Рішення № 47023328, 14.07.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.07.2015 Справа № 905/324/15

Господарський суд Донецької області у складі

головуючого судді Кучерявої О.О.,

при секретарі судового засідання Сковира Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркс-Дон»

про визнання договору поставки №15/890 від 22 липня 2013 року недійсним,

за участю представників:

від позивача: Собченко М.В., за довір. від 28.04.2014р. №17/22,

від відповідача: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Енергомашспецсталь» звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркс-Дон» про визнання договору поставки №15/890 від 22 липня 2013 року недійсним.

Правовою підставою визнання договору недійсним позивача вважає норми статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що господарська діяльність відповідача є сумнівною, тому існування між сторонами господарських відносин, на думку позивача, може призвести до пасивного ухилення останнього від сплати податків. Крім того, позивач зазначає, що договір породжує не ті правові наслідки, на котрі останній розраховував під час укладання договору, що суперечить ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Одночасно позивач посилається на приписи ч.1.ст.230 ЦК України, що передбачає вчинення правочину під впливом обману. Просив визнати вищевказаний договір недійсним.

Розпорядженням від 02 липня 2015 року справу №905/324/15 передано на повторний автоматичний розподіл. Ухвалою суду від 02 липня 2015 року справу №905/324/15 прийнято до провадження.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у позові, просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, причини неявки невідомі. Заяв про розгляд справи у його відсутність та заперечень на позов не надходило.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням того, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а норми статті 129 Конституції України одним з принципів судочинства визначають свободу у наданні сторонами суду доказів та у доведенні перед судом їх переконливості, судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Перевіривши матеріали справи, суд вважає за можливе розглянути справу, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в справі матеріалами.

Клопотань щодо фіксації судового процесу не заявлено, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд,

ВСТАНОВИВ:

22 липня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРКС-ДОН» (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Енергомашспецсталь» (Покупець) укладений договір поставки № 15/890 (надалі по тексту - договір), за умовами якого, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець приймає та оплачує товар (продукцію), загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість, виробник якої визначені у специфікаціях (пункт 1.1 договору).

Ціна продукції вказується в специфікаціях, які є невід'ємними частинами чинного договору (пункт 2.1 договору).

Згідно із пунктом 2.2 договору орієнтовна сума договору на момент укладення складає 1000000 грн. без ПДВ, ПДВ - 200000 грн., всього з ПДВ - 1200000, 00 грн. Загальна сума договору є змінною величиною та складається з суми усіх специфікацій, що оформлені до договору.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що строки та умови поставки товару вказуються в специфікаціях.

Датою поставки товару вважається дата його передання Покупцю Постачальником у встановленому в специфікації місці (пункт 5.2 договору).

Відповідно до пункту 6.1 договору, Постачальник зобов'язується надати Покупцю одночасно з товаром наступні документи: рахунок; сертифікат якості (паспорт, технічний паспорт, сертифікат відповідності); накладну (в накладній обов'язкове посилання на отримувача товару); податкову накладну; товарно-транспортну накладну.

Згідно із пунктом 8.2 договору, сторони дають згоду на застосування в процесі прийомки товару правил, передбачених Інструкціями Держарбітражу при Раді міністрів СРСР про порядок прийомки товару виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (П-6) та про порядок прийомки товару виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю (П-7).

Пунктом 9.3 договору встановлено, що умови оплати обумовлюються на кожну партію продукції та визначаються в специфікаціях до договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2014 року (пункт 13.2 договору).

Матеріали справи не містять доказів у підтвердження наявності заяви про розірвання договору або його припинення, яка б направлялась сторонами.

01 квітня 2014 року сторонами складено та підписано додаткову угоду №1 до договору №15/890 від 22 липня 2013 року, умовами якої останні передбачили підстави та види відповідальності за порушення умов договору та інші умови, в тому числі дійшли згоди щодо проведення звірки з підписанням акту звірки по сумам податку на додану вартість.

На виконання умов договору Постачальником виставлені рахунки на оплату товару: №СФ-0000017 від 13.08.13р., №СФ-0000020 від 03.09.13р., №СФ-0000031 від 21.11.2013р., №СФ-0000033 від 28.11.13р., №СФ-0000039 від 24.12.13р., №СФ-00000006 від 19.02.14р., №СФ-0000024 від 24.03.14р., №СФ-0000053 від 11.06.14р., №СФ-0000054 від 12.06.14., №СФ-0000068 від 25.07.14р., №СФ-0000082 від 03.11.2014р., №СФ-0000002 від 21.01.15р., №СФ-0000002 від 28.01.15р.

Матеріали справи містять належним чином засвідчені копії видаткових накладних, які підтверджують факт поставки товару за договором, зокрема: №РН-0000017 від 13.08.13р. на суму 64522,80 грн., №РН-0000020 від 03.09.13р. на суму 4888, 80 грн., №РН-0000031 від 21.11.13р. на суму 6883, 20 грн., №РН-0000033 від 28.11.13р. на суму 2628 грн., №РН-0000039 від 24.12.13 грн. на суму 11463, 60 грн., №РН-0000007 від 19.02.14р. на суму 60624 грн., №РН-0000020 від 24.03.14р. на суму 14983, 20 грн., №РН-0000050 від 11.06.14р. на суму 9048 грн., №РН-0000051 від 12.06.14р. на суму 2694, 72 грн., №РН-0000063 від 25.07.14р. на суму 48504 грн., № РН-0000078 від 03.11.2014р. на суму 24648 грн., №РН-0000002 від 21.01.15р. на суму 15480 грн., №РН-0000002 від 28.01.15р. на суму 16236 грн.

Платіжними дорученнями №7049 від 14.11.2013р., №7858 від 10.12.2013р., №75026 від 04.02.2014р., №76205 від 05.03.2014р., №800412 від 26.05.2014р., №98165 від 22.07.14р., №98167 від 22.07.2014р., №98168 від 22.07.2014р.,; №801502 від 16.10.2014р.,; №1038 від 25.11.2014р., №1039 від 25.11.2014р., №1040 від 25.11.2014р., №1151 від 28.11.2014р. сплачувалось вартість товару.

Предмет позовних вимог - визнання недійсним договору . Фактично позивач ставить під сумнів фінансово-господарську діяльність відповідача, вбачає у діях останнього порушення прав ПАТ "Енергомашспецсталь", передбачених податковим законодавством, внаслідок чого вважає, що договір породжує не ті правові наслідки, на котрі позивач розраховував під час його укладання, є вчиненим під впливом обману, що суперечить ч.5 ст.203 ЦК України та передбачено ч.1.ст.230 ЦК України.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, стаття 203 ЦК України встановлює перелік вимог, яким повинен відповідати правочин для набрання їм чинності, тобто юридичної сили.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в статті 205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Як встановлено у ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів.

Зокрема, до обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абз.4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами та доповненнями)).

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Положення частини п'ятої статті 203 ЦК України, яким визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, передбачає реальну можливість виконання досягнутого його учасниками волевиявлення.

У свою чергу частина 1 статті 234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоб створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину.

Разом з тим, у разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

Ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами та доповненнями)) передбачено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків.

Як встановлено судом, обома сторонами вчинено ряд дій на виконання його умов, що свідчить про їх намір створити юридичні наслідки у зв'язку з укладенням такого договору.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що на час вчинення спірного правочину визначені у ньому правові наслідки не могли реально настати.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивач не надав суду доказів, які б підтверджували вчинення ним оспорюваних договорів під впливом обману, тобто внаслідок навмисного введення позивача в оману щодо обставин, які впливали на вчинення правочину.

Доводи позивача стосовно сумнівності підприємницької діяльності відповідача є не підтвердженими будь-якими доказами у справі, навпаки, зобов'язання за спірним договором відповідачем виконані у повному обсязі та прийняті позивачем без заперечень.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання, суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судом не встановлено підстав, з наявністю яких законодавство України пов'язує недійсність договору, відповідно позовні вимоги є недоведеними, внаслідок чого суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркс-Дон» про визнання договору поставки №15/890 від 22 липня 2013 року недійсним - відмовити.

У судовому засіданні 14 липня 2015 року проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 20 липня 2015 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя О.О. Кучерява