Постанова № 47109565, 15.07.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2015 року Справа № 904/1355/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Іванов О.Г.

секретар судового засідання Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від позивача: Шляхтіна А.В., довіреність №б/н від 18.05.15, представник

представники відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2015р. у справі №904/1355/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м.Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптова компанія "Магніт", м.Дніпропетровськ

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфі Трейд", м.Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2015р. у справі №904/1355/15 (суддя - Бєлік В.Г.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптова компанія "Магніт" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфі Трейд" про визнання недійсним договору безоплатної позики (поворотної фінансової допомоги) №17/12/14 від 17.12.2014р. та про визнання таким, що не підлягає виконанню платіжне доручення №7581 від 24.12.2014р.

Рішення вмотивоване тим, що позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу в підтвердження порушення вимог законодавства при укладенні спірного договору. При цьому суд не прийняв до уваги посилання позивача на норми, що регулюють відносини банка та його клієнта стосовно договору банківського рахунку, а саме ст.ст. 1058, 1066 ЦК України, Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004р. № 22, оскільки цими нормами не регулюються спірні відносини позики. Крім того, суд встановив, що позивач, який не є стороною договору, звертаючись до суду в порядку ч. 1 ст. 16 ЦК України за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, не обґрунтував із посиланням на докази наявність порушення його права або охоронюваного законом інтересу укладенням спірного договору, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні. Під час вирішення спору суд керувався, зокрема, нормами ст.ст. 203, 204, 208, 207, 215, 626 Цивільного кодексу України, ст. 33 ГПК України та роз'ясненнями п.п. 2.1. та 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

ПАТ "Дельта Банк" (позивач), не погодившись з означеним судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2015р. у справі №904/1355/15 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Так ПАТ "Дельта Банк" вважає, що положення оспорюваного Договору безоплатної позики від 17.12.2014р. №17/14/14 суперечать Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства. Зокрема, зазначає, що положення п.3.3. спірного Договору, відповідно до якого позика вважається наданою (а грошова сума, що становить розмір позики, переданою) Позикодавцем Позичальнику з моменту подання позикодавцем відповідного платіжного доручення банківській установі з метою перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позичальника, який зазначено у цьому Договорі, в банківській установі, що його обслуговує, суперечать ч.2 ст.1046 ЦК України, якою встановлено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Скаржник посилається на п.3.2. "Інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній валюті", затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004р. №22, згідно з яким платник має право зазначати в платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення і зазначає, що Банк платника не приймає платіжного доручення, якщо дата валютування визначена пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення. Також позивач зазначає, що банк не міг бути учасником Договору безоплатної позики №17/12/14 та з цього договору для банку не виникає жодних зобов'язань, а грошові кошти у вигляді позики переходять у власність Відповідача-1 з моменту їх зарахування на його рахунок, а не з моменту подання платіжного доручення Відповідачем-2 про перерахування цих коштів. Апелянт стверджує, що момент подання платіжного доручення банківській установі з метою перерахування грошових коштів, жодним чином не можна вважати наданням позики, як зазначено в оспорюваному Договорі.

Крім того, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм ст.ст. 4-5, 87 ГПК України та зазначає, що не отримував від суду ні ухвал, ні рішення у даній справі, а про винесене рішення дізнався лише 28.04.2015р., коли приймав участь в апеляційній інстанції у іншій справі, а саме: №904/176/15 за позовом ТОВ "Оптова компанія "Магніт" до ПАТ "Дельта Банк", ТОВ "Комфі Трейд" про стягнення 70801000,00 грн. Також, апелянт вважає, що суд грубо порушив ст.77 ГПК України, коли не прийняв до уваги клопотання, подане 14.04.2015р. про перенесення слухання справи через неможливість представника з'явитись у судове засідання, у зв'язку з тим, що в штаті ПАТ "Дельта Банк" у Дніпропетровській області знаходиться один юрист, який 20.04.2015р. буде перебувати в іншому судовому процесі, по якому призначені судові дебати.

В додаткових письмових поясненнях до апеляційної скарги скаржник також звертає увагу суду на п.3.5. вищевказаної Інструкції №22, відповідно до положень якого Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 30 календарних днів з дати підписання виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується. Апелянт зазначає, що в зв'язку із закінченням вказаного строку 26.01.2015р., платіжне доручення №7581 на загальну суму 70800000,00 грн. не могло бути оброблено операційною системою Банку, що підтверджується листом АТ "Дельта Банк" №2/01-17/1928 від 17.02.2015р. Про відхилення платіжного доручення ТОВ "Комфі Трейд" було відомо, а направляти будь-яких письмових відповідей з приводу відхилення платіжного доручення Банком не потребується відповідно до системи Інтернет-банкінг "WIN-клієнт". Відповідь направляється лише в тому випадку, коли платіжне доручення подається на паперовому носії, тоді на зворотному боці платіжного доручення робиться запис "відхилено". В даному випадку всі дії здійснювалися в електронному вигляді. Позивач також вважає, що зі сторони Відповідачів у справі незаконно в Договорі безоплатної позики зазначено, що позика надається у безготівковому порядку платіжним дорученням.

ТОВ "Оптова компанія "Магніт" (відповідач-1) письмовий відзив на апеляційну скаргу не надало. Уповноважений представник відповідача-1 в судові засідання не з'явився. Про причини неявки свого представника ТОВ "Оптова компанія "Магніт" суд не повідомило.

ТОВ "Комфі Трейд" (відповідач-2) письмовий відзив на апеляційну скаргу не надало. Представник відповідача-2 в судових засіданнях надав усні пояснення, в яких заперечував на задоволені апеляційної скарги, посилаючись на те, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Враховуючи, що відповідач-1 не скористався наданим йому правом брати участь в судових засіданнях та на засадах змагальності доводити суду обґрунтованість своїх вимог та заперечень, а неявка представника відповідача-1 не перешкоджає дослідженню та оцінці наявних матеріалів справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути по суті в цьому судовому засіданні в порядку ст.ст. 75, 99 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено із матеріалів справи, 17.12.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптова компанія "Магніт" (Позичальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Комфі Трейд" (Позикодавець) уклали між собою Договір безоплатної позики (поворотної фінансової допомоги) №17/12/14, відповідно до п. 1.1. якого Позикодавець передає Позичальнику в безоплатне користування грошові кошти, що є поворотною фінансовою допомогою в розмірі, що обумовлений цим договором, а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів (в грошовій одиниці України - гривні) в строк зазначений договором.

За умовами п. 2.1. вказаного договору розмір позики за цим договором становить 70800000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору Позикодавець надає позику не пізніше 24.12.2014р.

Пунктом 3.2. встановлено, що позика надається у безготівковому порядку платіжним дорученням.

Згідно п. 3.3. договору позика вважається наданою (а грошова сума, що становить розмір позики, переданою) Позикодавцем Позичальнику з моменту надання Позикодавцем відповідного платіжного доручення банківській установі з метою перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника, який зазначено у цьому договорі, в банківській установі, що його обслуговує.

За п.8.2. цей договір позики діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

За договором банківського рахунку №01/256243-6675 від 16.12.2010р., що був укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" ("Банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комфі Трейд" ("Клієнт"), позивач відкрив відповідачу поточний рахунок у гривнях №260004002005623 та зобов'язався перед відповідачем приймати та зараховувати на цей рахунок грошові кошти, що надходять Клієнту, виконувати розпорядження Клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції з рахунком у межах законодавства (п. 1.2. цього Договору).

Відповідно до умов вказаного договору банківського рахунку відповідач, як Клієнт, має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами на Рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України, за винятком примусового списання грошових коштів та випадків накладання арешту, або тимчасового призупинення операцій по рахунку, що здійснюється уповноваженими на це органами (п.п. 3.2.1.); вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків за його платіжними документами та надання інших, обумовлених цим договором послуг (п.п. 3.2.2.), а позивач (Банк) зі своєї сторони зобов'язується своєчасно здійснювати розрахункові операції Клієнта згідно з вимогами законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України тощо (п.п. 3.3.1.).

Так, у відповідності до умов п.п. 3.3.2. вказаного договору банківського рахунку, позивач (Банк) зобов'язується за розпорядженням відповідача-2 (Клієнта) видати або перерахувати з рахунку грошові кошти в день надходження до Банку відповідного розрахункового документа, за умови його подання в операційний час.

У грудні 2014 року ТОВ "Комфі Трейд" (відповідач-2) на виконання договору звернулося через систему Інтернет-банкінг до обслуговуючого банку (позивач) з платіжним дорученням №7581 від 24.12.2014р. про перерахування грошових коштів у сумі 70800000,00 грн. зі свого рахунку № 26004002005623 в АТ "Дельта Банк" (м. Київ) на рахунок №26005001366847 в АТ "ОТП Банк" (м. Київ) для отримувача цих коштів - ТОВ Оптова компанія "Магніт" із призначенням платежу: «Поворотна фінансова допомога по Договору позики №17/12/14 від 17.12.2014р., без ПДВ» (а.с. 18), але ПАТ "Дельта Банк" зі своєї сторони перерахування означених коштів не виконало.

Як вбачається із пояснень заступника голови ради Директорів С.В. Кінберг, які були надані суду у даній справі (а.с. 19), позивач підтверджує той факт, що 24.12.2014р. АТ "Дельта Банк" по системі «Клієнт-Банк» було отримано платіжне доручення №7581 (платник ТОВ "Комфі Трейд" (код ЄДРПОУ 36962487), отримувач ТОВ "Оптова компанія "Магніт"), але було відхиленно 26.01.2015 року у зв'язку зі спливом 30 календарних днів з дати його виписки - строку протягом, якого воно могло бути оброблено операційною системою банку, згідно п. 3.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. № 22.

Не виконанання позивачем означеного платіжного доручення, слугувало приводом для звернення ТОВ "Оптова компанія Магніт" з позовом до ПАТ "Дельта Банк" про стягнення грошових коштів в сумі 70800000,00 грн. та до ТОВ "Комфі Трейд" про стягнення штрафу в сумі 1000,00 грн., який розглядався господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/176/15.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідачів, як сторін за договором безоплатної позики (поворотної фінансової допомоги) №17/12/14 від 17.12.2014р., про визнання цього правочину недійсним з підстав невідповідності його умов нормам чинного законодавства та про визнання таким, що не підлягає виконанню, платіжне доручення №7581 від 24.12.2014р., яким відповідач-2 вчинив фактичні дії по виконанню оспорюваного договору.

Відповідно до ч.1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частина 2 ст. 1046 Цивільного кодексу України встановлює норму (правило), що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень, наданих у 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання право чинів (господарських договорів) недійсними", правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається із спірних обставин, умови п. 3.3. договору безоплатної позики (поворотної фінансової допомоги) №17/12/14 від 17.12.2014р. про те, що позика вважається наданою (а грошова сума, що становить розмір позики, переданою) Позикодавцем Позичальнику з моменту надання Позикодавцем відповідного платіжного доручення банківській установі з метою перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позичальника, який зазначено у цьому Договорі, в банківській установі, що його обслуговує), - визначають момент з якого, як вважають сторони цього договору, одна сторона передала, а інша отримала грошові кошти, які є предметом цього договору.

Щодо ж відсутності у позичальника дійсної можливості у користуванні цими коштами до того моменту, коли банківськими установами фактично буде виконане розпорядження позикодавця, а саме банком ініціатора платежу - по перерахуванню коштів, та банком отримувача платежу - по зарахуванню коштів на рахунок позичальника, тобто не передання фактично у користування позичальника таких грошових коштів, то наслідки такої обставини врегульовані ч. 2 ст. 1046 Цивільного кодексу України та мають застосовуватись у разі виникнення спору між позикодавцем та позичальником.

Відтак колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що умови п. 3.3. договору безоплатної позики (поворотної фінансової допомоги) №17/12/14 від 17.12.2014р. не суперечать прямо нормам ст. 1046 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було надано належного та допустимого доказу в підтвердження порушення вимог законодавства при укладенні спірного договору.

До того ж, колегія суддів приймає до уваги й те, що позивачем не обґрунтовано у відповідності до положень ст. 217 Цивільного кодексу України, як недійсність окремої частини договору безоплатної позики (поворотної фінансової допомоги) №17/12/14 від 17.12.2014р., а саме умови п. 3.3., можуть мати наслідком недійсності цього правочину в цілому.

Враховує колегія суддів апеляційного господарського суду і на те, що, як вірно відзначив місцевий господарський суд, позивач у справі не є стороною оспорюваного договору, тому, у відповідності до ч. 1 ст. 16 та ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо позивач, як заінтересована особа, заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, то таким позивачем мають бути подані докази того, що оспорюваний договір порушує його права або охоронювані законом інтереси. Натомість такі обґрунтування та відповідні докази позивачем у даній справі ані під час її розгляду судом першої інстанції, ані на розгляд суду апеляційної інстанції надані не були.

Заявляючи вимоги про визнання таким, що не підлягає виконанню платіжне доручення №7581 від 24.12.2014р. позивач виходив із того, що правові наслідки визнання правочинів недійсними настають у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або інших. Тобто, позивач розглядав оспорюване платіжне доручення, як наслідок вчинення однією із сторін недійсного правочину певної дії, яка була направлена на фактичне виконання цього правочину, тому, на його думку, такий наслідок недійсного правочину також має бути визнаний недійсним.

Однак, як вірно встановив місцевий господарський суд, із чим погоджується й колегія суддів суду апеляційної інстанції, спірні відносини позики регулюються окремими нормами від норм, якими врегульовані відносини банка та його клієнта стосовно договору банківського рахунку, зокрема ст.ст. 1058, 1066 ЦК України, Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Правління НБУ від 21.01.2004р. №22. Отже, обсяги належних відповідачу прав виступати ініціатором з розпорядження належних йому грошових коштів, що були розміщені на його банківському рахунку, обумовлені умовами договору щодо користування цим банківським рахунком, та не знаходиться у безпосередньому взаємозв'язку із оспорюваним договором позики. Тобто договір позики не містять таких умов, які б покладали на позивача (Банк), чи на відповідача (Клієнта), чи на ТОВ "Оптова компанія "Магніт" (Отримувача коштів) права та обов'язки, які б суперечили умовам договору банківського рахунку та законодавству, що регулює ці правовідносини.

Отже, вимоги позивача про визнання таким, що не підлягає виконанню платіжне доручення №7581 від 24.12.2014р. також є необґрунтованими, тому на законних підставах були залишені судом першої інстанції без задоволення.

Щодо решти доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства, то вони також відхиляються судовою колегією з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Як свідчить наявний в матеріалах справи протокол судового засідання від 20.04.2015р., в цьому судовому засіданні, коли судом першої інстанції було проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у даній справі, приймали участь представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2. За таких обставин, суд у відповідності до вищенаведених положень ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, не був зобов'язаний надсилати позивачу та іншим сторонам, які приймали участь у даній справі, копію повного рішення поштовим зв'язком, оскільки кожна із цих сторін була присутня під час проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення у даній справі, а відтак могла реалізувати своє право на отримання повного тексту цього рішення за їх зверненням безпосередньо у суді.

В матеріалах судової справи наявна заява представника позивача Ніколайчук О.М. про видачу копії судового рішення, яка надійшла до суду 29.04.2015р., та була розглянута та задоволена судом першої інстанції у цей же день. Доказів про будь-які перешкоди у отриманні оскаржуваного судового рішення до цієї дати матеріали справи не містять.

Щодо клопотання представника позивача Івоніна М.Л. від 10.04.2015р. про відкладення слухання справи, що призначене на 20.04.2015р. на іншу дату, то як свідчать матеріали даної справи, це клопотання надійшло до суду першої інстанції поштовим зв'язком 27.04.2015р., тобто після завершення її розгляду судом першої інстанції із прийняттям судового рішення по суті спору, а тому не могло бути враховане судом.

Отже, позивачем не доведено фактів порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які б привели до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні повно встановлені фактичні обставини справи, яким надана вірна оцінка, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального законодавства, і підстав для скасування або зміни цього рішення, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, немає. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2015р. у справі №904/1355/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено - 20.07.2015р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Н.Л. Величко

Суддя О.Г. Іванов