Рішення № 47109358, 14.07.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2015 р.Справа № 922/2723/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончарові В.В.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (м. Харків) до Київського районного відділення Харківської міської Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інернаціоналістів) (м. Харків) про стягнення 68 673,62 грн. за участю представників сторін:

позивача - Соляник О.Ю. (дов.№38-565/19 від 23.02.2015 року);

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Київського районного відділення Харківської міської Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інернаціоналістів) на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №14015 від 01.03.2009. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 68673,62 грн., з яких 42836,06 грн. - сума боргу за договором; 280,30 грн. - сума пені; 5648,72 грн. - 3% річних; 19908,54 грн. - інфляційні нарахування. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №14015 від 01.03.2009 щодо своєчасної оплати за поставлену теплову енергію в гарячій воді за період з березня 2010 року по жовтень 2014 року в приміщення за адресою м. Харків, вул. Гаршина, 6. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 14.07.2015 підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання 14.07.2015 не з'явився.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.03.2009 року між КП "Харківські теплові мережі" (Енергопостачальна організація) та Київським районним відділенням Харківської міської Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (Споживач) було укладено договір № 14015 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді.

Відповідно до умов договору позивач (Теплопостачальна організація) зобов'язався постачати відповідачеві (Споживачеві) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах на потреби, перелік яких вказано в п.2.1. договору, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором, а саме розділом 6 договору. У відповідності до п.6.3 договору відповідач повинен був за 3 дні до початку розрахункового періоду сплатити позивачу вартість, зазначеної в додатку №1 до договору кількості теплової енергії, що є заявкою на наступний розрахунковий період з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

Позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору за період з березня 2010 року по жовтень 2014 року здійснив відпуск теплової енергії відповідачу та направив на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії за вищевказаний період, що підтверджується матеріалами справи. Факт користування тепловою енергією у приміщенні, в якому знаходився відповідач в спірний період, за адресою: м. Харків, вул. Гаршина, 6, підтверджується актами про включення та відключення опалення, підписаним представниками КП "Харківські теплові мережі" та житлової організації - КП "Жилкомсервіс", в якій знаходиться приміщення відповідача, система опалення якого є єдиною невід'ємною частиною системи опалення житлового будинку, розташованого за адресою: вул. Гаршина, 6.

Як свідчать матеріали справи, відповідач своїх зобов'язань по оплаті поставленої йому позивачем теплової енергії належним чином не виконав, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 42 836,06 грн. за період з березня 2010 року по жовтень 2014 року, яка до цього часу не погашена. Доказів на підтвердження оплати боргу за спірний період відповідач до суду не надав.

Відповідач свої обов'язки щодо сплати коштів за спожиту теплову енергію не виконав, посилаючись на те, що відповідно до ст.20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветеранські організації звільняються від сплати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) в межах середніх норм споживання (надання), телефоном у приміщеннях та будинках, які вони займають.

Зазначені вище заперечення відповідача не можуть бути прийняті судом до уваги, так як відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №577 від 13.07.05р. визначено порядок отримання бюджетних коштів.

Відповідно порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №577 від 13.07.05р., громадська організація подає Мінпраці до 30 березня року, що передує періоду, в якому надається фінансова підтримка, заяву та документи, перелік яких визначено вищевказаною постановою.

Підтримка діяльності громадських організацій, що не мають статусу Всеукраїнських, може здійснюватися за рахунок коштів місцевих бюджетів, за рахунок органів місцевого самоврядування.

Відповідно ст.20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", органи державної виконавчої влади, місцеві органи державної виконавчої влади і самоврядування, у межах своєї компетенції надають ветеранським організаціям фінансову підтримку, кредити з коштів відповідних бюджетів, а також безплатно надають будинки, приміщення, обладнання та інше майно, необхідне для здійснення їх статутних завдань. Ветеранські організації звільняються від плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) в межах середніх норм споживання (надання), телефоном у приміщеннях та будинках, які вони займають.

Згідно з підпунктом "в" п.9 ст.87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення: державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач має статус всеукраїнської організації, а також щодо звернення відповідача з відповідними розрахунками до місцевих фінансових органів про відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг відповідачу щодо користування останнім тепловою енергією.

Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачем належними та допустимими доказами факту наявності заборгованості та її розмір не спростовано, доказів погашення заборгованості в добровільному порядку не надано, однак відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача про оплату заборгованості, з приводу чого господарський суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007 Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Враховуючи зроблені судом висновки про наявність порушених прав позивача, оцінивши доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності (заперечення відповідача від 28.05.2015 вх.№21776, а.с.96), господарський суд вважає за необхідне застосувати позовну давність та наслідки її спливу при розгляді вимог позивача про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 20 655,70 грн. за період з березня 2010 року по березень місяць 2012 року по тимчасовому договору про постачання теплової енергії № 14015 від 01.03.2009 року.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про часткову відмову позивачу в задоволенні його вимог про стягнення з відповідача у розмірі 20 655,70 грн. за період з березня 2010 року по березень місяць 2012 року по тимчасовому договору про постачання теплової енергії № 14015 від 01.03.2009 року. у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності.

Своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги ст. 526 ЦК України, в якій зазначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За таких підстав, суд вважає вимогу позивача про стягнення 22 180,36 грн. частини суми основного боргу за період з квітня 2012 року по жовтень 2014 року включно обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних за період з 18.05.2010 року по 27.04.2015 року в розмірі 5648,72 грн. та суми інфляційних втрат з періодом нарахування з 18.05.2010 року по 27.04.2015 р. року в розмірі 19908,54 грн. суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на вищевикладене, з урахуванням строків позовної давності позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 3 487,12 грн. та інфляційних витрат в сумі 9 305,94 грн. підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.ст.193,198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В розумінні частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2.3 договору передбачена відповідальність сторін, а саме в разі несвоєчасної плати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми за кожен день прострочення з дня наступу строку оплати до дня фактичної оплати.

Позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені у сумі 280,30 грн., яка нарахована позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання у відповідності до умов, передбачених вищевказаним договором, відповідає вимогам діючого законодавства, розрахунок пені перевірено судом та є вірним, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

Керуючись ст. 256, 257, 267, 526 ЦК України, ст.ст.1, 12, 47, 49, 82-84 ГПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Київського районного відділення Харківської міської Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (адреса: 61003, м. Харків, Київський район, провулок. Короленка, буд. 19; код 21253314; р/р 26005013860000 у АКІБ "УкрСіббанк", МФО 351641) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, розрахунковий рахунок 26031303062313 в ФХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823, код ЄДРПОУ 31557119) 22180,36 грн. заборгованості за невиконання договірних зобов'язань.

Стягнути з Київського районного відділення Харківської міської Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (адреса: 61003, м. Харків, Київський район, провулок. Короленка, буд. 19; код 21253314; р/р 26005013860000 у АКІБ "УкрСіббанк", МФО 351641) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, розрахунковий рахунок 260093022313 в ФХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823, код ЄДРПОУ 31557119) пеню в сумі 280,30 грн., інфляційні втрати в розмірі 9 305,94 грн., 3% річних в сумі 3487,12 грн. та судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.07.2015 р.

Суддя Г.І. Сальнікова