Постанова № 47112415, 16.07.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2015 р. Справа № 922/175/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Бондаренко В.П. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідачів - не з'явились,

третіх осіб - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2072 Х\1-6) на рішення господарського суду Харківської області від 20 березня 2015 року у справі № 922/175/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо Солюшнс", м. Київ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосервіс-Т", с. Радгоспне, Харківська область

2. Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1.Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТО - ХОЛДИНГ", с. Тернова, Харківська область

2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Авто", с. Тернова, Харківська область

3.Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький автоскладальний завод", м. Кременчук

про визнання договору припиненим

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ "Кредо Солюшнс", звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Автосервіс-Т", в якій просить суд визнати припиненим договір поруки №АТ/05-07 від 03 травня 2007 року, укладений між ТОВ"Автосервіс -Т" та ПАТ "Укрсиббанк".

Рішенням Господарського суду Харківського області від 20 березня 2015 року (суддя Присяжнюк О.О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 20 березня 2015 року у справі № 922/175/15 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ "Кредо Солюшнс" у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що договір поруки АТ/05-07 від 03 травня 2007, укладений між відповідачами, є припиненим на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України, а саме: у зв'язку із зміною забезпеченого порукою зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності; проте суд першої інстанції не врахував того, що з обставин справи не вбачається інформованості поручителя та його згоди на збільшення розміру його відповідальності.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 22 травня 2015 року, у зв'язку із відпусткою судді Івакіної В.О., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Бондаренко В.П. суддя Камишева Л.М.

Від Корпорації "Співдружність Комп" через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про зупинення провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Кредо Солюшнс" на рішення господарського суду Харківської області від 20 березня 2015 року у справі №922/175/15 та направити справу до Вищого господарського суду України для розгляду касаційної скарги Корпорації "Співдружність Комп" на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 22 травня 2015 року про повернення апеляційної скарги (вх. № 8182 від 25.05.15р.).

Колегія суддів відмовляє в задоволенні вищенаведеного клопотання Корпорації «Співдружність Комп», виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на адресу Харківського апеляційного господарського суду від Корпорації "Співдружність Комп" надійшла апеляційна скарга на рішення господарського суду Харківської області від 20 березня 2015 року 2015 року, в якій він просив змінити мотивувальну частину рішення, а саме: текст в абзаці 1 на аркуші справи 8 оскаржуваного рішення. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 20 березня 2015 року по справі №922/175/15 просив залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22 травня 2015 року апеляційну скаргу Корпорації "Співдружність Комп" повернуто заявнику на підставі пункту 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із відсутністю доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Підстави для зупинення провадження у справі регулюються вимогами статті 79 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування; заміни однієї з сторін її правонаступником.

Як роз'яснив Вищий господарський суд України в п. 4.2 постанови Пленуму №11 від 24 жовтня 2011 року "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України", подання касаційної скарги на ухвалу місцевого або апеляційного господарського суду не перешкоджає продовженню розгляду справи відповідним судом, за винятком випадку, коли касаційною інстанцією витребуються усі матеріали справи; в такому випадку суд нижчої інстанції, надіславши відповідні матеріали до Вищого господарського суду України, зупиняє провадження у справі до повернення цих матеріалів з суду касаційної інстанції.

Отже, подання Корпорацією "Співдружність Комп" касаційної скарги на ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги від 22 травня 2015 року не перешкоджає продовженню розгляду справи №922/175/15.

Розгляд справи відкладався, відповідно до ухвал Харківського апеляційного господарського суду від 26 травня 2015 року та 23 червня 2015 року (т. 3 а.с. 70-71, 98-99).

В ході розгляду цієї справи, представником ПАТ «УкрСиббанк» було заявлено клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (вх. № 8293 від 26.05.15р.).

Проте, у зв'язку із неявкою у судові засідання 23 червня 2015 року та 16 липня 20105 року усіх учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає положення частини 8 статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

08 червня 2015 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від представника ПАТ "УкрСиббанк" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення від 20 березня 2015 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (вх. 8941).

Другий відповідач зазначає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства, враховуючи всі обставини справи, вірно застосовані, як норми матеріального, так і норми процесуального права, в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Зокрема, зазначає, що посилання апелянта на відсутність згоди поручителя на встановлення додаткових комісій є необгрунтованими, оскільки додаткові угоди були підписані ТОВ «Автосервіс-Т», а погодження поручителя зі змінами до кредитного договору, які визначають конкретні умови та обсяг збільшення відповідальності боржника, висловлене шляхом підписання додаткової угоди до договору поруки, не потребує додаткової згоди поручителя на збільшення відповідальності.

У призначене судове засідання представники сторін та третіх осіб не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Направлені на адресу 1-го відповідача, 1-ї та 2-ї третіх осіб ухвали Харківського апеляційного господарського суду повернуті з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців) і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін та третіх осіб про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників сторін та третіх осіб за наявними в матеріалах справи документами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Позивач - ТОВ "Кредо Солюшнс", звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до ТОВ "Автосервіс-Т" та ПАТ "УкрСиббанк" про визнання припиненим договору поруки №АТ/05-07 від 03 травня 2007 року, укладений між відповідачами на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України, у зв'язку із зміною забезпеченого порукою зобов'язання без згоди поручителя, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що визнання договору поруки припиненим безпосередньо вплине на обсяг відповідальності другого відповідача та кредиторських вимог до нього в межах справи про банкрутство №5023/321/11, що позначиться на черговості задоволення вимог кредиторів та сприятиме захисту прав позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, Господарський суд Харківської області встановив, що спірний договір відповідає вимогам Цивільного кодексу України та відсутність обставин, які б свідчили про припинення зобов'язання згідно частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Як убачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 17 січня 2011 року у справі №5023/321/11 порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ "Автосервіс-Т" (т. 1 а.с. 124).

Постановою господарського суду Харківської області від 24 січня 2011року у справі № 5023/321/11 2-го відповідача було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Зеленцова О.П. (т. 1 а.с. 125-126).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05 липня 2011 року у справі № 5023/321/11 постанову господарського суду Харківської області від 24 січня 2011 року скасовано, провадження у справі № 5023/321/11 припинено (т. 1 а.с. 164-165).

Постановою Вищого господарського суду України від 27 вересня 2011 року у справі № 5023/321/11 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05 липня 2011 року у справі № 5023/321/11 скасовано, постанову господарського суду Харківської області від 24 січня 2011 року у справі № 5023/321/11 залишено в силі (т. 1 а.с. 166-167).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18 грудня 2012 року у справі № 5023/321/11 були визнані кредиторські вимоги ПАТ "Сведбанк" у розмірі 321761190,00 грн., які забезпечені заставою майна боржника - ТОВ "Автосервіс-Т" (т. 1 а.с. 127-130).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 жовтня 2012 року у справі № 5023/321/11 встановлено, що кредиторські вимоги ПАТ "УкрСиббанк" на суму 617050057,10 грн. було розглянуто ліквідатором та внесено до реєстру вимог кредиторів станом на 03 серпня 2012 року (т.1 а.с. 168-171).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 листопада 2014 року у справі № 5023/321/11, серед іншого, затверджено ліквідаційний звіт та ліквідаційний баланс та ліквідовано 2-го відповідача, провадження у справі припинено (т. 1 а.с. 175-184).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2014 року у справі № 5023/321/11 було задоволено апеляційну скаргу 1-го відповідача, ухвалу господарського суду Харківської області скасовано, справу № 5023/321/11 передано на розгляд до суду першої інстанції на стадію ліквідації в іншому складі суду (т. 1 а.с. 186-190).

Згідно даних діловодства та Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Вищого господарського суду України від 31 березня 2015 року у справі №5023/321/11 касаційні скарги ТОВ "Кредо Солюшнс", Ліквідатора ТОВ "Автосервіс-Т" Юринця А.В. залишені без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2014 року у справі № 5023/321/11 залишено без змін.

Таким чином, позивач отримав право вимоги до 1-го відповідача за кредитними договорами від 05 грудня 2007 року № 54/07, № 65/59765-КЛ та договорами, що укладені в забезпечення таких зобов'язань, на підставі договору факторингу № 39 Ф-Н від 04 грудня 2012 року, укладеного з ПАТ "Сведбанк".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 червня 2013 року у справі № 5023/321/11 кредитора ПАТ "Сведбанк" було замінено на ТОВ "Кредо Солюшнс" (т. 1 а.с. 131-134).

З матеріалів справи свідчить, що 03 травня 2007 року між відповідачами був укладений кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150697000 (Кредитний договір-1), згідно з яким Банк зобов'язується надавати, а ТОВ «Автосервіс-Т» зобов'язується прийняти, використовувати та повернути Банку кредит у валютах та у розмірі, вказаних у Кредитному договорі-1.

03 травня 2007 року між 2-им відповідачем та ТОВ "Інтер-Авто" був укладений кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150701000 (Кредитний договір-2), згідно з яким Банк зобов'язується надавати, а ТОВ "Інтер-Авто" зобов'язується прийняти, використовувати та повернути Банку кредит у валютах та у розмірі, вказаних у Кредитному договорі-2 (т. 2 а.с. 112-122).

03 травня 2007 року між 2-им відповідачем та ТОВ "Авто-Холдінг" був укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150611000 (Кредитний договір-3), згідно з яким Банк зобов'язується надавати, а ТОВ "Авто-Холдінг" зобов'язується прийняти, використовувати та повернути Банку кредит у валютах та у розмірі, вказаних у Кредитному договорі-3 (т.2 а.с. 9-20).

03 травня 2007 року між 2-им відповідачем та ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод" був укладений кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150751000 (Кредитний договір-4), згідно з яким Банк зобов'язується надавати, а ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод" зобов'язується прийняти, використовувати та повернути Банку кредит у валютах та у розмірі, вказаних у Кредитному договорі-4 (т.2 а.с. 51-61).

За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 вищевказаних кредитних договорів кредитування позичальників здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, а саме: за кредитним договором, укладеним між Банком і ТОВ "Автосервіс-Т", на строк не більше ніж три місяці від моменту надання такого кредиту (траншу); за кредитними договорами, укладеними між Банком і ТОВ "Авто-Холдінг", ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод", на строк не більше ніж шість місяців від моменту надання такого кредиту (траншу).

Надання кожного траншу оформляється шляхом укладання окремої угоди, в якій повинно бути вказано, що вона є додатковою угодою до кредитного договору, і зазначено валюту траншу, суму траншу та строк його повернення (якщо він відрізняється від загального строку повернення кредиту). При цьому, строк повернення кожного кредитного траншу повинен бути не більше ніж три місяці від моменту надання цього траншу за кредитним договором, укладеним між Бнком і ТОВ "Автосервіс-Т", та не більше ніж шість місяців від моменту надання цього траншу за кредитними договорами, укладеними між банком і ТОВ "Авто-Холдінг", ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод". Вказаний у такій угоді строк повернення траншу в будь-якому разі не може бути більше, ніж строк, обумовлений кредитним договором, та автоматично змінюється в бік зменшення, якщо загальний строк повернення кредиту, встановлений кредитним договором, вважається таким, що настав.

До вказаних кредитних договорів їх сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди та угоди про надання траншів, копії яких знаходяться в матеріалах справи (т. 2 а.с. 214-228).

03 травня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ «Автосервіс-Т» укладений спірний договір поруки № АТ/05-07 (т.1 а.с. 75-76).

Згідно п. 1.1 вказаного договору поруки Поручитель - ТОВ «Автосервіс-Т» зобов'язався перед Кредитором - ПАТ "УкрСиббанк" відповідати за невиконання третіми особами усіх своїх зобов'язань, що виникли з кредитних договорів про надання мультивалютної кредитної лінії від 03 травня 2007 року №№11150701000, №11150611000 та № 11150751000, в повному обсязі, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

В пункті 1.2 договору поруки сторони визначили, що поручителю добре відомі всі умови вищезазначених кредитних договорів. Також викладено умови кожного з цих кредитних договорів щодо розмірів лімітів кредитних ліній, процентних ставок та термінів виконання основного зобов'язання.

Відповідно до п.1.4. Договору поруки відповідальність Поручителя і Третьої особи-1, Поручителя і Третьої особи-2, Поручителя і Третьої особи-3 є солідарною.

В пункті 2.1. Договору поруки зазначено, що Кредитор не вправі без згоди Поручителя змінювати умови Кредитних договорів з Боржниками (третіми особами), внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя. Під "згодою Поручителя" сторони розуміють візування Поручителем змін та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленням та/або укладення Поручителем угоди до цього Договору щодо внесення відповідних змін.

За положеннями пункту п.5.1. Договору поруки, уклавши Договір поруки, Поручитель підтвердив, що повністю розуміє всі умови Кредитних договорів, Договору поруки, свої права та обов'язки за Договором поруки і погоджується з ними.

Відповідачами неодноразово укладалися додаткові угоди до вказаного договору поруки, якими вносилися зміни до пункту 1.2 цього договору та відображали внесення змін до вищевказаних кредитних договорів в частині встановлення розмірів загальних лімітів кредитних ліній та процентних ставок.

Так, були укладені додаткові угоди: №1 від 24 квітня 2008р., №2 від 17 червня 2008р., №3 від 23 липня 2008р., №4 від 15 жовтня 2008р., №5 від 24 жовтня 2008р., №6 від 28 жовтня 2008р., №7 від 06 листопада 2008р., №8 від 14 листопада 2008р., №9 від 01 грудня 2008р. та №10 від 11 грудня 2008р. (т. 1 а.с. 76-123).

При зверненні до господарського суду з позовом, позивач обґрунтовує вимоги про припинення договору поруки, посилаючись на те, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2013 року у справі № 2-1133/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 січня 2014 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 лютого 2014 року, Постановою Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року (справа № 6-32цс14), прийнятою за результатами перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 лютого 2014 року щодо 1-го відповідача та третіх осіб встановлені факти збільшення відповідальності за Кредитними договорами, що мають бути застосовані судом як преюдиціальні, а саме, факти того, що внаслідок укладення між 1-м відповідачем та третіми особами додаткових угод та угод про надання траншів до Кредитних договорів, якими були передбачені комісії та встановлення термінів повернення траншів, обсяг відповідальності 2-го відповідача за Договором поруки збільшився і це, на погляд Позивача, є підставою для визнання Договору поруки припиненим з огляду на приписи частини першої статті 559 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів враховує наступне.

Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Частиною 1 статті 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

У статті 553 Цивільного кодексу України поруку визначено як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, і в даному випадку, порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання - своєчасного виконання кредитного договору.

Положеннями частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вище зазначеної статті, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього: збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, обсяг зобов'язань кредитора за кредитним договором складають сума кредиту та проценти. Відповідно, зміна саме цих, умов кредитного договору може вплинути на обсяг відповідальності поручителя.

Комісії, на які посилається позивач, були встановлені додатковими угодами та угодами про надання траншів, що укладалися сторонами вищевказаних кредитних договорів, і сплачувалися саме за внесення змін та пролонгацію кредитних договорів.

У зв'язку з цим, такі комісії є оплатою послуги банку за зміну договору, та не входять до складу кредиту. Встановлення комісій першим відповідачем та третіми особами не є збільшенням кредитного зобов'язання, забезпеченого договором поруки, а тому їх нарахування та сплата не впливає на обсяг відповідальності поручителя.

Правова позиція щодо того, що сплачена в установлені строки без прострочення комісія не є борговою сумою, а тому не призводить до збільшення обсягу відповідальності поручителя, викладена Верховним Судом України у постанові від 05 лютого 2014 року у справі № 6-160цс13.

Крім того, згідно довідки №06-10/10822 від 12 березня 2015 року, станом на 12 березня 2015 року заборгованість перед ПАТ «Укрсиббанк» за кредитними договорами по сплаті комісій відсутня (т. 2 а.с. 262).

Також, колегія суддів зазначає, що в межах справи про банкрутство № 5023/321/11, при затвердженні реєстру вимог кредиторів, також не вбачається, що заборгованість складається, зокрема, із заборгованостей за комісії, на які посилається ТОВ "Кредо Солюшнс".

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов підставного висновку, що доводи позивача щодо збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди внаслідок укладання додаткових угод до кредитного договору є необґрунтованими.

Посилання ТОВ "Кредо Солюшнс" на те, що ПАТ "УкрСиббанк" не надав суду доказів згоди поручителя на зміну основного зобов'язання спростовуються матеріалами справи.

Як вже було зазначено вище в цій постанові, згідно п. 2.1. договору поруки №АТ/05-07 від 03 травня 2007 року під "згодою поручителя" сторони розуміють, серед іншого, укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.

Під час укладення додаткових угод, Банк та ПАТ «Автосервіс-Т» свідомо обрано спосіб внесення змін до Договору поруки шляхом викладення п. 1.2. цього договору поруки у новій редакції. В новій редакції цього пункту зазначалось, що поручителю добре відомі усі умови всіх кредитних договорів станом на момент підписання кожної з додаткових угод до договору поруки.

Підписуючи додаткові угоди до Договору поруки Поручитель підтверджував обізнаність не тільки із сумами основного боргу, процентними ставками, а й з усіма "іншими умовами" кредитних договорів, про що окремо вказано у тексті кожної додаткової угоди до договору поруки.

Таким чином, вказані вище додаткові угоди до спірного Договору поруки були підписані сторонами цього договру, а це свідчить про однозначне погодження Поручителя вказаного збільшення строків та встановлення комісій, що спростовує доводи позивача.

Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що посилання позивача на обставини, встановлені рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2013 року у справі №2-1133/12, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 січня 2014 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 лютого 2014 року та постановою Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року, які ним зазначаються як преюдиційні у справі №922/175/15 не є належними та допустимими доказами з огляду на наступне.

Зі змісту судових рішень у справі №2-1133/12 вбачається, що позивач учасником цієї судової справи не був, оскаржуваний договір поруки не досліджувався. А тому, обставини, встановлені у цивільній справі №2-1133/12 не мають характеру преюдиційних у відношенні до встановлення обставин, чи мало місце збільшення обсягу відповідальності другого відповідача за оскаржуваним договором поруки №АТ/05-07 від 03 травня 2007 року та чи є припиненою така порука (т. 1 а.с. 26-44).

Статтею 21 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Підставою для подання позову є факт порушення, оспорювання права особи чи її інтересу.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Приписи статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України розкривають зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, у спосіб, визначений частиною другою цієї статті. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не доведений факт порушення або ж оспорювання його прав і охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення договору поруки №АТ /05-07 від 03 травня 2007 року.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимога позивача про визнання припиненим договору поруки є безпідставною, необґрунтованою і такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків Господарського суду Харківської області, викладених у рішенні від 20 березня 2015 року у цій справі.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 20 березня 2015 року у справі №922/175/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 21.07.2015р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Бондаренко В.П.

Суддя Камишева Л.М.