Рішення № 47211074, 15.07.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Є. у. № 311/4033/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Сидоренко Ю.В.

№ провадження

22-ц/778/3544/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,

при секретарі: Бурак А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 березня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Ватутіна, Василівської міської ради Запорізької області, треті особи ОСОБА_3, ДКП Василівське районне бюро технічної інвентаризації про визнання права власності за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Ватутіна, Василівської міської ради Запорізької області про визнання права власності за набувальною давністю, який неодноразово уточнювала в процесі розгляду справи.

Позивач зазначала, що 08.10.1983 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 У 1987 році вони разом з чоловіком, який на той час працював водієм в колгоспі імені Ватутіна, вселилися в будинок № 8 по вул. Польовій в м. Василівка. У цей будинок вони вселилися, оскільки в будинку ніхто не проживав. Їм було відомо, що вказаний будинок збудований колгоспом імені Ватутіна Василівського району Запорізької області. Правління колгоспу не заперечувало проти проживання її родини в цьому будинку, оскільки вона є лікарем Василівської центральної районної лікарні, яка обслуговувала і територію колгоспу, 25.11.1987 року позивач з чоловіком були зареєстровані за цією адресою.

26.02.1993 року адміністрація, профспілковий комітет Василівської центральної лікарні зверталися з листом до представника Президента України у Василівському районі в сприянні вирішення питання про надання права проживання їй з сімєю, як лікарю Василівської ЦРЛ, в будинку, що належить колгоспу ім. Ватутіна за адресою: м. Василівка вул. Польова будинок № 8.

Про той факт, що вона з родиною проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1 за згодою правління колгоспу імені Ватутіна (правонаступником якого є КСП ім. Ватутіна), свідчить лист правління КСП ім. Ватутіна від 13.01.1998 року, адресований їх родині з приводу погашення боргу за житло.

Позивач вказувала, що в будинку № 8 по вул. Польовій вона проживає відкрито, тривало та безперервно до теперішнього часу. Протягом тривалого часу вона отримує послуги з водопостачання, газопостачання, користується електричною енергією та послугами електрозвязку. ОСОБА_3 на протязі останніх шести років в будинку № 8 по вул. Польовій не проживає. Протягом тривалого часу вона намагалася виявити власника будинку, де вона проживає, для вирішення питання набуття права власності на будинок № 8 по вул. Польовій в м. Василівка. Згідно архівної довідки Василівського районного державного архіву Запорізької області від 11.12.1992 року № 20/13 про службовий статус будинків колгоспу ім. Ватутіна зазначено, що в протоколах виконавчої районної ради народних депутатів за 1986-1989 роки немає рішення про службовий статус будинків колгоспу ім. Ватутіна.

Також позивач зазначала, що на протязі всього часу проживання вона відкрито користувалась будинком №8 по вул. Польовій м. Василівка, регулярно сплачувала земельний податок на землю, що підтверджується платіжними повідомленнями. Таким чином, з 01 січня 2001 року по січень 2014 року вона володіє будинком і давність володіння складає 14 років та вважає, що набула права власності за набувальною давністю.

Посилаючись на ці обставини, просила визнати за нею право власності на житловий будинок літера А-1 з господарськими будівлям» спорудами: гараж літера Б, душ літера В, літня кухня літера Г, погріб літера Д, сарай літера Є убиральня літера Ж, сарай літера 3, сарай літера І, огорожа №1, басейн № 2 за адресою: будинок № S по вул. Польовій в м. Василівка Запорізької області, за набувальною давністю.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 26 березня 2015 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне зясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 та її представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

При вирішенні спору суд посилався на положення статті 344 ЦК України, якою встановлено підстави для набуття права власності за набувальною давністю. Також суд врахував роз'яснення п. 9 та п. 13 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»

Ухваливши рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд виходив з того, що позивачем не доведено законність її вселення до спірного будинку та правомірність володіння ним. Також суд вважав, що неможливо визнавати право власності за набувальною давністю на жилий будинок, який не зареєстрований в БТІ і власник будинку не встановлений.

Основні доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 полягають в тому, що суд першої інстанції допустив неповне зясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зокрема, апелянт вказує, що суд не врахував, що вона дійсно добросовісно заволоділа чужим нерухомим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти ним, робити ремонти, оплачувати податки, вносити оплату за воду та інші послуги і що вона надала суду відповідні докази на підтвердження цього. Також апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо недотримання нею строків звернення до суду з позовом не відповідає вимогам закону, оскільки вона добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном з 1987 року що вбачається зі штампу реєстрації за цією адресою з 25.11.1987 року, який є в паспорті. Позов вона подала до суду 03.11.2014 року що не суперечить викладеному в пункті 8 Прикінцевих та перехідних положень чинного ЦК України.

Такі доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу.

Зі змісту статті 344 ЦК України вбачається, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

В пунктах 9, 13 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», на які посилається суд першої інстанції, вказано наступне:

9. Відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

13. Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна небув і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Проте, судом першої інстанції не враховано роз'яснення, які містяться в пунктах 11, 14 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Зокрема, в пункті 11 цієї Постанови пленуму зазначено, що ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.

Оскільки ОСОБА_2 звернулася з даним позовом до суду 03.11.2014 року, то, навіть, якщо відраховувати строк давнісного володіння будинком з 01.01.2001 року, то цей строк загалом складає понад 13 років тобто, звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю узгоджується з приписами пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень чинного ЦК України.

В пункті 14 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказано:

«Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень")».

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо неможливості задоволення позовних вимог ОСОБА_2 з тих підстав, що невизначений власник об'єкта нерухомості, суперечить вищевказаним роз'ясненням Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Судова колегія вважає також безпідставною відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в зв'язку з недоведеністю позову.

Так, для визнання права власності за набувальною давністю необхідна наявність таких умов та підстав: Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права. Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.

Відкритість та безперервність володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, а також те, що протягом означеного в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являвся правомочною особою позов про повернення майна.

З матеріалів справи, письмових доказів, пояснень свідків при розгляді справи в суді першої інстанції та пояснень позивача ОСОБА_2 в засіданні суду апеляційної інстанції вбачається, що ОСОБА_2 з 1987 року добросовісно володіє будинком № 8 по вул.. Польовій в м. Василівка Запорізької області, продовжує відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном (понад 10 років), а тому набула право власності на це майно (набувальна давність).

Про добросовісність володіння ОСОБА_2 житловим будинком свідчать такі письмові докази:

рішення виконавчого комітету Василівської міської ради № 52 від 14.02.1995 року згідно якого їй дозволено провести реконструкцію житлового будинку № 8 по вул. Польовій в м. Василівка (а. с. 11); рішення Василівської міської ради № 138 від 15.06.1993 року яким їй виділена в користування земельна ділянка під город в розмірі 0,234 Га за адресою: м. Василівка вул. Польова будинок № 8 (а. с. 12).

Про той факт, що ОСОБА_2 з родиною проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрито, безперервно і за згодою правління колгоспу імені Ватутіна (правонаступником якого є КСП ім. Ватутіна) свідчить лист правління КСП ім. Ватутіна від 13.01.1998 року, адресований їх родині з приводу погашення боргу за житло т а відсутність до цього часу будь-яких позовів з боку власника щодо повернення нерухомого майна із володіння ОСОБА_2 (а. с. 9).

Крім того, судова колегія вважає, що належним та допустимим доказом того, що ОСОБА_2 відкрито та безперервно (понад встановлених законом 10 років) володіє житловим будинком № 8 по вул. Польовій в м. Василівка є наявність в паспорті штампу щодо реєстрації ОСОБА_2 у даному жилому будинку з 25.11.1987 року, копія домової книги та письмові докази щодо отримання і оплати нею за цією адресою послуг з водопостачання, газопостачання, електричної енергії, послуг електрозвязку та податку з земельної ділянки, на якій розташований будинок (а. с. 6; 8; 28-35; 61-65).

Вищевикладене узгоджується з показаннями свідків, які вказували, що ОСОБА_2 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1987 року, здійснювала капітальний та поточний ремонти будинку, у 2012 році замінила вікна, двері та систему опалення.

З огляду на вищевикладене судова колегія дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 березня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення наступного змісту: Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити. Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: Запорізька область, м. Василівка, вул. Польова, 8.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: