Ухвала суду № 46964317, 15.07.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2015 р.Справа № 820/3743/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Яковенка М.М.

Суддів: Лях О.П. , Старосуда М.І.

при секретарі судового засідання Клочко Ю.О.

за участю представника позивачаОСОБА_1

представника відповідачаОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року по справі № 820/3743/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акцептор" до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТОР", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якій просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 19.11.2014 року за №0000132202, № НОМЕР_1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року задоволено позов (а.с. 171-178).

Скасовані податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 19 листопада 2014 року за №0000132202 та №0000142202 (а.с.170, 171-178 т.1).

Відповідач не погодившись з судовим рішенням першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року та ухвалити нове рішення яким відмовити в позові в повному обсязі (а.с.184-185 т.2). В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушенні судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Апелянт доводить, що договори купівлі-продажу цінних паперів від 11.10.2011 року та 12.10.2011 року з урахуванням додаткових угод, фактично по суті є договорами поворотної фінансової допомоги, а кошти, що надійшли від покупців такою поворотною допомогою. ТОВ «Акцептор» на порушення пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України не включено до складу «Інших доходів» (рядок 03.10.1 «умовно нараховані проценти фінансової допомоги, що залишилась неповернутою на кінець звітного (податкового) періоду», Додатку до рядка 03 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства) у 2012 році суму умовно нарахованих процентів на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповернутою на кінець звітного періоду, у розмірі 3 312 473,0 грн. (розрахунок умовно нарахованих процентів н в додатку 4 до акту перевірки).

Відповідно до додаткової угоди від 31.10.2013 р. по взаємовідносинам ТОВ «Акцептор» та ТОВ «КУА «Фінекс-Капітал» - накопичений відсотковий дохід визначено у розмірі 331 104, 51 грн. 26.12.2013 цінні папери списані з рахунку ТОВ «Акцептор» у цінних паперах (зберігач - ПрАТ «Менеджмент Технолоджіз») у кількості 8 019 штук. ТОВ «Акцептор» на порушення п.137.18 ст.137 ПК України до складу інших доходів (ряд. 03.30 «Інші доходи» Додатка ІД до рядка 03 Податкової декларації з податку на прибуток за 2013 рік) віднесена сума нарахованих, але не отриманих відсотків у розмірі 318 996,0 грн., тобто платником податків занижена сума доходу у розмірі 12 109,0 грн.

Крім того, перевіркою зроблено висновок, що платником податків на порушення пп.153.8.1 п. 158.3 ст.158 ПК України у 2013 році завищені витрати у загальному розмірі 3 615 983,0 грн. (рядок 06.1 «Адміністративні витрати» - 53 868,0 грн., рядок 06.3 «Фінансові витрати» - 3 562 115,0 грн.).

Крім того, як зазначено в акті перевірки, ТОВ «Акцептор» до складу інших витрат віднесено суму відємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) року, а саме: у 2012 році -248057,0 грн., у 2013 році-344 686,0 грн.

За результатами попередньої планової перевірки (акт від 28.04.2012 № 647/22-8/31152642) встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2-4 квартали 2011 року у сумі 992 228,0 грн. та донараховано податок на прибуток у сумі 40 762,0 грн.

Враховуючи наведені обставини, апелянт наголошує на встановленні перевіркою заниження податку на прибуток у загальному розмірі 744 867,0 грн. (2012 рік - 727 419,0 грн., 2013 рік - 17 448,0 грн.) та завищення відємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 3 883 947,0 грн. за 2013 рік).

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив постанову суду залишити без змін. Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТОР" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт № 6140/22-02/31152642 від 31.10.2014 року (т. 1 а.с. 17-36).

Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТОР" (т. 1 а.с. 34) вимог:

1. пп.135.4.1 п. 135,4, п.п.135.5.4 п.135.5 ст. 135; п. 137.1, п.137.18 ст. 137; п.п. 153.8.1, п.153.8 ст.153; п. 150.1 статті 150 Податкового Кодексу України від 02.12.10 року № 2755-УІ з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02.12.10 року № 2755-УІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого зменшене від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток:

-за 2012 рік на суму 96 629,0 грн.;

-за 2013 рік на суму 3 883 947,0 грн.;

та занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 744 867, 0 грн., в тому числі: 1 квартал 2012 року - на суму 160 094,0 грн.; півріччя 2012 року на суму 443 173,0 грн.; три квартали 2012 року - на суму 631 376,0 грн.; 2012 рік - на суму 727419 грн.; 2013 рік - 17 448,0 грн.

2. п. 153.8 ст.153 Податкового Кодексу України від 02.12.10 року № 2755-УІ, із змінами та доповненнями внаслідок чого товариством завищено збиток від операцій з цінними паперами за 2012 рік, у тому числі:

- з акціями - на суму 1 541 533,0 грн.;

- з облігаціями - на суму 130 658,0 грн.;

- з векселями - на суму 642 900,0 грн.

На підставі вказаного акту перевірки № 6140/22-02/31152642 від 31.10.2014 року, відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 19.11.2014 року № НОМЕР_2, за яким підприємству визначено грошове зобовязання на загальну суму 1 117 300 грн., з яких за основним платежем - 744 867 грн. та 372 433, 50 грн. - штрафних фінансових санкцій. Визначаючи 50 % розмір штрафної санкції, податковий орган виходив наявної повторності вчиненого порушення;

та № НОМЕР_1, за яким Товариству зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток за звітний період, за який подано декларацію за 2013 рік в сумі 3 883 947 грн. (т. 1 а.с. 15-16).

Щодо визначення зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2012 рік на суму 96 629,00 грн., за 2013 рік на суму 3 883 947, 00 грн. та заниження суми податку на прибуток у розмірі 744 867, 00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Підставою для встановлення вказаного порушення слугував висновок контролюючого органу про те, що договори купівлі-продажу цінних паперів від 11.10.2011 року № 1011/11-Д-4, та від 12.10.2011 року №1011/12-Д-2 фактично по суті відповідають договорам поворотної фінансової допомоги, а не як грошові кошти, що надійшли від покупців. Таким чином, на думку відповідача, позивачем в порушення ст. 135 Податкового кодексу України не включено до складу інших витрат у 2012 році суми умовно нарахованих процентів на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду.

Колегія суддів встановила, що 28.04.2012 року відповідачем проводилась планова виїздна перевірка ТОВ "Акцептор" за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, якою встановлені порушення вимог п.п.4.1.3 п.4.3 ст.4; п.6.1 ст.6; п.п.7.4.2, 7.4.3. п.7.4, п.п.7.6.1, 7.6.3, 7.6.4 п.7.6 ст.7; п.22.4 ст.22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; п.п.135.5.4, 135.5.14 п.135.4 ст.135, п.153.8 ст.153 Податкового кодексу України з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, у зв'язку з визнанням відповідачем договорів купівлі-продажу цінних паперів №1011/11-Д-4 від 11.10.2011 року та №1011/12-Д-2 від 12.10.2011 року удаваними визнання їх як договорів поворотної фінансової допомоги, а тому, на думку відповідача, позивачем безпідставно не нараховані проценти на суму поворотної фінансової допомоги.

За результати цієї перевірки, відповідачем було винесені податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 23.05.2012 року та № НОМЕР_4 від 23.05.2012 року.

Колегія суддів звертає увагу, що за своєю суттю, податковий орган у 2012 році виявив аналогічні, тотожні порушення з боку позивача, як і у 2014 році, які виникли на підставі зазначених договорів купівлі-продажу цінних паперів №1011/11-Д-4 від 11.10.2011 року та №1011/12-Д-2 від 12.10.2011 року. Тобто, встановлені та виявлені порушення щодо оподаткування операцій з цінних паперів відповідно до податку на прибуток, є наслідком укладених зазначених договорів, що продовжували тривати у часі в періоді з 2011 по 2013 рік, по час повного повернення коштів по зазначеним договорам. В даному випадку різницю складає лише правові норми, що регулювали на час проведення перевірки та виникнення з цього приводу правовідносин, як то Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", а на теперішній час визначені норми Податкового кодексу України.

В той же час, основним спірним питанням по зазначеним відносинам складає не правозастосування положень норм матеріального права, а саме належне встановлення фактичних обставин справи, що складають обєктивну сторону порушення повязаного з укладеними договорами, які податковий орган вважав, як удаваними та визнавав їх як договорів поворотної фінансової допомоги.

Як було встановлено судом першої інстанції, що не є спірним та підтверджується матеріалами справи, позивач скористався своїм правом та оскаржив спірні податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 23.05.2012 року та № НОМЕР_4 від 23.05.2012 року у судовому у порядку.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року, адміністративний позов ТОВ "Акцептор" задоволено у повному обсязі та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як встановлено судовими рішенням, вищезазначені договори купівлі-продажу цінних паперів №1011/11-Д-4 від 11.10.2011 року та №1011/12-Д-2 від 12.10.2011 року не відповідають визначенню договору поворотної фінансової допомоги та не містять ознак удаваних правочинів, у зв'язку із чим контролюючим органом неправомірно прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

В даному випадку з огляду на відсутність спору у правозастуванні правових норм, та навпаки наявністю конфлікту фактичних обставин, що мають безпосереднє значення для визначення факту допущеного платником податків порушень, колегія суддів з огляду на встановлені фактичні обставини справи за судовими рішеннями, які набули законної сили, приходить до висновку про недоведеність з боку податкового органу таких порушень з боку позивача, та безпідставністю визначення податкових порушень та зобовязань.

Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції на час розгляду спірних питань щодо оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 19.11.2014 року, порушення по яким відповідачем визначено виходячи з договорів купівлі-продажу цінних паперів №1011/11-Д-4 від 11.10.2011 року та №1011/12-Д-2 від 12.10.2011 року, нерозривно взаємозвязаний із вищенаведеними судовими рішеннями, а тому не має правової або процесуальної можливості надати іншу оцінку характеру правовідносин, ніж те, що вже встановлено судами. Тобто, така оцінка судами вже надана та фактичні обставини встановлені. Під час адміністративного оскарження, позивачем у судовому порядку доведено безпідставність та необґрунтованість нарахування умовних процентів за договорами купівлі-продажу цінних паперів.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що визначати у 2014 році, як порушення, що виникли відповідно до зазначених договорів купівлі-продажу цінних паперів №1011/11-Д-4 від 11.10.2011 року та №1011/12-Д-2 від 12.10.2011 року, при наявності таких судових рішень, у відповідача жодних правових підстав не було.

Щодо інших порушень, колегія суддів зазначає, що відповідачем в Акті перевірки зазначено, що ТОВ «Акцептор» в порушення п.п.153.8.1 п. 153.8 ст.153 ПКУ завищено витрати, задекларовані у рядку 06 Декларації «Інші витрати», за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. в сумі 3 615 983, 00 грн., в т.ч по рядку 06.1 «Адміністративні витрати» в сумі 53 868, 00 грн. та по рядку 06.3 «Фінансові витрати» в сумі 3 562 115, 00 грн.

Отже, Позивач у 2013 році до інших витрат віднесено нараховані проценти у розмірі 3 562 115,00 грн. (стор. 17 Акту перевірки) за наступними договорами:

- договір на кредитну лінію (не відновлювальну) № 82 від 28.04.2011 р., укладений з ПАТ "ОСОБА_3 Ворота";

- договір кредиту № 06-1-05-97 від 06.12.2011 р., укладений з ПАТ "Регіон-банк".

Позивачем було віднесено нараховані проценти за договорами кредиту у 2013 році до складу валових витрат у відповідності до п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України.

Відповідно до висновку контролюючого органу, у зв'язку з тим, що позивач у перевіряємому періоді здійснював професійну діяльність на фондовому ринку - діяльність з торгівлі цінними паперами, а отже повинен був враховувати при визначенні фінансового результату від операцій з торгівлі цінними паперами витрати по нарахованим процентам за кредитними договорами відповідно до п.п.153.8.1 п.153.8 ст.153 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства, в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п.п.14.1.206 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майно.

Згідно п. 141.1 ст.141 Податкового кодексу України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в туму числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Так, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» встановлює, що фінансові витрати - витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. Фінансові витрати визнаються: суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами, представництвами іноземних суб'єктів господарської діяльності та юридичними особами, що не займаються підприємницькою діяльністю (крім бюджетних установ), витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.

Кваліфікаційним активом згідно цього Стандарту є актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення. Собівартість кваліфікаційного активу (витрати на створення кваліфікаційного активу) включає в себе витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу. Процес створення кваліфікаційних активів охоплює тривалий період часу, і процес включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу носить назву капіталізації фінансових витрат. Капіталізація фінансових витрат відбувається за нормами, які являють собою частку від ділення середньозваженої величини фінансових витрат та суми всіх непогашених запозичень (крім тих, що безпосередньо пов'язані з кваліфікаційним активом або мають цільове призначення) підприємства протягом звітного періоду.

У свою чергу, порядок оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами встановлено п.153.8 ст.153 ПКУ відповідно до якого платник податку веде окремий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами в розрізі окремих видів цінних паперів.

Як передбачено п.п.153.8.1 п.153.8 ст.153 ПКУ, облік загального фінансового результату (прибутку/збитку) за операціями з торгівлі цінними паперами ведеться платником податку окремо від інших доходів та витрат.

Нормами ПКУ передбачені обмеження у врахуванні у складі витрат нарахованих процентів за борговими зобов'язаннями, зокрема за отриманими кредитами, позиками, у разі їх отримання:

- або від нерезидентів, які мають офшорний статус;

- або платником податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів;

- або при наявності кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

- або якщо нарахування процентів не пов'язане із господарською діяльністю платника податку.

З огляд на правовий зміст та аналіз наведених норм, у зв'язку із відсутністю перелічених законодавчих обмежень, Позивач мав право на віднесення до складу валових витрат звітного періоду нарахованих процентів за кредитними договорами згідно п.п. 138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України.

При придбанні цінних паперів підприємством не створюються кваліфікаційні активи, тому проценти за користування кредитом в обліку являють собою фінансові витрати, і тому як в бухгалтерському обліку, та і в податковому обліку відображаються у вигляді витрат підприємства в періоді нарахування.

На підставі викладеного, визначення завищення витрат по нарахованим процентам за кредитними договорами у розмірі 3 562 115, 00 грн. за 2013 рік зроблено Відповідачем безпідставно та необґрунтовано, що в свою чергу, призвело до невірного застосування норм податкового законодавства.

Крім того, в акті перевірки контролюючим органом зроблено висновок про те, що позивачем в порушення п.п. 138.10.5 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України до інших витрат у 2013 році було віднесено адміністративні витрати у сумі 53 868,00 грн., що призвело до їх завищення. До складу адміністративних витрат увійшло: плата за послуги укладання біржових угод та послуги у сфері інформатизації, в тому числі абонентське обслуговування Торгового терміналу на загальну суму 34334,00 грн.; плата за послуги депозитарію на загальну суму 11 493, 00 грн.; плата зберігачу цінних паперів на загальну суму 1000,00 грн.; комісія за послуги з клірингу зобов'язань за правочинами щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів на загальну суму 6250,00 грн.; комісія РФС за внутрішні перекази по рахунку, комісія за ведення рахунку РФС, комісія за обслуговування платіжного терміналу на загальну суму 791,00 грн.

Позивачем віднесено зазначені послуги до складу інших витрат у відповідності до п.п.138.10.2 п.138.10. ст.138 Податкового кодексу України.

Відповідно ст. 17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи. Дилерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПКУ, до складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: зокрема винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності тощо...

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПКУ, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог абз.З п.п.153.8.1 п.153.8 ст.153 ПКУ, платники податку визначають фінансовий результат за операціями з цінними паперами відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку шляхом зменшення прибутків за операціями з цінними паперами на суму збитків від операцій з іншими цінними паперами протягом такого звітного періоду.

Порядок бухгалтерського обліку фінансових інструментів та фінансових інвестицій як їхньої під категорії регулюються П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» та П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції».

Зокрема, п.29 П(С)БО 13 містить норму про те, що фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов'язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий Інструмент, і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов'язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

Крім того, після первісного визнання в балансі певного фінансового інструменту його подальша оцінка ґрунтується на принципі оцінки за справедливою вартістю, а не на собівартості плюс/мінус витрати на обслуговування такого фінансового інструменту (п.ЗО та п.31 П(С)БУ 13).

Колегія суддів зазначає, що до собівартості фінансових інструментів платник податку може включити лише витрати, які можна із впевненістю віднести до певного фінансового інструменту на момент його відчуження. Такими витратами можна вважати винагороду торгівцю цінними паперами, а також податки та збори, які безпосередньо пов'язані із відчуженням певної фінансової інвестиції. Всі витрати, які в подальшому виникають упродовж звичайної діяльності підприємства і які опосередковано можуть бути пов'язані із обслуговуванням в цілому портфелю фінансових інструментів або його частки. Не можуть бути включені до балансової вартості фінансового інструменту (фінансової інвестиції).

Виходячи із вищенаведеного, всі перелічені послуги безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю позивача, який є професійним учасником фондового ринку, що здійснює торгівлю цінними паперами, і ніяким чином не повинні включатися до собівартості цінних паперів, адже це витрати, які виключно пов'язані із провадженням господарської діяльності підприємства.

А тому, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що визначення завищення адміністративних витрат у розмірі 53868,00 грн. за 2013 рік зроблено відповідачем безпідставно та необґрунтовано.

Щодо визначення Відповідачем завищення збитків від операцій з цінними паперами за період з 01.01.2012 р.- 31.12.2012 р. у тому числі: з акціями - на суму 1 541 533, 00 грн.. з облігаціями - на суму 130 658. 00 грн.. з векселями - на суму 642 900. 00 грн. здійснено також з порушенням норм чинного законодавства.

В акті перевірки Відповідачем зазначено, що за результатами попередньої планової перевірки (акт № 647/22-8/31152642 від 28.04.2012 р.) встановлено завищення збитків від операцій з цінними паперами за 2-4 квартали 2011 року, а саме: акції - на суму 1 541 533, 00 грн., облігації - на суму 130 658, 00 грн., векселі - на суму 642 900, 00 грн.

Тому, у зв'язку з неврахуванням результатів попередньої планової перевірки Позивачем порушено п.153.8 ст.158 ПКУ (у редакції чинній на момент вчинення порушення), що призвело до завищення у 2012 році від'ємного фінансового результату попереднього звітного (податкового) періоду.

Під час адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень, Позивачем здійснювалась процедура судового оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених за результатами планової перевірки за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2011 р., результатом якого є: постанова Харківського окружного адміністративного суду по справі № 2а-12617/12/2070 від 02.12.20І4 р., якою податкові повідомлення-рішення винесені за результатами попередньої планової перевірки Позивача були скасовані у повному обсязі та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2015 р., якою рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до п.56.18 ст.56 ПКУ, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно п.4.4 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платником податків № 985 від 22.12.2010 р. (що діяв на період винесення зазначених податкових повідомлень-рішень), у разі звернення платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення за умови надходження до органу державної податкової служби ухвали суду про порушення провадження у справі за позовом платника податків не пізніше настання граничного строку сплати, зазначеного в податковому повідомлені-рішенні, структурний підрозділ, який склав таке податкове повідомлення-рішення, у день отримання ухвали вносить відповідні дані до реєстру податкових повідомлень-рішень.

При цьому сума грошового зобов'язання в той самий день виводиться з реєстру податкових повідомлень-рішень та обліковується в окремому реєстрі до дня набрання рішенням суду законної сили.

Підпунктом 57.3 ст.57 ПКУ, встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у п.п.54.3.1-54.3.6 п.54.3 ст. 54 Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом цього строку такий платник податків розпочинає процедуру адміністративного оскарження рішення контролюючого органу.

Статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Тому визначення завищення збитків від операцій з цінними паперами за період з 01.01.2012 р. - 31.12.2012 р., у тому числі: з акціями - на суму 1 541 533, 00 гри., з облігаціями -на суму 130 658, 00'грн., з векселями - на суму 642.900, 00 грн. здійснено Відповідачем безпідставно та з порушенням чинного законодавства, адже на даний час здійснена процедура судового оскарження податкових повідомлень-рішень за результатами попередньої планової перевірки Позивача, що в свою чергу говорить про недоведеність висновків Відповідача стосовно порушення підприємством п.153.8 ст.158 ПКУ.

Отже, висновки Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визначення зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за: за 2012 рік на суму 96629,00 грн.; - за 2013 рік на суму 3883947, 00 грн., заниження суми податку на прибуток у розмірі 744867,00 грн. та завищення збитку від операцій з цінними паперами за 2012 рік, у тому числі: з акціями на суму 1541533,00 грн.; з облігаціями на суму 130 658, 00 грн.; з векселями на суму 642900,00 грн., а тому податкові повідомлення-рішення від 19.11.2014 року № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 є такими, що підлягають скасуванню.

Недоведеність податковим органом порушення платником податку, при прийнятті спірних податкових повідомлень рішень, доводить протиправність визначення податкових зобовязань, і як наслідок цього безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо застосування штрафних санкцій, колегія суддів зазначає, що відповідач на час прийняття спірних податкових повідомлень рішень безпідставно застосував до позивача положення абз.3 п.123.1 ст.123 ПК України, а саме накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Як вбачається з акту перевірки від 31.10.2014 року (а.с. акту 4) відповідач врахував, як ознаку повторності протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування, акт перевірки від 28.04.2012 року №647/22-8/3115 та прийнятого на підставі нього податкових повідомлень рішень від 23.05.2012 року. На час прийняття ППР від 19 листопада 2014 року за №0000132202 та №0000142202, ППР від 23.05.2012 року узгодженими не вважались та перебували у стадії судового оскарження, а тому визначати та накладати розмір штрафної санкції, як за ознаками повторності у податкового органу правових підстав не було.

Відповідно до ст..200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі зясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 2, 11, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року по справі № 820/3743/15 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина ухвали прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 15 липня 2015 року. У повному обсязі складена 17 липня 2015 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів, - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6