Ухвала суду № 47075698, 14.05.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

14 травня 2015 рокусправа № 808/408/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді:Проценко О.А.

суддів: Дурасової Ю.В. Туркіної Л.П.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2014р. у справі №808/408/14

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області

про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом про визнання протиправною відмови Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі по тексту відповідач) у наданні дозволу на імміграцію ОСОБА_1 та про зобовязання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання їй дозволу на імміграцію в Україну.

На обґрунтування позовних вимог зазначалось, що висновок відповідача про наявність підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію згідно з п.4 ст.10 Про імміграцію та про порушення позивачем вимог ч. 9 ст. 9 Закону України Про імміграцію не відповідають дійсності. Позивач зазначає, що нею згідно з нормами чинного законодавства подано по відповідача заяву встановленого зразка про отримання дозволу на імміграцію в Україну, до якої додані всі необхідні документи. Позивач стверджує, що вона дійсно не була зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки працівники міграційної служби не повертали необхідні для реєстрації документи, що унеможливило процес реєстрації, однак не процес проживання. Позивач вказує, що на особу, яка надавала позивачу житло, 26.11.2012року складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 206 КУпАП, що також підтверджує факт проживання позивача за вказаною адресою. Позивач стверджує, що відповідач, при вирішенні питання щодо надання позивачу дозволу на імміграцію послався на положення Наказу МВС України № 84 від 02.02.2012 року, відповідно до якого позивач мав надати документ про місце проживання особи (в Україні та за кордоном). Однак, норми Закону України Про імміграцію приписки в дужках не містять, а положення наказу МВС позивачу не були відомі.

Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправною відмову Запорізького районного відділу державної міграційної служби України в Запорізькій області від 04.12.2012 у наданні ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. При цьому суд зазначив, що відповідачем не доведено наявність підстав, визначених п. 4 ст. 10 Закону № 1182-VI щодо відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач оскаржує постанову суду в апеляційному порядку. Апелянт просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування апеляційних вимог зазначається, що приймаючи постанову, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, 31.05.2012 року до СГІРФО Запорізького РВ ГУМВС України в Запорізькій області звернулась громадянка ОСОБА_2 Азербайджан ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо отримання дозволу на імміграцію в Україну, про що свідчить долучена до справи копія заяви позивача вх. № 38/45.

Матеріали справи підтверджують, що позивачу відмовлено в оформленні дозволу на імміграцію в Україну, про що 04.12.2012 року заступником начальника Запорізького РВ УДМС України в Запорізькій області ОСОБА_3 складено висновок, затверджений начальником Запорізького РВ УДМС України в Запорізькій області. Висновок мотивований тим, що заявником у заяві зазначені свідомо неправдиві відомості.

Повідомлення про відмову у наданні дозволу на імміграцію направлено позивачу ОСОБА_4 від 04.12.2012 року вих. № 23.28/685. Відмова обґрунтована ч. 9 ст. 9 та п. 4 ст. 10 Закону України Про імміграцію. Відповідач посилається на те, що у заяві про надання дозволу на імміграцію заявником були зазначені свідомо неправдиві відомості, а також не надані усі необхідні документи про надання дозволу на імміграцію.

Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.

Можливість іммігрувати в Україну на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства передбачена нормами ст. 4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України Про імміграцію від 07 червня 2011 року № 1182-VI із змінами і доповненнями (далі - Закон № 1182-VI).

Так, за визначенням, наданим в статті 1 Закону № 1182-VI, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

У відповідності до статтею 9 Закону № 1182-VI заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Як встановлено ч.5 ст. 9 Закону № 1182-VI, для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Частиною 10 ст. 9 Закону № 1182-VI передбачено, що у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Як свідчать матеріали справи, позивач, звернувшись до відповідача 31.05.2012 із заявою встановленого зразка. Для надання дозволу на імміграцію в Україну позивач подала всі визначені законом № 1182-VI документи, у звязку із чим заяву прийнято субєктом владних повноважень до розгляду за вх. № 38/45.

Суд звернув увагу на те, що про порушення позивачем вимог ч. 9 ст. 9 Закону № 1182-VI зазначено лише у листі від 04.12.2012 вих. № 23.28/685, сам висновок відповідача (його резолютивна частина) такі посилання не містить. Крім того, неподання всього визначеного Законом переліку документів є підставою для неприйняття до розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію, а не підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Таким чином, посилання відповідача у листі-повідомленні від 04.12.2012 вих. №23.28/685 на порушення позивачем вимог ч. 9 ст. 9 Закону № 1182-VI є безпідставним.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок), який визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначає.

Так, пунктом 12 Порядку передбачено, що територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

У відповідності до пункту 14 Порядку територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України Про імміграцію, надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

При цьому регіональні органи СБУ, Національне центральне бюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

У відповідності до пункту 18 Порядку ДМС аналізує у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 17 цього Порядку органів (СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба) інформацію та на підставі матеріалів справи приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

Аналіз зазначених норм проказує, що рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу приймається державною міграційною службою за заявою особи у строк, що не може перевищувати одного року з дня її подання.

З матеріалів справи вбачається, що органами міграційної служби вчинялись відповідні дії щодо отримання інформації, а саме: 31.05.2012 та 16.06.2012 сформовано інформаційний запит вих. № 38/6246 та № 38/6395 адміністрації Держприкордонслужби України, на які отримано відповідь 31.07.2012; 31.05.2012 запит за вих. № 38/6247 представнику сектору Укрбюро Інтерполу ГУ МВС України в Запорізькій області майору міліції ОСОБА_5 на який отримана відповідь від 21.06.2012 № 55/1-1194; запит від 06.09.2012 за вих. № 2328-45 начальнику СОСДО УСБУ в Запорізькій області підполковнику міліції ОСОБА_6 на який отримана відповідь 24.09.2012 за вих.. № 10/2512/2328-45 (копії у справі).

Висновок відповідача від 04.12.2012 мотивований положеннями п. 4 ст. 10 Закону України Про імміграцію, а саме: тим, що заявнику відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну у звязку із тим, що заявником у заяві були зазначені свідомо неправдиві відомості.

Разом з тим, матеріали справи, в тому числі показання свідків свідчать, що власник будинку, розташованого за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с. Біленьке, вул. Радянська, буд. 32 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ОСОБА_9 допомогли сім`ї ОСОБА_1 знайти житло та підтвердили, що сім`я ОСОБА_1 дійсно у період часу з квітня 2012 проживала у будинку, розташованому за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с. Біленьке, вул. Радянська, буд. 32.

Факт проживання позивача разом з сім`єю за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с. Біленьке, вул. Радянська, б. 32, зокрема, на час звернення до міграційної служби підтверджується також протоколом про адміністративне правопорушення за ст. 206 КУпАП відносно особи, яка надавала позивачу житло.

За встановлених обставин суд вірно визначився, що вказані в заяві відомості не можуть бути свідомо неправдивими, навіть з урахуванням того, що, можливо, у подальшому заявник змінив свою адресу проживання.

Згідно з преамбулою Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV) цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Відповідно до ст.2 Закону № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Частиною 1 статті 3 Закону № 1382-IV визначено, що місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Також частиною 1 статті 3 Закону № 1382-IV визначено, що свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Враховуючи зазначене, місцем проживання позивача та її родини є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої вони проживали більше 6 місяців на рік, тобто Запорізька область, Запорізький район, с. Біленьке, вул. Радянська, буд. 32.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що відповідачем не доведено наявність підстав, визначених п. 4 ст. 10 Закону № 1182-VI щодо відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції. Суд об'єктивно, повно і всебічно дослідив обставини, які мають значення для справи та прийняв рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 195,196,198,200,205,206 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2014р. у справі №808/408/14 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2014р. у справі №808/408/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у відповідності до ст.254 КАС України та може бути оскаржена згідно зі ст.212 КАС України.

Головуючий:О.А. Проценко

Суддя:Ю.В. Дурасова

Суддя:Л.П. Туркіна