні акти та винесено постанови про закінчення виконавчого провадження. Саме тому визнавати виконавчий лист, котрий був виданий на підставі цього рішення таким, що не підлягає виконанню немає правових підстав.

Представник ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» у судове засідання не з'явився, не повідомивши про причини таких дій та не надіславши на адресу суду заяви про розгляд справи за його відсутності, тому, на підставі ч. 2 ст. 77 ЦПК України, дану неявку суд розцінює як таку, що допущена без поважних причин і вважає, що розгляд справи слід провести без його участі на підставі наявних доказів.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази у справі, прийшов до переконання, що у задоволенні позов ОСОБА_3 до Другого ВДВС ТМУЮ, ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню слід відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи Другий ВДВС ТМУЮ, ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити часткового з огляду на таке.

Рішенням суду від 25 червня 2012 року, яке залишено в силі ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2012 року, було вирішено:

●провести виділ в натурі спільного часткового майна: гаражів легкового автотранспорту по вул. Микулинецька, 8 у м. Тернополі загальною площею 467,30 кв.м., які належать на праві спільної часткової власності субєкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 згідно з варіантом № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 400 від 11 січня 2010 року;

●виділити в натурі та визнати за субєктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_4 право приватної власності на: І гараж площею 37,1 кв.м.; ІІ гараж площею - 25,8 кв.м.; ІІІ гараж площею - 26,0 кв.м.; ІV гараж площею - 25,8 кв.м.; V гараж площею 25,5 кв.м.; приміщення 1-1 площею 16,7 кв.м.; приміщення 1-2 площею 17,6 кв.м.; коридор 1-3 площею 13,5 кв.м.; приміщення 1-4 площею 15,5 кв.м., приміщення 1-5 площею 13,0 кв.м.; приміщення 1-6 площею 19,6 кв.м. по вул. Микулинецькій, 8 у м. Тернополі;

●виділити в натурі та визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на VI гараж площею 25,8 кв.м.; VІІ гараж площею 25,8 кв.м.; VІІІ гараж площею 25,5 кв.м.; ІХ гараж площею 26,0 кв.м.; Х гараж площею 25,5 кв.м.; ХІ гараж площею 25,6 кв.м.; коридор 1-7 площею 5,2 кв.м.; приміщення 1-8 площею 20,1 кв.м.; туалет 1-9 площею 1,3 кв.м.; коридор 1-10 площею 10,1 кв.м.; приміщення 1-11 площею 20,1 кв.м.; приміщення 1-12 площею 20,2 кв.м. по вул. Микулинецькій, 8 у м. Тернополі;

●стягнути із субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 11'157 грн. в якості компенсації перевищення вартості частки набутої в результаті проведеного виділу в натурі спільного часткового майна: гаражів легкового автотранспорту по вул. Микулинецька, 8 у м. Тернополі загальною площею 467,30 кв.м.;

●зобовязати субєкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_4 замурувати дверний проріз в перегородці на границі приміщень 1-6 та 1-8 по вул. Микулинецькій, 8 у м. Тернополі;

●припинити право спільної часткової власності субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на гаражі легкового автотранспорту по вул. Микулинецька, 8 у м. Тернополі загальною площею 467,30 кв.м.;

●зобовязати ОСОБА_3 усунути перешкоди субєкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_4 в користуванні належним їй на праві приватної власності майно шляхом зобовязання ОСОБА_3 звільнити І гараж площею 37,1 кв.м.; ІІ гараж площею - 25,8 кв.м.; ІІІ гараж площею - 26,0 кв.м.; ІV гараж площею - 25,8 кв.м.; V гараж площею 25,5 кв.м.; приміщення 1-1 площею 16,7 кв.м.; приміщення 1-2 площею 17,6 кв.м.; коридор 1-3 площею 13,5 кв.м.; приміщення 1-4 площею 15,5 кв.м., приміщення 1-5 площею 13,0 кв.м.; приміщення 1-6 площею 19,6 кв.м.;

●зобовязати ОСОБА_3 усунути перешкоди субєкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_4 у користуванні земельною ділянкою площею 0,2277 га по вул. Микулинецькій, 8 в м. Тернополі шляхом зобовязання ОСОБА_3 не чинити перешкод субєкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_4 у користуванні земельною ділянкою площею 0,2277 га по вул. Микулинецькій, 8 в м. Тернополі та зобовязати ОСОБА_3 надати субєкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_4 ключі від загальних воріт для проїзду на земельну ділянку площею 0,2277 га по вул. Микулинецькій, 8 в м. Тернополі;

●у задоволенні решти позовних вимог відмовити;

●стягнути з ОСОБА_3 в користь субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 425 грн. сплаченого державного мита, 120 грн. сплачених за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також 2'000 грн. оплачених за проведення будівельно-технічної експертизи.

Задля примусового виконання цього рішення судом було виготовлено і видано, а їх отримувачами звернуто до виконання низку виконавчих листів, з яких:

1)про зобовязання ОСОБА_3 усунути перешкоди субєкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_4 у користуванні земельною ділянкою площею 0,2277 га по вул. Микулинецькій, 8 в м. Тернополі шляхом зобовязання ОСОБА_3 не чинити перешкод субєкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_4 у користуванні земельною ділянкою площею 0,2277 га по вул. Микулинецькій, 8 в м. Тернополі та зобовязати ОСОБА_3 надати субєкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_4 ключі від загальних воріт для проїзду на земельну ділянку площею 0,2277 га по вул. Микулинецькій, 8 в м. Тернополі (а.с. 116). На підставі цього виконавчого документа державним виконавцем Другого ВДВС ТМУЮ 16 травня 2015 року було відкрито виконавче провадження № 37917715. 30 вересня 2013 року воно було закінчено у звязку з виконанням рішення суду у цій частині, про що було винесено відповідну постанову (а.с. 127);

2)про зобовязання ОСОБА_3 усунути перешкоди субєкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_4 в користуванні належним їй на праві приватної власності майно шляхом зобовязання ОСОБА_3 звільнити І гараж площею 37,1 кв.м.; ІІ гараж площею - 25,8 кв.м.; ІІІ гараж площею - 26,0 кв.м.; ІV гараж площею - 25,8 кв.м.; V гараж площею 25,5 кв.м.; приміщення 1-1 площею 16,7 кв.м.; приміщення 1-2 площею 17,6 кв.м.; коридор 1-3 площею 13,5 кв.м.; приміщення 1-4 площею 15,5 кв.м., приміщення 1-5 площею 13,0 кв.м.; приміщення 1-6 площею 19,6 кв.м (а.с. 132). На підставі цього виконавчого документа головним державним виконавцем Другого ВДВС ТМУЮ 16 травня 2013 року було відкрито виконавче провадження № 37917459. 30 вересня 2013 року воно було закінчено у звязку з виконанням рішення суду у цій частині, про що було винесено відповідну постанову (а.с. 193);

3)про стягнення із субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 11'157 грн. в якості компенсації перевищення вартості частки набутої в результаті проведеного виділу в натурі спільного часткового майна: гаражів легкового автотранспорту по вул. Микулинецька, 8 у м. Тернополі загальною площею 467,30 кв.м. На підставі цього виконавчого документа державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження. 10 квітня 2015 року воно було закінчено у звязку з виконанням рішення суду у цій частині, про що було винесено відповідну постанову (а.с. 206);

4)про проведення виділу в натурі спільного часткового майна: гаражів легкового автотранспорту по вул. Микулинецька, 8 у м. Тернополі загальною площею 467,30 кв.м., які належать на праві спільної часткової власності субєкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 згідно з варіантом № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 400 від 11 січня 2010 року; виділу в натурі та визнання за субєктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_4 права приватної власності на: І гараж площею 37,1 кв.м.; ІІ гараж площею - 25,8 кв.м.; ІІІ гараж площею - 26,0 кв.м.; ІV гараж площею - 25,8 кв.м.; V гараж площею 25,5 кв.м.; приміщення 1-1 площею 16,7 кв.м.; приміщення 1-2 площею 17,6 кв.м.; коридор 1-3 площею 13,5 кв.м.; приміщення 1-4 площею 15,5 кв.м., приміщення 1-5 площею 13,0 кв.м.; приміщення 1-6 площею 19,6 кв.м. по вул. Микулинецькій, 8 у м. Тернополі (а.с. 123). В прийнятті до провадження та у відкритті виконавчого провадження на підставі цього виконавчого документа державним виконавцем Другого ВДВС ТМУЮ було відмовлено про що винесено відповідну постанову від 15 травня 2013 року (а.с. 130). Вмотивовано це тим, що у даній частині рішення суду носить характер встановлення юридичного факту і не входить до переліку заходів, встановлених ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження те не є рішенням зобовязального характеру, тому не підлягає виконанню органами ДВС.

Щодо виконання останнього виконавчого документа (№ 4) у сторін виник спір.

ОСОБА_3 вважає, що даний виконавчий документ слід визнати таким, що не підлягає виконанню, оскільки Рішенням суду від 25 червня 2012 року, на підставі якого він виданий, визнано право власності на майно якого не існує та не існувало у момент ухвалення цього акту правосуддя.

Частиною 4 ст. 369 ЦПК України передбачено, що суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

Отож законодавцем у цій нормі права визначено лише дві підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а саме:

✓якщо його було видано помилково;

✓якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Мотивуючи необхідність визнання спірного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню ОСОБА_3 не навела жодної із вказаних вище та передбачених ч. 4 ст. 369 ЦПК України обставини, а тому для цього немає правових підстав.

Що ж до вимог ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_3 31'251,6 грн., котрі необхідні для відновлювального ремонту перепланованих нею приміщень та 1'500 грн. моральної шкоди то їх слід задовольнити частково з огляд на таке.

Ухвалюючи Рішення суду від 25 червня 2012 року, провівши поділ майна в натурі та виділивши його суд мотивував це тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є його співвласниками в рівних частках і мають право вимагати такого розподілу. ОСОБА_3, у свою чергу, набула свою частку зазначеного майна на підставі договору дарування від 09 квітня 2009 року, укладеного між СПД ФО ОСОБА_5 та нею. Ці обставини, в силу частини 3 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають, позаяк встановлені вказаним вище рішенням суду, яке набрало законної сили.

Власність зобов'язує (частина 4 ст. 319 ЦК України).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 ст. 321 ЦК України).

Сторонами спору визнано, а тому в силу частини 1 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає те, що у процесі експлуатації було проведено реконструкцію належного ОСОБА_4 майна, а саме гаража площею - 25,8 м2; приміщення 1-1 площею 16,7 м2; приміщення 1-2 площею 17,6 м2; коридор 1-3 площею 13,5 м2; приміщення 1-4 площею 15,5 м2; приміщення 1-5 площею 13,0 м2; приміщення 1-6 площею 19,6 м2 по вул. Микулинецькій, 8 у м. Тернополі.

Дозволу на такі дії ОСОБА_4 не надавала.

Питання про усунення перешкод у користуванні спільним майном було вирішено судом шляхом ухвалення Рішення суду від 25 червня 2012 року. Отож ОСОБА_3 таки чинила перешкоди ОСОБА_4 в користуванні її приміщеннями. У комплексному звязку даного факту з тим, що ОСОБА_3 не довела своєї непричетності до перепланувань майна ОСОБА_4 суд вважає що такі обставини мали місце. З огляду на викладене, твердження ОСОБА_3 про те, що конкретно вона не здійснювала переобладнання належних ОСОБА_4 приміщень судом визнані неспроможними.

Таким чином ОСОБА_3 допустила пошкодження майна ОСОБА_4 чим заподіяла їй майнову шкоду.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для встановлення обєму такої шкоди та визначення варіантів згідно з якими можливо відновити порушене право ОСОБА_4 судом було призначено будівельно-технічну експертизу.

За результатами такого експертного дослідження 29 січня 2015 року судовим експертом було складено висновок № 1157-22. Відповідно до нього визначено, що вартість ремонтно-будівельних робіт, які необхідно провести для переобладнання приміщення 1-1 пл. 16,7 м2, приміщення 1-2 пл. 17,6 м2, коридору 1-3 пл. 13,5 м2, приміщення 1-4 пл. 15.5 м2, приміщення 1-5 пл. 13 м2, приміщення 1-6 пл. 19.6 м2 по вул. Микулинецькій, 8 у м. Тернополі до первісного стану, а саме того, у якому вони перебували згідно інвентаризаційної справи тобто до перепланування, станом на день дослідження, згідно розрахунку вартості ремонтно-будівельних робіт становить 31'251,6 грн. в тому числі вартість матеріалів 13'866 грн.

Частиною 1 ст. 22 та п. 1 частини 2 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Отож для відновлення свого порушеного права, тобто для повернення вказаних вище приміщень у попередній стан ОСОБА_4 необхідно 31'251,6 грн.

Ці кошти слід стягнути з ОСОБА_3 як особи, яка завдала таких збитків.

Отож, судом встановлено, що ОСОБА_4 дійсно була заподіяна матеріальна шкода, що супроводжувалась моральними стражданнями, а тому в її користь слід стягнути моральну шкоду.

В силу вимог частини 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до розяснень, даних у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної немайнової шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазначав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення). Зокрема враховується стан здоровя потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, ступінь і зниження престижу, ділової репутації.

При визначенні суми моральної шкоди, суд бере до уваги те, що ОСОБА_4 належним чином не підтвердила доказово грошового обєму в який вона оцінює свої моральні страждання, а лише декларативно зазначила суму, тому, виходячи з принципів розумності і справедливості суд вважає, що у даній частині позовні вимоги підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення з ОСОБА_3 в її користь, моральної шкоди в розмірі 1'000 грн.

Суд відкидає посилання ОСОБА_3 на те, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до неї слід відмовити, оскільки дані правовідносини вже були вирішенні у Рішенні суду від 25 червня 2012 року з наступних міркувань.

Дійсно, Рішенням суду від 25 червня 2012 року було відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_4 про зобовязання ОСОБА_3 повернути будинок № 8 по вул. Микулинецькій у м. Тернополі у попередній стан відповідно до плану будинку, зазначеного в технічному паспорті на нежитловий будинок, виготовлений ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації». Однак підставою для такої відмови стала недоведеність вимог, а це не позбавляє ОСОБА_4 права повторно їх заявити та належно обґрунтовувати.

Окрім цього, згідно з вимогами частини 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. (частини 1 ст. 79 ЦПК України)

У свою чергу, в силу вимог пункту 4 частини 3 ст. 79 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати, пов'язані із … проведенням судових експерти.

За проведення експертизи та складення висновку будівельно-технічної експертизи № 1157/14-22 від 29 січня 2015 року, котрий ліг в основу рішення при визначенні суми заподіяних ОСОБА_4 збитків, вона оплатила 2'460 грн. Це стверджується актом № 79 здачі-приймання висновку судового експерта, спеціаліста № 1157/14-22.

Отож з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 слід стягнути 2'460 грн., витрачених нею на проведення експертизи.

Із позовних заяв майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1 % ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів м.з.п., а з позовних вимог немайнового характеру - 0,2 розміру мінімальної заробітної плати. (частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-IV від 08 липня 2011 року)

Суд прийшов до переконання про необхідність часткового задоволення двох майнових вимог ОСОБА_4 на загальну суму 32'251,6 (31'251,6 матеріальна шкода та 1'000 моральної шкоди) грн. У цьому випадку їй слід було сплатити 322,51 грн. судового збору.

Однак цього вона не зробила, хоча відповідних пільг у неї немає.

За даних обставин ці кошти слід стягнути з ОСОБА_3 до державного бюджету.

До переконання, що вимога про стягнення моральної шкоди є майновою суд прийшов з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою.

Такі висновки відповідають правовій позиції пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеній у абзаці 2 пункту 15 його постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» у якому зазначено, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці (наприклад, якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК). За подання до суду таких заяв сплачується судовий збір згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону N 3674-VI.

Отож будь-яка позовна вимога яка підлягає вартісній оцінці є майновою.

Керуючись ст.ст. 22, 23, 316, 321, 1166, 1167 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 79, 209, 210, 213, 215, 369 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові ОСОБА_3 до Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа Другий відділ державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 31'251 (тридцять одну тисячу двісті пятдесят одну) грн. і 60 коп. витрат, котрі вона мусить зробити для відновлення свого порушеного права та 1'000 (одну тисячу) грн. моральної шкоди.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь держави 322 (триста двадцять дві) грн. і 51 коп. судового збору та в користь ОСОБА_4 2'460 (дві тисячі чотириста шістдесят) грн. витрат, повязаних із проведенням судової експертизи.

На винесене рішення може були подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд протягом 10 діб.

Головуючий суддяОСОБА_6