Рішення № 47216744, 11.06.2015, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/269/15-ц

Провадження №2/428/52/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015р. Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

судді Юзефовича І.О.

при секретарі Продченко О.А.

за участю позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

відповідачки ОСОБА_3

представника відповідачки ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сєвєродонецька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Сєвєродонецької міської ради про стягнення суми боргу у розмірі 130000грн. та стягнення судових витрат,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Сєвєродонецького міського суду з позовною заявою до ОСОБА_3, Сєвєродонецької міської ради про стягнення суми боргу у розмірі 130000грн. та стягнення судових витрат , мотивуючи вимоги тим , що з 2000р. позивачка ОСОБА_1 знайома з відповідачкою ОСОБА_3. У жовтні 2012р. відповідачка ОСОБА_3 попросила позивачку ОСОБА_1 позичити їй з чоловіком ОСОБА_6 гроші на розвиток бізнесу. 29.10.2012р. у присутності ОСОБА_7 позивачка ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 під розписку у борг грошові кошти у розмірі 180000грн. строком на два роки зі сплатою 4% щомісяця від суми боргу. ОСОБА_3 та ОСОБА_6 частково сплатили позивачці ОСОБА_1 відсотки, та повернули частину боргу у розмірі 50000грн.. Влітку 2013р. боржники ОСОБА_3 та ОСОБА_6 запропонували позивачці ОСОБА_1 переписати розписку ОСОБА_3 на ОСОБА_6, оскільки до цього часу вони виконували свої зобовязання, то позивачка ОСОБА_1 не заперечувала та, отримавши боргову розписку від ОСОБА_6, повернула боргову розписку ОСОБА_3. З лютого 2014р. боржники перестали сплачувати позивачці ОСОБА_1 борг та проценти. Відповідачка ОСОБА_3 відмовилась повертати борг, а ОСОБА_6 уникав позивачку, на дзвінки не відповідав. Тому, позивачка була вимушена звернутись до Сєвєродонецького МВ УМВС України у Луганській області з заявою, внаслідок чого було відкрито кримінальне провадження за ст.190 ч.3 КК України. У вересні 2014р. позивачка ОСОБА_1 дізналася, що кримінальне провадження закрито у звязку з відсутністю складу кримінального правопорушення, а боржник ОСОБА_6 помер 15.07.2014р.. Після смерті ОСОБА_7 залишилось спадкове майно автомобіль та причіп. Зі слів матері померлого ОСОБА_8 позивачці відомо, що з заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, тому вона вимушена була звернутись до суду з позовом і просить стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та Сєвєродонецької міської ради на її користь грошові кошти у розмірі 130000грн. та судові витрати по справі.

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснила, що з 2000р. вона знайома з відповідачкою ОСОБА_3. У жовтні 2012р. відповідачка ОСОБА_3 попросила її позичити їй з чоловіком ОСОБА_6 гроші на розвиток бізнесу. 29.10.2012р. у присутності ОСОБА_7 вона передала ОСОБА_3 під розписку у борг грошові кошти у розмірі 180000грн. строком на два роки зі сплатою 4% щомісяця від суми боргу. ОСОБА_3 та ОСОБА_6 частково сплатили їй відсотки, та повернули частину боргу у розмірі 50000грн.. Влітку 2013р. боржники ОСОБА_3 та ОСОБА_6 запропонували їй переписати розписку ОСОБА_3 на ОСОБА_6 , оскільки до цього часу вони виконували свої зобовязання , то вона не заперечувала та , отримавши боргову розписку від ОСОБА_6 , повернула боргову розписку ОСОБА_3. З лютого 2014р. боржники перестали сплачувати їй борг та проценти. Відповідачка ОСОБА_3 відмовилась повертати борг, а ОСОБА_6 уникав її, на дзвінки не відповідав. Тому, вона звернулась до Сєвєродонецького МВ УМВС України у Луганській області з заявою, внаслідок чого було відкрито кримінальне провадження за ст. 190 ч.3 КК України. У вересні 2014р. вона дізналася, що кримінальне провадження закрито у звязку з відсутністю складу кримінального правопорушення , а боржник ОСОБА_6 помер 15.07.2014р.. Після смерті ОСОБА_7 залишилось спадкове майно автомобіль та причіп. Зі слів матері померлого ОСОБА_8 їй відомо , що з заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, тому вона вимушена була звернутись до суду з позовом і просить стягнути з відповідачів на її користь грошові кошти у розмірі 130000грн. та судові витрати по справі. Позовні вимоги підтримала у повному обсязі , просила задовольнити позов.

Представник позивачки ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, додаткових пояснень не мала, просила задовольнити позов.

Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що з позивачкою вона знайома з 2000р.. З ОСОБА_6 вона мешкала у цивільному шлюбі з 2010р. , 23.10.2012р. вони зареєстрували шлюб. У серпні 2012р. ОСОБА_6 попросив її знайти людину , яка б могла позичити гроші для придбання вантажного автомобіля для здійснення вантажного перевезення товарів. Від ОСОБА_1 вони дізналися , що та зможе позичити їм необхідну суму восени. 23.10.2012р. вона та ОСОБА_6 одружились. 29.10.2012р. в її присутності ОСОБА_1 передала у борг ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 180000грн. строком на 2 роки з виплатою відсотків у розмірі 2% за перший місяць та 4% в місяць за подальше користування. Оскільки позивачка ОСОБА_1 бачила ОСОБА_6 другий раз в своєму житті , то вона попросила ОСОБА_3 написати розписку про отримання вищевказаної позики , що вона і зробила. На отримані кошти ОСОБА_6 придбав вантажний автомобіль. Пізніше , вона запропонувала ОСОБА_1 повернути їй її розписку , а замість неї взяти розписку у ОСОБА_6 , який власне і брав позику. ОСОБА_1 не заперечувала проти цього , тому ОСОБА_6 написав власноруч розписку , а розписку від її імені було повернуто їй , яку вона знищила. Протягом 2012-2013р.р. ОСОБА_6 сплачував за договором позики ОСОБА_1 відсотки за користування та частково повернув основну суму боргу у розмірі 50000грн.. Гроші він передавав особисто ОСОБА_1 або через неї. 16.01.2014р. шлюб між нею та ОСОБА_6 було розірвано. Враховуючи відсутність спільно нажитого майна , претензій щодо поділу майна між нею та ОСОБА_6 не було , вантажний автомобіль DAF , придбаний ОСОБА_6 на позичені ним грошові кошти , вона вважала тільки його власністю , якою він сам і користувався. Вона весь час вмовляла ОСОБА_6 продати даний автомобіль. Восени 2014р. їй стало відомо про смерть ОСОБА_6. Наразі їй не відомо де і у кого знаходиться придбаний ОСОБА_6 автомобіль , ніякого відношення до нього вона не має. Особисто вона ніяких договорів з позивачкою ОСОБА_1 не укладала , гроші в якості позики не брала. Тому , враховуючи те, що шлюб між нею та ОСОБА_6 було розірвано 16.01.2014р. , вона не є стороною зобовязання та не є спадкоємцем померлого ОСОБА_6 , то позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними , а тому вона просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідачки ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні у звязку з необґрунтованістю.

Представник відповідача ОСОБА_9 міської ради ОСОБА_5 у судовому засіданні проти позову заперечувала та пояснила , що Сєвєродонецька міська рада з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 не зверталась, спадщина до неї не переходила. Крім того, наразі не сплинув річний термін після смерті ОСОБА_6, а тому Сєвєродонецька міська рада не може бути відповідачем у даній справі, тому просила відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку , що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.1046 , ч.2 ст.1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначної суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином , за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідно до ст.1049 ч.1 ЦК України , позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі , визначені родовими ознаками , у такій самій кількості , такого самого роду та такої самої якості , що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку , що встановлені договором.

Відповідно до ст.ст. 60, 61, 66, 68, 73 СК України, ОСОБА_9, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязки для другого подружжя, якщо майно одержане за договором, використане в інтересах сімї. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 1220, 1268, 1270, 1277, 1282 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу. Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Відповідно до п.32 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», з урахуванням положення ст.1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобовязання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки у випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобовязання фактично не повязані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до копії розписки від 29.10.2012р. ОСОБА_6 позичив у ОСОБА_1 180000грн. на 2 роки та зобовязується виплачувати перший місяць 2%, а наступні - 4% у останній день місяця. Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії 1-ЕД №150360, виданого 23.10.2012р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Троїцького районного управління юстиції у Луганській області , актовий запис №44, зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_3. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_6. Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії І-ЕД №132724, виданого 16.01.2014р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції у Луганській області , актовий запис №5, шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_10 розірвано , після реєстрації шлюбу їй присвоюється прізвище ОСОБА_3. Відповідно до копії постанови про закриття кримінального провадження від 06.09.2014р. , встановлено, що за фактом зникнення ОСОБА_6 було відкрито кримінальне провадження №12014130370002203 від 08.08.2014р. по ст.115 ч.1 КК України; за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 ч.3 КК України закрити, у звязку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Відповідно до копії Актового запису про смерть №934 від 23.07.2014р. Відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції у Луганській області , ОСОБА_6 , 01.01.1969р.н. , помер. Відповідно до повідомлення державного нотаріуса Першої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори ОСОБА_11 №221/01-16 від 18.03.2015р., з заявами про прийняття спадщини або відмови від неї після смерті ОСОБА_6 , померлого 15.07.2014р. , ніхто не звертався. Відповідно до повідомлення завідувача Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори ОСОБА_12 №23/01-16 від 26.03.2015р., спадкова справа після смерті ОСОБА_6 , померлого 15.07.2014р. в Другій Сєвєродонецькій державній нотаріальній конторі не заводилася. Відповідно до повідомлення Центру з надання послуг, повязаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Сєвєродонецька (підпорядкованого УДАІ) ГУМВС України у Луганській області №11/8-64И12 від 08.05.2015р. (вх. №8992 від 08.06.2015р.), автомобіль марки DAF 95 XF 530, 1998 року випуску, д.н. НОМЕР_1, шасі №XLRTE47VS0E478139, колір сірий, свідоцтво про реєстрацію САО №267587 було зареєстровано 10.11.2012р. в ВРЕР м. Сєвєродонецька за ОСОБА_6 , 01.01.1969р.н. , зареєстрованим за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. 23.09.2014р. в Сєвєродонецькому ВРЕР вказаний автомобіль було перереєстровано на нового власника. Причіп марки SCHWARZMULLER SPA, 2000 року випуску , д.н. НОМЕР_2 , шасі №W09150335YHS09028, колір чорний, свідоцтво про реєстрацію серії САО №859671 було зареєстровано 23.04.2013р. в ВРЕР м. Сєвєродонецька за ОСОБА_6, 01.01.1969р.н., зареєстрованим за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. 23.09.2014р. в Сєвєродонецькому ВРЕР вказаний автомобіль було перереєстровано на нового власника.

Таким чином, судом встановлено, що між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , померлим 15.07.2014р., був укладений договір позики. ОСОБА_6 та відповідачка ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23.10.2012р. по 16.01.2014р.. ОСОБА_6 брав позику у позивачки ОСОБА_1 у період шлюбу для здійснення вантажного перевезення , для чого і придбав за надані йому кошти вантажний автомобіль та причіп, якими користувався особисто. Після розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 поділу майна не було, оскільки спільно нажите майно відсутнє , а на вантажний автомобіль та причіп ОСОБА_3 не претендувала та ніколи не вважала автомобіль та причіп спільною сумісною власністю подружжя. Після смерті ОСОБА_6 ніхто до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини або відмови від неї не звертався. Спадщина наразі не визнана відумерлою. Оскільки за чинним законодавством спадкоємці несуть відповідальність перед кредиторами спадкодавця у межах прийнятого спадкового майна , то факти , наведені позивачкою ОСОБА_1 в обґрунтовування позовних вимог не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи , відповідачі ОСОБА_3 та Сєвєродонецька міська рада Луганської області в даному випадку не є належними відповідачами по справі , позивачкою ОСОБА_1 клопотань про залучення належного відповідача по справі не заявлялось , а тому , позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10 , 11 , 27 , 31 , 57 , 60 , 199 , 212-215 , 223 ЦПК України , ст.ст. 207, 1046, 1047, 1049, 1220, 1231, 1268, 1270, 1277, 1282, 1283ЦК України , ст.ст. 60, 61, 66, 68, 73 СК України, суд -

вирішив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Сєвєродонецької міської ради про стягнення суми боргу у розмірі 130000грн. та стягнення судових витрат відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Сєвєродонецький міський суд, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя