Ухвала суду № 47026750, 16.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"16" червня 2015 р. справа № 808/2413/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (правонаступник - Енергодарська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Запорізькій області)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 травня 2014 року у справі №808/2413/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма імені А.Суворова"

до Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (правонаступник - Енергодарська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Запорізькій області)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

В квітні 2014 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0000292200 від 19.03.2014 року згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 898 567,25 грн. в тому числі за основним платежем - 265 775,00 грн., за штрафними (фінансо вими) санкціями 632 792,25 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000302200 від 19.03.2014 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями на 510 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 травня 2014 року позов задоволено. Постанова мотивована тим, що у податкового органу відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платників фіксованого сільськогосподарського податку та осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового; необґрунтованістю висновків податкового органу про нецільове використання коштів спеціального рахунку.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що за відсутності належним чином зареєстрованого правовстановлюючого документа відповідна земельна ділянка не може вважатися такою, що знаходиться у власності чи на праві оренди в

особи, яка фактично володіє такою ділянкою. Також апелянт зазначав, щодо земельних ділянок,

що використовуються сільськогосподарським товаровиробником - суб'єктом спеціального режиму сплати ПДВ чи платником фіксованого сільськогосподарського податку, повинно бути оформлено або право власності або право оренди у загальновстановленому порядку.

Позивач надіслав апеляційному суду заперечення, в яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечували, просили постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу відповідача від 29.10.2013 року №342 в період з 08.11.2013 року по 19.12.2013 року відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача ТОВ "Агрофірма імені А.Суворова" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2013 р., за результатами якої складено акт перевірки №253/22-01/00849209 від 26.12.2013 року (а.с.14-77).

Під час перевірки відповідачем було встановлено наступні порушення:

- п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 193.1 ст. 193, п. 194.1 ст. 194, п.209.1, п. 209.2, п. 209.6, п.209.11 ст. 209 ПК України, в результаті чого ТОВ "Агрофірма ім. А.Суворова" завищено суми податку на додану вартість, що підлягають відображенню в особовому рахунку платника та повністю залишаються у розпорядженні сільськогосподарського підприємства на загальну суму 357 911 грн., у тому числі: за жовтень 2010 року - квітень 2013 року;

- п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п.187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 193.1 ст. 193, п. 194.1 ст. 194, п. 209.1, п.209.2, п.209.6, п.209.11 ст. 209 ПК України, в результаті чого ТОВ "Агрофірма ім. А.Суворова" занижено ПДВ до сплати в бюджет на загальну суму 363 061 грн. шляхом неправомірного віднесення до складу податкових зобов'язань з ПДВ скороченої декларації (спеціальний режим оподаткування сум ПДВ, що підлягають відображенню в складі податкових зобов'язань з ПДВ загальної декларації (на загальних підставах), у тому числі: за жовтень 2010 року - вересень 2013 року;

- п. 209.2 ст. 209 ПК України в частині нецільового використання коштів спецрахунку всього у сумі 440 059,20 грн., в тому числі у вересні 2011 року 14 140,83 грн., в жовтні 2011 року 68 460,00 грн., грудні 2011 року 138 333,33 грн., березні 2012 року 137 458,37грн., в березні 2013 року 81 666,67 грн.;

- ст. 44 Податкового кодексу України в частині не підтвердження в ході перевірки документами податкового та бухгалтерського обліку даних податкового обліку.

Висновки податкового органу ґрунтуються на:

1) нецільовому використанні коштів зі спецрахунку у сумі 440 059,20 грн.;

2) без належного оформлення земельних ділянок позивач не має права відносити до 75% вартості всіх товарів/послуг для застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

Перевіркою встановлено, що кошти спецрахунку у вересні 2011 року в сумі 16969,00 грн. використані на оплату поставки продукції: на загальну суму 16969,00 грн., у т. ч. ПДВ - 2828,17 грн., згідно рахунка №1070 від 25.08.2011, платіжне доручення №2477 від 22.09.2011 року.

Податок на додану вартість по розрахункам за придбані підприємством TOB "Агрофірма ім. А.Суворова" у постачальників ТМЦ, товари в вересні 2011 року, згідно даних, зазначених в декларації з ПДВ (скорочена), складає 253 202 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.03.2014 року №0000292200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 898 567,25 грн. в тому числі за основним платежем - 265 775,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 632 792,25 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000302200 від 19.03.2014 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями на 510 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оспорював реальність операцій між позивачем та його контрагентами, разом з тим, зазначив, що кошти, акумульовані позивачем, як сільськогосподарським підприємством, на спеціальному рахунку можуть бути використані лише для відшкодування суми податку, сплаченого (нарахованого) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок якого сформовано податковий кредит.

Порядок акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 11 (далі - Порядок). Зокрема, пунктом 4 Порядку визначено, що сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, тобто для інших виробничих цілей.

Для сільськогосподарських товаровиробників під виробничими цілями слід вважати витрати, що безпосередньо пов'язані з діяльності у сфері сільського господарства. До такої діяльності, відповідно до підпункту 209.15.2 пункту 209.15 статті 209 Кодексу, належать:

- виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація;

- виробництво продукції тваринництва, а саме свіських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій, інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація;

- надання послуг іншим сільськогосподарським підприємствам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг).

При цьому ні Кодексом, ні Порядком не обмежено використання податку на додану вартість, що акумульовані на спеціальному рахунку сільськогосподарського товаровиробника, виключно на оплату податку на додану вартість, що нарахований постачальником на вартість поставлених ним товарів/послуг, чи на оплату вартості таких товарів/послуг, які придбані виключно у платників податку на додану вартість.

Тому сільськогосподарське підприємство має право оплачувати за рахунок коштів, що акумульовані на спеціальному рахунку, повну вартість придбаних товарів/послуг, які призначені для використання у виробництві сільськогосподарської продукції, в тому числі і податок на додану, який нараховується постачальником на вартість таких товар/послуг, а також вартість таких товарів/послуг, що придбаються в осіб, які не зареєстровані платниками податку на додану вартість

Вказана позиція також відображена в індивідуальній податковій консультації, наданій позивачу згідно листа №1901/6199-99-19-04-02-15 від 03.02.2014 (т.1 а.с. 160) на звернення від 10.01.2014 №11 (т.1 а.с. 159).

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не доведено, що позивач мав заборгованість з податку на додану вартість на час здійснення розрахунків в оплату витрат, пов'язаних з господарською діяльністю.

Так, за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2013 р. позивачем задекларовано податку на додану вартість, що перераховується до спецрахунку у сумі 5 971 470 грн.

За період з 01.10.2010 р. по 30.09.2013 р. позивач задекларував податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 96 531,00 грн.

Щодо заниження податкових зобов'язань з ПДВ по бюджетному відшкодуванню деклараціями на загальну суму 363 061 грн., по операціям продажу продукції, яка вирощена на земельних ділянках, договори оренди яких не зареєстровані, суд зазначає наступне.

Відповідно до довідки Відділу Держкомзему у Великобілозерському районі від 17.02.2012 №01-01-43/0126 про площу землекористування ТОВ "Агрофірма ім.А.Суворова" станом на 01.01.2012 року землекористування становить 4516,7709 га, в т.ч. на умовах оренди земельних часток (паїв) із земель колективної власності КСП ім. Суворова - 4406,1709 га.

Також, з матеріалів справи вбачається, що Великобілозерським відділення Камянсько-Дніпровської МДПІ видана довідка №260 від 15.04.2011 р. про те, що позивач в 2011 році є платником сільськогосподарського податку. Аналогічна довідка видана позивачу 25.04.2012 р. за №69/10/40-016 та №112/10/40-016 від 17.05.2013 р. (т.1 а.с. 241-247).

Відповідно до п. 209.6 ст. 209 ПК України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Приписами ст.209 ПК України визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у п.209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 209.7 ст.209 ПК України визначено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно до п.308.4 ст.308 ПК України дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки включає доходи, отримані від: реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах, та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що головним доводом відповідача в обґрунтування апеляційних вимог є те, що позивачем використовуються не зареєстровані у встановленому порядку земельні ділянки, тому вирощені на них культури не є сільськогосподарськими.

Відповідно до ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до Закону.

Згідно зі ст.6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За ст.ст.13, 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Чинності, відповідно до ст.18 цього ж закону, такий договір набирає після його державної реєстрації.

Враховуючи наведені норми, суд погоджується з тією позицією відповідача, що усі договори оренди земельних ділянок, які використовуються позивачем при здійсненні ним підприємницької діяльності, повинні пройти державну реєстрацію.

Проте, суд зважає на те, що використання земельних ділянок без державної реєстрації правоустановчих документів або з недотриманням встановленого порядку є порушенням вимог земельного, а не податкового законодавства, які тягнуть за собою передбачену відповідальність. При цьому, відповідальність за порушення, допущені в галузі земельного законодавства, не може створювати для суб'єктів господарювання додаткову, прямо не передбачену законодавством відповідальність в сфері оподаткування.

Визначальним для встановлення права особи застосовувати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість є дотримання сільськогосподарським товаровиробником критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів, яка має становити не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом послідовних звітних податкових періодів сукупно.

З урахування викладеного, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платників фіксованого сільгоспподатку та осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останнім норм земельного законодавства щодо реєстрації останнім договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового. Отже, податковими органами не може бути прийнято рішення про скасування реєстрації платника фіксованого сільськогосподарського податку з тих підстав, що платником не дотримано вимог щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, які використовуються для вирощування сільськогосподарської продукції рослинництва. Так само сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільгоспподатку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватись за іншими правилами ніж у режимі фіксованого сільгоспподатку.

Отже, відповідач не довів суду факту порушення позивачем вимог п.209.6 ст. 209 ПК України до сільськогосподарського підприємства, яке має право на спеціальний режим оподаткування з податку на додану вартість, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (правонаступник - Енергодарська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Запорізькій області) залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 травня 2014 року у справі №808/2413/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун