Ухвала суду № 47037828, 14.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

14.07.2015 № К/800/8681/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуМіжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2014 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015у справі №826/12377/14 за позовомУкраїнського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс обслуговування великих платників провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015, позов Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс обслуговування великих платників від 03.06.2014 №0001084201.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» з питань дотримання вимог валютного законодавства згідно листа Головного управління Національного банку України по місту Києву та Київській області від 01.03.2013 №09-105/3684 за період з 01.12.2011 по 30.11.2012.

Перевіркою встановлено порушення підпункту 1.2.2 пункту 1.2 умов індивідуальної ліцензії та розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України від 18.11.2011 №205, а саме: за період дії індивідуальної ліцензії №205 з поточного чекового рахунку №755781606, відкритого підприємством в Deutsche Postbank AG (Німеччина) було списано 149205,53 євро, в якості суми на виплату переказів, що перевищує встановлений Національним банком України розмір на 29205,53 євро.

За наслідками перевірки Міжрегіональним головним управлінням Міністерства доходів і зборів - Центральний офіс з обслуговування великих платників складено акт від 16.05.2014 №517/28-10-42-10/21560045 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.06.2014 №0001084201, яким позивачеві за порушення глави 7 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами валютних цінностей на рахунках за межами України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 №485, визначено пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 300834,20 грн. у відповідності до пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93«Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 2.2. глави 2 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 №49.

Судами також встановлено, що позивач здійснює зовнішньоекономічні операції на підставі індивідуальної ліцензії на розміщення валютних цінностей за межами України від 18.11.2011 №205, виданої Національним банком України відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», зокрема, щодо розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України.

В листі від 21.02.2013 №323-455 позивач надавав Національному банку України пояснення про непередбачене перевищення ліміту коштів, встановлених індивідуальною ліцензією №205.

Листом від 03.04.2013 №09-216/5619 Національним банком України попереджено позивача про недопущення порушення вимог валютного законодавства України у подальшому, при цьому, санкції з боку Національного банку України до позивача не застосовувались.

Окрім того, позивачем отримано від Національного банку України дві індивідуальні ліцензії від 12.11.2012 №189 (період дії 01.12.2012 - 30.11.2013) та від 12.11.2013 №178 (період дії 01.12.2013 - 30.11.2014) на здійснення такого виду діяльності із збільшеним лімітом по підпункту 1.2.2 пункту 1.2 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами валютних цінностей на рахунках за межами України.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про незаконність спірного рішення, мотивуючи рішення тим, що Національний банк України є уповноваженим суб'єктом, який наділений правом застосування штрафних санкцій за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю, а не державна податкова інспекція.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, міри відповідальності (фінансові санкції) застосовуються Національним банком України та підпорядкованими йому установами.

Згідно пункту 3.3 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 №49, санкції передбачені у другому розділі цього Положення застосовуються Національним Банком України.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем поза межами, наданих йому повноважень, а тому є таким, що не ґрунтується на нормах закону.

Таке застосування статті 16 Декрету № 15-93 відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 07.02.2012 року у справі позовом ТОВ «Крим Інтеройл» до ДПІ в м. Керчі Автономної Республіки Крим про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, в якій зазначено, що Положення Указу Президента України від 27.06.1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18.11.1992 року № 2796-XII «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання»), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин.

Також, судом апеляційної інстанції, з правильним застосуванням вимог Закону України від 18.11.1992 №2796-XII «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання», зроблено вірний юридичний висновок, що у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу, яким у даних спірних правовідносинах є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош