Постанова № 47174113, 16.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5412/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бєлової Л.В.

Гром Л.М.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимум» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ТОВ «Трініті» звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, за участю третьої особи - ТОВ «Максимум», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.10.2014 р. №144526552209 та №144426552209.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, позивач - ТОВ «Трініті» звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Максимум» за період з 01.03.2014р. по 31.03.2014р.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 26.09.2014р. № 891/26-55-22-09/31111166.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.10 ст. 201, п. 11 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення податку на додану вартість за березень 2014 року на суму 2 998,00 грн та занижено цей податок, що підлягає сплаті до бюджету, за травень 2014 року на суму 49 400,00 грн.

На підставі встановлених порушень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.10.2014р. №144526552209, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 998,00 грн та №144426552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з цього податку на суму 74 100,00 грн, з них 49 400,00 грн - за основним платежем, 24 700,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із цими податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, спірні грошові зобов'язання визначені позивачу з огляду на порушення норм податкового законодавства, які ґрунтуються на висновку податкового органу про відсутність реального характеру його господарських операцій з ТОВ «Максимум», результати яких відображені в податковій звітності першого.

Таким чином, відповідач стверджує, що позивач безпідставно відніс до податкового кредиту та в подальшому частково до від'ємного значення суми податку на додану вартість, визначені у податкових накладних, виписаних згаданим контрагентом в періоді, що перевірявся податковим органом.

Обговорюючи такі доводи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

За визначенням Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, у березні 2014 року позивач придбав у ТОВ «Максимум» аксесуари для мобільних телефонів (АЗУ, АКБ, СЗУ, адаптери, кабелі, плівки, наклейки та кейси для мобільних телефонів, тощо).

Зазначені господарські операції здійснювались на підставі виставлених контрагентом позивачу рахунків-фактур та видаткових накладних, що підтверджують факт поставки.

За наслідками поставки контрагентом виписано позивачу податкові накладні.

Оплата вартості придбаного товару здійснювалась у безготівковій формі та підтверджується виписками по рахунку позивач у банку, копії яких надані суду.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять докази наявності у користуванні як позивача, так і його контрагента (на правах оренди) нежитлових приміщень.

Із податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1 ДФ) ТОВ «Максимум» за І квартал 2014 року вбачається, що в штаті цього підприємства перебувало 10 осіб.

Наведені обставини підтверджують можливість позивача та його контрагента фактично здійснювати спірні господарські операції.

Так, листом, який знаходиться в матеріалах справи, ТОВ «Максимум» підтвердило факт господарських взаємовідносин з позивачем у березні 2014 року.

Також, позивачем надано суду пояснення з приводу транспортування придбаного у ТОВ «Максимум» товару, а саме: товар отримувався за місцезнаходженням ТОВ «Максимум» (с. Щербані вул. Світла, 2-А у Полтавській області) і автомобілем, який перебуває у користуванні позивача за договором найму (оренди) транспортного засобу (Fiat 230 L р.н. НОМЕР_1), власником цього транспортного засобу, який є штатним працівником ТОВ «Трініті» (водій-експедитор), перевозився до складського приміщення позивача. Зазначені обставини підтверджуються штатним розкладом, договором найму, подорожніми листами, які містять дані про водія, маршрут, об'єми залишків пального, тривалість перевезення та інші реквізити, які дають змогу ідентифікувати їх з господарськими операціями за угодами з ТОВ «Максимум».

Крім того, до апеляційного суду позивачем надано акт списання пального за березень 2014 року та виписку по бухгалтерському рахунку щодо цього списання, які додатково підтверджують рух активів, що виник при господарських взаємовідносинах позивача з ТОВ «Максимум».

Попри наведене, позивачем надано пояснення та документальні підтвердження щодо використання придбаного у ТОВ «Максимум» товару у власній господарській діяльності - шляхом продажу такого іншим контрагентам-покупцям: ТОВ «Сота-Альянс», ТОВ «Дієса».

Колегія суддів звертає увагу на те, що до видів господарської діяльності ТОВ «Максимум» за КВЕД відноситься оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення, що узгоджується зі спірними господарськими операціями.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідність згаданих первинних документів вимогам вказаного Закону не заперечується відповідачем, так само як не ставиться під сумнів відповідність виписаних контрагентом позивачу податкових накладних вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Наслідки вищевказаних господарських операцій між позивачем та третьою особою відображені в податковій звітності як позивачем, так і його контрагентом.

Отже, фактичне здійснення позивачем господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Позивачем доведено наявність у нього та його контрагента основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення спірних господарських операцій, фактичний рух активів, що опосередковував ці операції та подальше використання придбаного товару з метою отримання прибутку.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.

Колегія суддів враховує, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Таким чином, рішення контролюючого органу про визначення платнику податків грошового зобов'язання, що ґрунтується на доводах цього органу про відсутність реального характеру відповідних господарських операцій, можна визнати правомірним та обґрунтованим за умови встановлення судом неправдивості, недостовірності або суперечливості відомостей, що містяться у первинних документах, наданих позивачем на їх підтвердження.

Під час апеляційного розгляду даної справи колегія суддів не встановила вищевказаних обставин, а тому посилання відповідача на те, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій, колегією суддів відхиляється.

Доводи податкового органу щодо відсутності у контрагента позивача достатніх трудових ресурсів та основних засобів для ведення господарської діяльності спростовуються матеріалами справи та ґрунтуються виключно на зазначеному в акті Полтавської ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області від 31.07.2014р. №92/22/38496849 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Максимум» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за березень 2014 року.

Разом з тим, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року в справі №804/12012/14, яка набрала законної сили, визнано протиправними дії Полтавської обласної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Максимум», за результатами якої складено вищевказаний акт.

Тобто, доводи відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються на результатах зустрічної звірки, проведення якої визнано протиправним в судовому порядку. Тому, посилання контролюючого органу на вказаний акт відхиляються колегією суддів.

Колегія суддів зазначає, що в ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності спірних правочинів, тобто, доказів того, що такі були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, не знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду справи.

Натомість, позивачем доведено реальний характер спірних господарських операцій та правомірність формування на їх основі податкового кредиту.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та третьою особою на основі того, що ТОВ «Максимум» не надано на вимогу суду документів на підтвердження придбання товару, який був предметом поставки за угодами з позивачем, оскільки при дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінюватися повинні відносини, які склались безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також, помилковим є висновок суду першої інстанції про юридичну дефектність наданих позивачем суду подорожніх листів, у яких відсутні підписи механіка та лікаря, адже в бухгалтерському обліку діє принцип превалювання сутності над формою. Так, наявність чи відсутність підписів лікаря та механіка на документах, які складаються під час транспортування товару, жодним чином не спростовує факту їх придбання.

Отже, доводи, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Згідно статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 травня 2015 року скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 22 жовтня 2014 року №144526552209 та №144426552209.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.

Повний текст постанови виготовлено 21.07.2015 року

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: