Рішення № 47004902, 13.07.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/10339/14-ц 13.07.2015 13.07.2015 13.07.2015

Провадження №22-ц/784/1645/15

Головуюча першої інстанції: Разумовська О.Г.

Категорія - 41 Доповідач апеляційної інстанції: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 липня 2015 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Самчишиної Н.В.

ОСОБА_2

із секретарем: Харитоновою І.В.

за участю:

позивача - ОСОБА_3

відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційними скаргами

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05.06.2015 р., у справі за

позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди та матеріальної шкоди,

встановила:

22. 10. 2014 р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 09.11.2013 року у громадському місці, а саме на ринку «Евіс», відповідач ОСОБА_4 в присутності свідків висловлювалась на її адресу нецензурною лайкою та образливими словами, чим принизила її честь і гідність як людини, що також завдало їй і моральних страждань.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила визнати відомості, що розповсюджені про неї ОСОБА_4, такими, що порочать її честь і гідність та зобовязати відповідача публічно спростувати недостовірну інформацію у спосіб, викладений у позовній заяві, а також стягнути з неї 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

14.01.2015 р. ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва прийнято та обєднано з первісним зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди та матеріальної шкоди.

В зустрічному позові ОСОБА_4 зазначала, що 09.11.2013 року у громадському місці, а саме на ринку «Евіс», ОСОБА_3 в присутності свідків висловлювалась на її адресу нецензурною лайкою та образливими словами, чим принизила її честь і гідність як людини, що також завдало їй і моральних страждань, погіршення здоровя та зниження працездатності.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила визнати відомості, що розповсюджені про неї ОСОБА_3, такими, що порочать її честь і гідність та зобовязати позивача спростувати недостовірну інформацію, надавши адміністрації ринку «Евіс» письмове спростування, а також стягнути з неї 6000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 1891 грн. матеріальної шкоди.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 05.06.2015 р. позов задоволено частково. Визнано поширені ОСОБА_4 09.11.2013 р. відомості стосовно ОСОБА_3 такими, що принижують честь і гідність останньої. Стягнуто з відповідача на користь позивача 200 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Визнано поширені ОСОБА_3 09.11.2013 р. відомості стосовно ОСОБА_4 такими, принижують честь і гідність останньої. Стягнуто з позивача на користь відповідача 200 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилаючись на невірну оцінку зібраних доказів та недоведеність поширення нею про позивача негативної інформації, просила рішення місцевого суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про спростування недостовірної інформації та часткового задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, просила його в цих частинах скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити її позовні вимоги.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржене рішення місцевого суду ухвалено не у повній відповідності до закону.

Так, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що образливі та принизливі висловлювання зі сторони ОСОБА_4 на адресу ОСОБА_3 та відповідно зі сторони ОСОБА_3 на адресу ОСОБА_4 є такими, що принижують їх честь і гідність, оскільки останні довели факт поширення сторонами інформації та порушення такою інформацією права на повагу до їх гідності та честі, а також, що такими неправомірними діями сторін їм були спричиненні душевні страждання, викликанні порушенням конституційного права на повагу до їх гідності і честі.

Проте, з такими висновками суду повністю погодитися не можна з огляду на таке.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Свобода вираження свого погляду є «правом людини», визнаним у світі.

Статтею 10 вищевказаної Конвенції, передбачено право кожного на свободу вираження своїх поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від державних кордонів.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності (ст.ст.3,28 Конституції України).

Відповідно до ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь якими засобами не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Положеннями ч.1 ст.297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі.

Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду із позовом про захист її гідності та честі.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.

Як розяснено у п.п.15,18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і всебічно здійснювати своє особисте немайнове право.

У справі зазначеної категорії, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до ч.2 ст.47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

За правилами ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням субєктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

За положеннями ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сімї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Під поширенням інформації слід розуміти, в тому числі, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.

Негативною слід вважати інформацію, в який стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення інших дій (порушення принципів моралі, загальних правил співжиття тощо), яка, на думку позивача порушує його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації (п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Разом з тим, якщо субєктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обовязок відшкодувати моральну шкоду.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, необхідно враховувати розяснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами і доповненнями).

Право на компенсацію моральної шкоди - це можливість людини, котрій заподіяно таку шкоду внаслідок порушення її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника його обовязку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення в неї негативних психічних станів та процесів, викликаних (внаслідок цього порушення) приниженням оцінки її гідності; а також її можливості звернутися, в разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів по примусове забезпечення виконання зазначеного обов'язку.

ОСОБА_3 того, при визначенні розміру моральної шкоди слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності, а визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.

З матеріалів справи вбачається, що 09.11.2013 р. ОСОБА_4 на ринку «Евіс», в присутності продавців ринку висловлювала на адресу ОСОБА_3 образливі і нецензурні висловлювання у вигляді грубих і брутальних слів.

При цьому факт взаємних образливих висловлювань відповідача на адресу позивача та позивача на адресу відповідача знайшов своє підтвердження в судовому засіданні. Зокрема, дані обставини підтверджується свідченнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Твердження ОСОБА_4 про те, що вона взагалі не ображала позивача та нецензурно в її адресу не висловлювалася, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, як того вимагають положення ст.ст.57-60 ЦПК України та спростовуються наявними доказами у справі.

Разом з тим, звертаючись із позовами, засобом захисту порушених особистих немайнових прав сторін обрано шлях визнання образливих та принизливих висловлювань на адресу один одного, що мали місце 09.11.2013 р., такими, що принижують їх честь і гідність.

Дійсно, вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачу.

Втім, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в цій частині позовних вимог, вищевказаних вимог закону та розяснень не врахував та не звернув увагу на необхідність розрізняти факти та оціночні судження, а також те, що наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - неможливо, у звязку з чим помилково задовольнив позовні вимоги в частині визнання поширених ОСОБА_4 09.11.2013 р. відомостей про ОСОБА_3 та ОСОБА_3 про ОСОБА_4 такими, що принижують честь і гідність останніх.

Отже, оскільки місцевий суд був іншої думки і задовольнив позов в частині визнання відомостей такими, що порочать честь і гідність, не перевіривши усіх обставин справи та в порушення вищевказаних норм матеріального права, то допущену ним помилку слід виправити рішенням апеляційної інстанції, відмовивши у названих вимогах.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що сторони своїми субєктивними думками та оціночними судженнями у брутальній та непристойній формі, які висловлювали в присутності інших осіб, спричинили один одному душевні страждання.

Відповідно до розяснень, викладених у п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 р. №1, способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Тому колегія суддів вважає правильними висновки суду про необхідність відшкодування моральної шкоди, в якості належного способу захисту порушених особистих немайнових прав сторін.

Доводи апеляційних скарг щодо неправомірності визначення місцевим судом розміру грошової компенсації моральної шкоди та недостатності розміру її відшкодування не заслуговують на увагу, оскільки, судом належним чином враховані положення ст.ст.23,280 ЦК України та визначено розмір відшкодування моральної шкоди на користь один одного з урахуванням розяснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції виходив із засад справедливості, добросовісності і розумності. Розмір грошового відшкодування є співмірним із заподіяною шкодою позивача. За таких обставин, підстав для зміни розміру грошового відшкодування моральної шкоди колегія суддів не вбачає.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 відносно витрат на правову допомогу то розмір їх відшкодування визначено судом із врахуванням вимог Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», а тому підстав для зміни рішення в цій частині колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо несплати ОСОБА_4 судового збору та необхідності залишити її позов без розгляду не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 80 ЦПК України, в разі невідповідності вимогам закону розміру сплаченого позивачем судового збору, його визначає суд з наступним стягненням недоплаченого. Саме про це було зазначено судом першої інстанції в резолютивній частині рішення.

В той же час, оскільки колегією суддів рішення суду першої інстанції змінено та відмовлено в задоволенні частини позовних вимог то розмір судового збору, який стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави, підлягає зменшенню до 487 грн. 20 коп.

Враховуючи викладене, рішення суду в частині визнання відомостей такими, що порочать честь і гідність підлягає скасуванню з ухваленням, відповідно до положень п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України в цій частині нового рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні її позовних вимог та про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_4, а апеляційні скарги відповідно підлягають частковому задоволенню. Таким чином, рішення в частині стягнення моральної шкоди, відмови у спростуванні поширених відомостей та витрат на правову допомогу слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 05.06.2015 р. в частині визнання відомостей такими, що принижують честь і гідність скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання відомостей такими, що принижують честь і гідність відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання відомостей такими, що принижують честь і гідність відмовити.

Рішення в частині стягнення судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави 487 грн. 20 коп. судового збору.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: Н.В. Самчишина

ОСОБА_2