Ухвала суду № 47115718, 15.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року м. Київ К/800/19923/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Адамович Є.В.

відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуОчаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової службина постановуМиколаївського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 рокута ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 рокуу справі№2а-2170/12/1470за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ім. Кл. Петровського» доОчаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ім. Кл. Петровського» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Ім. Кл. Петровського») звернулось до суду з адміністративним позовом до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, Очаківська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11 квітня 2012 року № 0000213500, № 0000203500 та від 12 квітня 2012 року № 0000253500, №0000223500, № 0000233500 та № 0000243500.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких просить у її задоволенні відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками податкового органу у період з 14 по 27 грудня 2011 року було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ім. Кл. Петровського» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року.

За результатами перевірки 04 січня 2012 року складено акт №1/35-10/34559826, в якому зафіксовано порушення позивачем:

- статей 6, 18, 20 Закону України від 06.10.1998р. №161-ХІV «Про оренду землі», а саме використання земельних ділянок для вирощування сільськогосподарської продукції відповідно до договорів оренди земельних ділянок без державної реєстрації;

- пункту 198.3 статті 198, пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, що призвело до порушення вимог пункту 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках, затвердженого Постановою КМУ від 12 січня 2011 року №11 та завищення суми податку на додану вартість, що перераховується сільськогосподарським підприємством на спеціальний рахунок в сумі 1651085,00 грн., в тому числі: у липні 2011 року у сумі 28061,00 грн., у серпні 2011 року у сумі 851020,00 грн., у вересні 2011 року 772004,00 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 189.1 статті 189, пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету, в сумі 1664498,00 грн., в тому числі: у липні 2011 року у сумі 28061 грн., у серпні 2011 року у сумі 864433,00 грн., у вересні 2011 року 772004,00 грн.;

- пункту 302.1 статті 302, пункту 306.1 статті 306 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено фіксований сільськогосподарський податок у сумі 6324,52 грн. за 2011 рік.

На підставі висновків акта перевірки 23 січня 2012 року податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення:

№0000013500, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1664498,00 грн. та 2483334,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000023500, яким визначено суду грошового зобов'язання з фіксованого сільськогосподарського податку у розмірі 179,60 грн. за основним платежем та 44,90 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000033500, яким визначено суду грошового зобов'язання з фіксованого сільськогосподарського податку у розмірі 1039,54 грн. за основним платежем та 259,89 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000053500, яким визначено суду грошового зобов'язання з фіксованого сільськогосподарського податку у розмірі 308,86 грн. за основним платежем та 77,22 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000063500, яким визначено суду грошового зобов'язання з фіксованого сільськогосподарського податку у розмірі 2667,23 грн. за основним платежем та 666,81 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000043500, яким визначено суду грошового зобов'язання з фіксованого сільськогосподарського податку у розмірі 2129,29 грн. за основним платежем та 532,32 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами розгляду скарги Державною податковою службою у Миколаївській області прийнято рішення від 03 квітня 2012 року № 514/10/10-209, яким скарга позивача була частково задоволена.

На підставі даного рішення відповідачем складені податкові повідомлення-рішення:

№0000253500 від 12 квітня 2012 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1664498,00 грн. та 2483334,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000213500 від 11 квітня 2012 року яким визначено суду грошового зобов'язання з фіксованого сільськогосподарського податку у розмірі 179,60 грн. за основним платежем та 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000223500 від 12 квітня 2012 року, яким визначено суду грошового зобов'язання з фіксованого сільськогосподарського податку у розмірі 1039,54 грн. за основним платежем та 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000203500 від 11 квітня 2012 року, яким визначено суду грошового зобов'язання з фіксованого сільськогосподарського податку у розмірі 308,86 грн. за основним платежем та 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000243500 від 12 квітня 2012 року, яким визначено суду грошового зобов'язання з фіксованого сільськогосподарського податку у розмірі 2667,23 грн. за основним платежем та 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000233500 від 12 квітня 2012 року, яким визначено суду грошового зобов'язання з фіксованого сільськогосподарського податку у розмірі 2129,29 грн. за основним платежем та 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Переглянувши рішення суду першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій підставою для визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали помилкові висновки податкового органу про відсутність підстав для включення до складу податкових зобов'язань в деклараціях, які не передбачають розрахунки з бюджетом, сум податку на додану вартість, які отримані позивачем за результатами реалізації продукції, вирощеної на земельних ділянках, право користування якими не оформлено правовстановлюючими документами.

Колегія суддів з такими висновками судів погоджується у повному обсязі.

Пунктом 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2011 року у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) закріплено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Ця норма діє з урахуванням того, що:

а) для новоутвореного сільськогосподарського підприємства, зареєстрованого як суб'єкт господарювання, який провадить господарську діяльність менше ніж 12 календарних місяців, така питома вага сільськогосподарських товарів/послуг розраховується за наслідками кожного окремого звітного податкового періоду;

б) з метою розрахунку такої питомої ваги до складу основної діяльності сільськогосподарського підприємства не включаються оподатковувані операції з постачання капітальних активів, що перебували у складі його основних фондів не менше ніж 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, якщо такі операції не були постійними і не становили окремої підприємницької діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.233 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. Відповідно, сільськогосподарські угіддя знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення.

Згідно з підпунктом 14.1.77 пункту 14.1 статті 14 ПК України землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу ХІV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

За змістом наведених норм Податкового кодексу України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Водночас, Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, як випливає зі змісту пункту 308.4 статті 308 ПК України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Варто зауважити, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.

Так, відповідно до частини 2 статті 20 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин, виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм податкового законодавства перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому, варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку, є сільськогосподарською продукцією у розумінні глави 2 розділу ХІV ПК України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про недоведення відповідачем розміру донарахованого позивачу фіксованого сільськогосподарського податку з огляду наненадання договорів оренди землі, зареєстрованих у встановленому законом порядку, які не були враховані позивачем під час розрахунку грошового зобов'язання із зазначеного податку.

Крім того, колегія суддів вважає помилковими висновки податкового органу щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму зазначеного податку, враховану в складі податкового кредиту за наслідками виконання договірних відносин, які мали місце з ПП «АФ «Астарта».

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «АФ «Астарта» було укладено договір про надання транспортних послуг.

На підтвердження товарності та реальності виконання зазначеної угоди, в матеріалах справи містяться належні первинні документи, зокрема: відповідний договір, документи про рух зерна на складах, подорожні листи вантажного автомобіля, реєстри прийнятого зерна, податкові накладні.

Отже, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладений договір відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які зумовили задоволення позову, а також не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі №2а-2170/12/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна