Ухвала суду № 47037103, 06.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року м. Київ К/800/18550/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 року

у справі № 826/16314/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників Міндоходів України про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2013 року у справі № 826/16314/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 12.09.2013 року № 0000534310.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» з питання дотримання вимог податкового законодавства в частині подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, що відображено в уточнюючому розрахунку форми 1ДФ для виправлення помилок II кварталу 2012 року, поданого у липні 2013 року, відповідачем складено акт від 30.08.2013 року № 1058/43-10/25959784, яким встановлено порушення абз. «б» п. 176.2 ст. 176, пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.09.2013 року № 0000534310, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 1 020, 00 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, в результаті чого встановлено факт подання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1 ДФ) за II квартал 2012 року не у повному обсязі, з недостовірними даними або з помилками, для виправлення яких 09.07.2013 року подано уточнюючий податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1 ДФ) за II квартал 2012 року, згідно якого змінюється ознака нарахованого та сплаченого доходу фізичних осіб, які отримали дохід від Банку, з ознаками « 111» (дохід у вигляді виграшів та призів) на « 127» (інші доходи).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо неправомірного нарахування позивачу штрафу, передбаченого положеннями п.119.2 ст. 119 Податкового кодексу України.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Пунктом 51.1 ст. 51 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування.

Відповідно до пп. 49.18.2. п. 49.18. ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Відповідно до абз. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду.

Згідно із п. 119.2. ст. 119 Податкового кодексу України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1 020, 00 грн.

Положеннями пункту 50.1. ст. 50 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Таким чином, вказаними нормами вставлено право платника податку, у разі виявлення помилок в поданій ним податковій звітності, внести відповідні зміни шляхом подання уточнюючого розрахунку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що якщо платником податків самостійно виявлено помилку в поданій ним податковій звітності і подано до податкового органу уточнюючий розрахунок з виправленням помилок, у податкового органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій.

Положеннями ст. 109 Податкового кодексу України передбачено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що податкове правопорушення це діяння, яке посягає на важливі для держави суспільні відносини.

Протиправність податкового правопорушення є діянням, яке призвело до невиконання або неналежного виконання вимог, встановлених Податковим кодексом України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковим кодексом України вимагається від податкових агентів своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку, своєчасно подавати у строки податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування та усувати самостійно виявлені помилки.

Судами встановлено, що позивачем своєчасно подано податкову звітність про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманих з них податків за II квартал 2012 року за формою 1ДФ.

Відповідна звітність була прийнята податковим органом, про що свідчать відповідні квитанції.

В подальшому позивачем повідомлено податковий орган про помилковість зазначеної ознаки доходу та надіслано уточнюючий розрахунок щодо уточнення ознаки доходу.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що подаючи уточнюючий розрахунок, сума податкових зобов'язань позивача, як податкового агента щодо утримання та сплати до бюджету податку з доходу, що виплачується на користь платника податку не змінилась, оскільки не було занижено податкове зобов'язання, відповідальність за яке передбачена пп. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України.

Оскільки у діях позивача відсутня така обов'язкова ознака податкового правопорушення як протиправність в частині нанесення шкоди правам та інтересам держави, у тому числі Державному бюджету України, тому притягнення позивача до відповідальності є неправомірним.

Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо неправомірного застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України є вірним.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 року у справі № 826/16314/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук