Постанова № 47026346, 16.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2015 р. Справа№ 910/3221/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Руденко М.А.

розглянув матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш" на рішення господарського суду м. Києва від 19.05.2015 у справі № 910/3221/15-г(суддя Боисенко І.І..)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Лугцентрокуз

ім.С.С.Монятовського"

до Публічного акціонерного товариства "Перший український

міжнародний банк"

Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш"

про визнання правовідносин припиненими та

стягнення 18 441 426,77грн.

за участю представників сторін:

позивача- Сердюкова І.В. за довіреністю

відповідача1- не з'явився

відповідача2- не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.05.2015 р. у справі № 910/3221/15-г задоволений позов ПАТ"Лугцентрокуз ім.С.С.Монятовського" про визнання правовідносин припиненими та стягнення 18 441 426,77грн.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач 2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду без змін.

Представники відповідачів, двічі, в судове засідання не з'явились повідомлені належним чином.

За змістом ст.64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наявність поштового повідомлення про отримання ухвали апеляційного суду про призначення справи до слухання, та про відкладення розгляду у справі, відсутність будь яких клопотань, приписи ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за їх відсутністю.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 08.12.2011р. між Приватним акціонерним товариством «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Азовзагальмаш» (покупець, боржник) укладений договір № 379/05.20-11 ПСН-04476, за умовами якого позивач зобов'язався виготовити та передати відповідачу 2 товар в асортименті, кількості , ціна якого вказана у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до Протоколу розбіжностей, додаткових угод до договору № 2 від 23.01.2013, № 4 від 03.06.2013,№6 від 21.12.2012 № 5 від 31.10.2013 стороні погодили строки поставки товару, строк дії договору до 31.12.2013р., та порядок здійснення оплати, а саме: протягом 15-ти календарних днів з моменту отримання товару та приймання його ВТК.

Відповідно до наявних у матеріалах справи специфікацій до договору, видаткових накладних (а.с.109-180) позивач здійснив поставку товару, обумовленого договором поставки.

26.05.2011 між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Приватним акціонерним товариством «Лугцентрокуз ім..С.С.Монятовського» укладений договір № 550-7/1/0006 про надання овердрафтної лінії, за умовами якого банк зобов'язався надати позивачу грошові кошти, лімітом 13 500 000грн. строком погашення до 25.05.2012р.

Відповідно до договорів № 7 від 24.05.2012 , № 17 від 19.04.2013, № 24 від 23.05.2014 про внесення змін до договору № 550-7/1/0006 про надання овердрафтної лінії, Банк та позивач погодили розмір процентів за користування овердрафтною лінією, встановили ліміт у розмірі 20 000 000грн., строк погашення до 25.05.2015року.

10.04.2013 між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та позивачем укладений договір факторингу з регресом № 247/59.2, за умовами якого відповідач 1 зобов'язався сплатити позивачеві, в рахунок факторингового фінансування за відступленими відповідачу 1 правами вимоги, після підписання Реєстру, що становить певний відсоток від вартості права вимоги згідно Реєстру. Ліміт факторингового платежу складає 10 000 000грн. строком до 09.04.2014р.

Відповідно до п. 1.5 договору факторингу, в наслідок відступлення права вимоги відповідач 1 замінює позивача як кредитора боржника. В зв'язку з чим до відповідача 1 переходять відповідні права кредитора за контрактом, включаючи права на отримання вартості майна (продукції/ виконаних робіт/ наданих послуг, суми будь-яких штрафних санкцій, неустойок, пені) та суми інших платежів. Однак, відповідач 1 не набуває будь-яких обов'язків позивача за контрактом перед боржником та третіми особами, зокрема, але не виключено, щодо поставки товару, його зберігання, сплати позивачу будь-яких компенсацій. Штрафних санкцій, податкових зобов'язань, що виникають з такої поставки.

Пунктом 3 цього договору позивач поручився перед відповідачем 1 за виконання боржником зобов'язань, що випливають з контракту; боржник та позивач виступають як солідарні боржники у випадку порушення зобов'язань за контрактом.

Пунктом 9.2 відповідач 1 вважається таким, що відступив, а позивач прийняв права вимоги у порядку зворотнього відступлення, з дати вказаної у відповідному письмовому повідомленні відповідача 1. Відступлення права вимоги здійснюється за вартістю цього пава, яке не було сплачено боржником. Перелік та вартість права вимоги до яких здійснюється зворотне відступлення, підставі зворотнього відступлення, ціна, яку позивач повинен сплатити відповідачу 1 за зворотне відступлення.

Згідно складених реєстрів позивачем отримано 40% від суми поставки у вигляді авансового платежу у відшкодування заборгованості відповідача 2 перед позивачем, у розмірі 8 176 550,40 грн.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся з вимогами про визнання правовідносин припиненнями та стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що боржником на користь відповідача 1 було відшкодовано у період з 02.12.2013 року по 30.01.2014 - 6 425 638,20 грн. Залишок авансових платежів, який підлягав поверненню відповідачеві 1 після 30.01.2014 року складає 1 750 912,20 грн. Крім того, позивач сплатив на користь відповідача 1, за договором факторингу загальну суму 194 000грн., а відповідачем 1 з 18.03.2014 року по 01.04.2014 списано з рахунку позивача у погашення суми авансових платежів 761 478,14 грн.

Також, 18.09.2014 року на рахунок позивача надійшли кошти у розмірі 49 600 доларів США, які відповідачем 1 були списані та зараховані у погашення зазначених авансових платежів у розмірі 666 252 грн. Вищевикладені обставини зумовили утворення заборгованості перед Відповідачем 1 за Договором факторингу: 256 114,56 грн. заборгованості за сумами факторингового фінансування; 4 943,41 грн. заборгованості по відсоткам за користування грошовими коштами.

Зазначена сума заборгованості встановлена судовим рішенням Господарського суду Харківської області від 25.02.2015 по справі 922/4240/14. Рішення суду набрало законної сили.

На думку позивача, після стягнення з нього вказаної суми заборгованості, як з поручителя, правовідносини факторингового фінансування за договором факторингу підлягають припиненню в частині виконаних зобов'язань. Згідно умов договору строк дії факторингового фінансування закінчився 09.04.2014 року, відповідно права та обов'язки, які випливають з цього договору, є виконаними, оскільки п.13.1 договору факторингу передбачено, що договір діє до повного його виконання.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що оскільки позивачем виконано взяті на себе за договором факторингу зобов'язання, до нього переходить право вимоги за поставлену продукцію відповідачу 2.

Так, у позивача виникло право вимагати стягнення з відповідача 2 вартості отриманої за договором продукції у розмірі 13 986 285,34 грн., з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за прострочення платежів, що складає: інфляційні втрати в розмірі 6 984 789,15 грн. ; 3% річних в сумі 533 683,36 грн. за період з 02.12.2013р. по 09.04.2015р. (за кожною видатковою накладною окремо).

Заперечуючи проти рішення суду, відповідач 2 вказує на те, що укладання договору факторингу обумовили втрату позивачем статусу кредитора у зобов'язанні з оплати продукції по договору поставки через набуття такого статусу відносно відповідної суми заборгованості відповідача 1, а тому на його думку в порядку ст. 599 ЦК України, його зобов'язання перед позивачем припинилось. Слив терміну дії договору факторингу автоматично не змінює сторони у зобов'язанні, оскільки зміна сторін потребує здійснення додаткових юридичних дій (укладання договору, тощо), між тим, наявність будь-яких договорів, на підставі яких відбувся перехід права вимоги не встановлено та суд на це безпідставно не звернув уваги. Крім того, вважає безпідставними посилання позивача на сплив терміну дії договору факторингу з огляду на те, що ліміт фінансування встановлений у розмірі 10 000 000грн. строком до 09.04.2014. Цей строк не впливає на припинення правовідносин, оскільки ліміт та термін дії договору не є тотожними за своєю природою. Даний факт підтверджується тим, що позивачем зазначена сума авансових платежів факторингового фінансування в сумі 129 137,06грн., тобто договір факторингу остаточно не виконано. Факт винесення судом рішення не свідчить про перерахування коштів, Оскільки відсутні докази, що підтверджують виконання зобов'язань перед відповідачем 1 в повному обсязі, тому ці кошті не є коштами, які можна стягнути в порядку ст. 566 ЦК України, а тому і застосування регресної вимоги є не припустимо.

Також, звертає увагу на те, що оскільки рішення суду, що оскаржується, не набрало законної сили, у позивача не виникло право вимагати сплати суми з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу, згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України, може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Положеннями ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 1082 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним (ч. 2 ст. 1082 ЦК України).

Статтею 527 ЦК України передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Господарський суд правомірно відхилив доводи відповідача 1 про те, що зі змісту вказаної норми вбачається, що виконання боржником грошового зобов'язання фінансовому агенту (фактору) звільняє його від виконання зобов'язань перед клієнтом (первісним кредитором) лише у випадку, коли оплата здійснена з дотриманням правил цієї статті, визначених як частиною першою, так і частиною другою. Боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним, у разі коли фактором не було надано боржнику в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце, оскільки обов'язком фінансового агента є не лише повідомлення боржника про те, що він є його новим кредитором, а й доведення цієї обставини.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Проте, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що наявність наказу на примусове виконання рішення господарського суду Харківської області, свідчить про одержання кредитором часткового виконання, враховуючи, що відповідачем 1 не надано доказів неможливості виконання такого наказу.

Відповідно до п. 9.1 договору факторингу зворотне відступлення несплачених боржником прав вимог здійснюється без необхідності укладання між сторонами будь-яких додаткових правочинів на підставі письмового повідомлення.

За таких обставин, заперечення відповідача 2 про необхідність укладання додаткових договорів щодо зворотнього відступлення права вимоги є безпідставними.

Зі змісту ст. 1086 ЦК України випливає, що суттєвий вплив дій боржника на відносини, які складаються між фактором та клієнтом за договором факторингу, дозволяють говорити про єдиний комплекс факторингових відносин, учасником яких поряд з фактором та клієнтом є також і боржник. Незважаючи на те, що боржник не є стороною договору факторингу, а останній є дійсним незалежно від волі боржника, законодавець закріпив у Главі 73 ЦКУ норми, які спрямовані на визначення правового становища боржника при відступленні права грошової вимоги, його права і обов'язки при цьому.

Таким чином, твердження відповідача 2 про те, що в силу ст. 599 ЦК України його зобов'язання перед позивачем припинились, оскільки за договором факторингу позивач втратив статус кредитора не відповідають матеріалам справи, оскільки за договором факторингу було відступлено частину прав, у розмірі що зазначались у складених Реєстрах, тоді як за договором поставки, відповідач 2 відповідає перед позивачем у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 1084 ЦК України, з моменту фінансування клієнта фактор набуває права грошової вимоги на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнту. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнту звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.02.2015 по справі 922/4240/14 встановлено, що ПАТ "Лугцентрокуз ім.С.С.Монятовського" отримав від ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» 8 176 550,40грн., що складає 40% вартості товару поставленого ПАТ «Азовзагальмаш», заборгованість ПАТ "Лугцентрокуз ім.С.С.Монятовського" перед ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» складає 402 327,74 грн. Разом з тим, господарський суд зменшив розмір заявлену суму пені та задовольнив позовні вимоги частково.

Посилання відповідача 2 на те, що само по собі рішення суду не є доказом виконання позивачем у справі зобов'язань перед відповідачем 1 не приймається до уваги, оскільки матеріали справи містять копію наказу, виданого на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2015 по справі 922/4240/14.

Здійснивши перерахунок суми заборгованості, заявлену до стягнення, колегія суддів погоджується з запереченнями відповідача 2, що залишок авансових платежів, який підлягав поверненню відповідачу 1 складає 1 129 993,29 грн., а не 1 750 912,20грн.

Проте, це не свідчить про невиконання позивачем зобов'язань перед відповідачем 1, оскільки за умовами договору факторингу, право вимоги, що відступається, встановлюється у відсотковому співвідношенні до суми, що зазначається у реєстрі. Авансовий платіж у розмірі 10 000 000грн. не обмежує сторони у договорі передати права вимоги, а отже і сплатити за відступлення права вимоги у меншому розмірі чи у більшому від розміру факторингового фінансування.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, про що правильно зазначив господарський суд.

При цьому, положення статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в незалежності від наявності вини у його діях.

Сума заборгованості, заявлена позивачем про стягнення з відповідача 2 складається з вартості поставленого товару та нарахованих на неї інфляційних втрат і три відсотки річних за період з 02.12.2013р. по 09.04.2015р. (за кожною видатковою накладною окремо), таким чином думка відповідача 2 про те, що право позивача на інфляційні втрати та річні не виникає та пов'язується з прийняттям судового рішення, є хибними.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 19.05.2015 у справі № 910/3221/15-г без змін.

3 Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.А. Гончаров

М.А. Руденко