Ухвала суду № 47114228, 21.07.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/2667/15-ц Номер провадження 22-ц/775/319/2015

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2015 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Космачевської Т. В.,

суддів: Будулуци М.С., Новікової Г.В.,

при секретарі: Коваленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Артемівську Донецької області апеляційну скаргу Костянтинівського медичного училища на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2015 року по справі за позовом Костянтинівського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до Костянтинівського медичного училища про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2015 року позов Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2015 року по справі за позовом Костянтинівського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до Костянтинівського медичного училища про стягнення грошових коштів задоволено.

Стягнуто з Костянтинівського медичного училища за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недораховану та невиплачену стипендію за період з вересня 2012 року по грудень 2014 року у сумі 30153,00 грн. Вирішено питання про судові витрати.

З вказаним рішенням не погодився відповідач - Костянтинівське медичне училище та подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає фактичним обставинам справи, є необґрунтованим, та постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачка не зверталася до стипендіальної комісії за призначенням соціальної стипендії, тому не можна захищати не реалізоване право. Крім того, висновок суду про те, що стипендіальна комісія мала була використовувати документи, які надавалися приймальній комісії, є неспроможним. Приймальна та стипендіальна комісії виконують різні функції, в своїй діяльності керуються різними нормативно-правовими актами, мають різний склад і ніяким чином не взаємодіють між собою, а тому апелянт вважає, що це припущення суду.

Апелянт в своєї апеляційній скарзі вказує також на те, що прокурор, який представляв в суді першої інстанції позивачку, не мав підстав для цих дій. Він не довів факту неспроможності ОСОБА_1 через свій матеріальний стан самостійно захищати свої інтереси. Суд першої інстанції, всупереч вимогам ЦПК України, після дослідження всіх наданих доказів, вимагав від прокурора надати докази на підтвердження неспроможності ОСОБА_1 через її матеріальний стан самостійно захищати свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.

На підставі цього апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким

відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

У судовому засіданні апеляційного суду прокурор заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Позивач в судове засідання апеляційного суду не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, представник позивача надав заяву про слухання справи за його відсутністю.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим слухати справу за відсутністю позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, прокурова, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що відповідно до наказу ректора Костянтинівського медичного училища від 11.08.2012 р. за №70-О позивачку з 01.09.2012 р. зараховано до складу студентів першого курсу денної форми навчання за напрямами (спеціальностями) за державним замовленням згідно з додатком, в якому зазначено, що вона зарахована на навчання за спеціальністю «медична сестра» за кодами особливого вступу 102, 116 (а.с. 7, 8). Відповідно до п. 1.1 Статуту Костянтинівське медичне училище віднесене до вищого навчального закладу 1 рівня акредитації (а.с. 6).

Згідно свідоцтву про народження ОСОБА_1 народилася 10 липня 1994 року, її батьком записаний ОСОБА_2, який на день вступу доньки до Костянтинівського медичного училища мав стаж підземних робіт 19 років 04 місяці 11 днів, що вбачається з довідки та трудовій книги (а.с. 10, 11).

З довідки №70 від 31.03.2015 р., виданої Костянтинівським медичним училищем, вбачається, що позивачка навчається на 3-му курсі з 01.09.2012 р. по 30.06.2015 року, і з вересня 2012 року по січень 2013 року включно отримувала стипендію в розмірі 550,00 грн. (а.с. 13).

Суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1

Такий висновок суду є правильним, оскільки він відповідає нормам матеріального та процесуального права та обставинам справи.

Статтею 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» передбачено, що дітям, батьки яких мають стаж підземної роботи не менш як 15 років, дітям шахтарів, які загинули внаслідок нещасного випадку на виробництві, шахтарів-інвалідів 1-ої та 2-ої групи, гарантується виплата стипендії за рахунок коштів державного бюджету в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб (в редакції Закону №5082-VI (5082-17) від 05.07.2012), що не суперечить також ст. 3 Закону України «Про вищу освіту», згідно якої держава гарантує особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільги та соціальні гарантії у порядку, встановленому законодавством.

Отже, позивачці, що є дочкою шахтаря зі стажем підземної роботи більше 19 років, з початку навчання мала бути призначена стипендія в розмірі встановленого на той час прожиткового мінімуму для працездатних осіб з коригуванням цього розміру із зміною прожиткового мінімуму. Розрахунок цієї стипендії складений Костянтинівським міжрайонним прокурором та перевірений судом першої інстанції не спростований відповідачем, та вказує на право ОСОБА_1 отримувати стипендію у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Сума недонарахованої та невиплаченої стипендії ОСОБА_1 за період з вересня 2012 року по грудень 2014 року включно складає 30153,00 грн. (а.с. 14).

Довід апеляційної скарги щодо не звернення ОСОБА_1 до стипендіальної комісії з заявою про призначення стипендії відповідно п. 18 Порядку призначення і виплати стипендій є неспроможним.

Згідно п. 18 Порядку призначення і виплати стипендій особи, зазначені у пункті 6, підпунктах 1 - 4 і 6 пункту 10 цього Порядку, які вперше претендують або поновлюють право на призначення соціальної стипендії, подають стипендіальній комісії документи, що підтверджують їх право на отримання пільг та гарантій на стипендіальне забезпечення згідно з нормативно-правовими актами.

Особами, що вказані у підпунктах 1-4 і 6 пункту 10 цього Порядку є:

1) студенти і курсанти вищого навчального закладу з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також студенти і курсанти вищого навчального закладу, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишились без батьків;

2) студенти і курсанти вищого навчального закладу з числа осіб, яким згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" гарантуються пільги під час призначення стипендії;

3) студенти і курсанти вищого навчального закладу з малозабезпечених сімей (у разі отримання відповідної державної допомоги згідно із законодавством);

4) студенти, які є дітьми-інвалідами та інвалідами I - III групи;

6) студенти, які навчаються за гірничими спеціальностями, батьки яких загинули або стали інвалідами внаслідок отримання травм на виробництві, професійного захворювання під час роботи на вугледобувних підприємствах.

Системний аналіз цих норм дає підстави апеляційному суду зробити висновок про те, що вони не розповсюджуються на категорію щодо якої розглядається спір, а саме: на дітей, батьки яких мають стаж підземної роботи не менше як 15 років, що передбачено ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Довідку №01/1963 на підтвердження пільгового підземного стажу роботи на ВП «Шахта «Північна» ДП «Дзержинськвугілля» батька ОСОБА_1 ОСОБА_1 ОСОБА_3 надано 3 липня 2012 року. З аналізу довідки №70 від 31.03.2015 року вбачається, що ОСОБА_1 деякий час отримувала стипендію, хоча і в меншому розмірі. Тобто при призначенні стипендії відповідачеві було відомо про її гарантоване право на виплату стипендії за рахунок коштів державного бюджету в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб відповідно ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції правильно посилався на норми закону в частині розміру стипендій, і зазначав, що положення Порядку призначення і виплати стипендій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2004 року №882, щодо розміру стипендій не можуть бути застосовані до даного спору, оскільки пізніше прийнятим Законом, який має вищу юридичну силу по відношенню до зазначеної постанови, встановлено інший більш високий рівень стипендій для категорії студентів з числа дітей шахтарів.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог щодо стягнення стипендії у розмірі прожиткового мінімуму до дня ухвалення судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення норм ЦПК під час представництва прокурором інтересів позивачки та несвоєчасного надання ним доказів її неспроможності через свій матеріальний стан самостійно захищати свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження при вирішенні спору не дають підстав для висновку про необґрунтованість ухваленого рішення, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Крім того, при вирішенні спору щодо стягнення коштів на користь ОСОБА_1 в суді першої інстанції відповідач посилався на відсутність бюджетних асигнувань на виплату студентам стипендій у розмірі прожиткового мінімуму згідно зі ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», але суд правильно не прийняв до уваги цей довід, оскільки вказаною нормою виплата зазначених стипендій не поставлена в залежність від наявності на це коштів у бюджеті чи кошторисі навчального закладу, в якому навчається студент. Дія ст. 5 вищезазначеного закону Законами України «Про державний бюджет України» на 2012-2014 роки не призупинялась.

Положеннями ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» гарантовано зазначеним студентам право на навчання за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів з наданням місць для проживання в гуртожитках на час навчання, також на одержання стипендії у розмірі прожиткового мінімуму.

Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку, та дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Костянтинівського медичного училища відхилити.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Судді: