Ухвала суду № 47037217, 06.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2015 р. м. Київ К/800/55989/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року

у справі № 810/3040/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діловий Центр «Моноліт-М»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діловий Центр «Моноліт-М» звернулось до суду з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2013 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 03.04.2013 року № 0001111510, прийняте Бориспільською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

В письмових поясненнях на касаційну скаргу позивач з доводами касаційної скарги не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки податкової звітності ТОВ «Діловий Центр «Моноліт-М» з плати за землю відповідачем складено акт від 08.02.2013 року №73/15-1/31450593, яким встановлено, що при визначенні суми орендної плати за землі державної та комунальної власності позивачем невірно застосовано розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з орендної плати за 2010 рік на 99 519, 387 грн., за 2011 рік - на 99 519, 387 грн., за 2012 рік - на 99 519, 387 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 03.04.2013 року № 0001111510, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата на суму 261 239, 38 грн., у тому числі за основним платежем 199 039, 76 грн., штрафні (фінансові) санкції - 62 199, 62 грн.

Спір у даній справі виник з приводу розміру нормативної грошової оцінки землі, який має використовуватися для розрахунку орендної плати.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що нова нормативна грошова оцінка була затверджена рішенням органу місцевого самоврядування, яке набрало законної сили 20.11.2009, тобто до подання позивачем декларацій за 2010, 2011, 2012 роки, в результаті чого, подаючи відповідні декларації з урахуванням нормативної грошової оцінки, що зазначена у договорі оренди, останнім були порушені вимоги п. 286.2. ст. 286 Податкового кодексу України.

Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність порушень вимог податкового законодавства платником податку, оскільки розмір орендної плати за орендовану позивачем спірну земельну ділянку було встановлено у договорі оренди землі. При цьому даним договором зміна розміру земельного податку була визначена як підстава для перегляду розміру орендної плати.

З приводу спору щодо розміру орендної плати за 2010 рік, колегія суддів касаційної інстанції зазначає таке.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Статтею 13 Закону України «Про плату за землю» визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Разом із тим, статтею 30 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.08.2007 року між Гірською сільською радою (орендодавець) та ТОВ «Діловий Центр «Моноліт-М» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,3503 га, яка знаходиться в межах с. Гора Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Згідно з пунктом 2.2 вказаного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 62 463, 71 грн. За п. 4.1 договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 6 246,40 грн. щорічно, що складає 10 % від грошової оцінки земельної ділянки.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки здійснюється у урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Рішенням Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області від 20.11.2009 року № 1482-25-V «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель сільського населеного пункту с. Гора» затверджено технічну документацію з нормативної грошовою оцінки земель сільського пункту Гора Бориспільського району Київської області, якою визначено базову вартість одного квадратного метру земель населеного пункту с. Гора у розмірі 99,40 грн./м. кв. Дане рішення було оприлюднено на стенді сільської ради з 20.12.2009.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Управлінням Держкомзему у Бориспільському районі Київської області 23.01.2012 за №105, нормативна грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 0,3503 га, яка знаходиться в оренді у ТОВ «Діловий Центр «Моноліт-М», складає 1 073 531, 18 грн.

Встановлено, що податкові декларації орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2010, 2011, 2012 роки подавались позивачем з розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка складає 78 337, 43 грн.

Таким чином, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 11.06.2013 року у справі 21-443а12, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині нарахування орендної плати за 2010 рік, оскільки в цей період орендна плата за землю не відносилась до земельного податку і здійснювалась відповідно до закону на підставі договору оренди землі, відповідно до умов якого складовими частинами розрахунку орендної плати є нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на момент укладення договору.

Отже, дії позивача щодо розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки за 2010 рік, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що визначена в договорі оренди, з урахуванням коефіцієнту індексації є правомірними.

При цьому посилання суду апеляційної інстанції на норми Податкового кодексу України не призвело до неправильного вирішення справи у відповідній частині.

Починаючи з 2011 року відносини з приводу розрахунку орендної плати регулюються нормами Податкового кодексу України, відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 якого плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підпунктом 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата).

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, в якій би формі не справлялась плата за землю (чи то у вигляді земельного податку, чи то у вигляді орендної плати), вона у відповідності до положень Податкового кодексу України залишається загальнодержавним податком.

В свою чергу, норми ст. 288 Податкового кодексу України містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Так, за загальним правилом п. 288.1 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

В силу пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Водночас, спеціальний припис п. 288.5 Податкового кодексу України встановлює, що розмір орендної плати встановлюється договором, але річна сума платежу не може бути меншою, зокрема, трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом (підпункт 288.5.1 цього пункту).

Диспозиція розглядуваної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

З наведеної норми випливає, що незалежно від установленого договором розміру орендної плати сума річного платежу не повинна бути меншою від певної суми.

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає аби річний платіж був не менше трикратного розміру земельного податку.

При цьому, з огляду на норми ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, судом касаційної інстанції враховується правова позиція Верховного Суду України, викладена у рішенні від 02.12.2014 року у справі № 21-274а14.

Відповідно до п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про те, що за нормами Податкового кодексу України при щорічному перерахунку розміру орендної плати за землю слід застосовувати нормативну грошову оцінку землі, зазначену в договорі оренди землі, є необґрунтованими.

Враховуючи те, що подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або уточнюючого розрахунку протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, судами не встановлено, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про порушення платником податків п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України в період з 2011 року.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення у сумі 136 840, 15 грн. (99 520, 38 грн. - за основним платежем та 37 319, 77 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції у цій частині - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року у справі № 810/3040/13-а в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 03.04.2013 року № 0001111510, прийнятого Бориспільською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби, у сумі 136 840, 15 грн. (99 520, 38 грн. - за основним платежем та 37 319, 77 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) скасувати. В цій частині залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2013 року у справі № 810/3040/13-а.

В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року у справі № 810/3040/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук