Рішення № 46909303, 07.07.2015, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/4268/15-ц

н/п 2/640/1551/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2015 року

Київський районний суд міста Харкова:

головуючий - суддя Золотарьова Л.І.

за участю секретаря - Бломберус С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3, Міністерства оборони України про поновлення строку для звернення до суду, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

06.03.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених вимог просить:

1. Поновити строк звернення до суду з позовними вимогами:

- про визнання Строкового трудового договору від 01.11.2014 року, укладеного між Військово-юридичним факультетом ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 і ним, та оформленого пунктом 4.13 наказу начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 № 204 від 01.11.2014 року, таким, що укладений на невизначений строк, тобто - безстроковим;

- про скасування пункту 3.6 наказу начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 № 243 від 25.12.2014 року про звільнення його з роботи у зв'язку із закінченням строку трудового договору;

- про поновлення його на роботі на Військово-юридичному факультеті ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 з 31.12.2014 року;

- про стягнення з Міністерства оборони України на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 31.12.2014 року по 03.07.2015 року, у загальній сумі 25812 грн. 83 коп.

2. Поновити строк звернення до суду з позовною вимогою про скасування пункту 1.15 наказу начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичної академії ім. Ярослава Мудрого № 203 від 31.10.2014 року про звільнення його з роботи за пунктом 5 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням до Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3.

3. Скасувати пункт 1.15 наказу начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичної академії імені ОСОБА_3 № 203 від 31.10.2014 року про звільнення його з роботи за пунктом 5 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням до Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3.

4. Визнати Строковий трудовий договір від 01.11.2014 року, який укладений між Військово-юридичним факультетом ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 і ним, та оформлений пунктом 4.13 наказу начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 № 204 від 01.11.2014 року, таким, що укладений на невизначений строк, тобто - безстроковим.

5. Скасувати пункт 3.6 наказу начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 № 243 від 25.12.2014 року про звільнення його з роботи за пунктом 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

6. Поновити його на роботі на Військово-юридичному факультеті ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 - з 31.12.2014 року.

7. Стягнути з Міністерства оборони України на його користь середній заробіток із розрахунку у розмірі 4233,85 грн. за час вимушеного прогулу, за період з 31.12.2014 року по 03.07.2015 року, у загальній сумі 25812 грн. 83 коп.

8. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі на Військово-юридичному факультеті ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3.

9. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Міністерства оборони України на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі середньомісячного заробітку за один місяць - 4233 грн. 85 коп.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 31.10.2014 року з посиланням на зміну найменування навчального закладу, а звідти і найменування Факультету, його наказом начальника Факультету від 31.10.2014 року № 203 звільнено з роботи з посади завідувача навчально-методичного кабінету навчального відділення Факультету у зв'язку з переведенням на той же Факультет того ж самого навчального закладу. 01.11.2014 року наказом начальника Факультету № 204 його прийнято на роботу на раніше займану посаду, але вже на умовах строкового трудового договору, до 31.12.2014 року. Начальник Факультету обґрунтував необхідність укладення строкового трудового договору і саме до 31.12.2014 року тим, що з початку 2015 року буде вводиться в дію новий штат Факультету, але при цьому запевнив, що змін в його службовому становищі у подальшому не відбудеться, оскільки згідно нового штату посади працівників Збройних Сил України залишаються без змін, а укладений строковий трудовий договір носить суто технічний формальний характер. 30.12.2014 року його звільнено з роботи у зв'язку із закінченням строку трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України наказом начальника Факультету від 25.12.2014 року №243. В КЗпП не містяться норми, які б давали роботодавцю підстави для припинення дії трудового договору і звільнення працівника у зв'язку із змінами у найменуванні організації, підприємства або закладу. Тобто є очевидними нікчемність і фактична недійсність його звільнення з роботи у зв'язку з переведенням до Військово-юридичного факультету згідно наказу № 203 від 31.10.2014 року та прийняття на роботу на цю ж посаду в порядку переведення на умовах строкового трудового договору згідно з наказом № 204 від 01.11.2014 року. Жодної згоди у будь-якому вигляді на звільнення 31.10.2014 року з роботи у зв'язку з його переведенням він не давав і не виявляв. Жодних підстав для укладання строкового трудового договору між Факультетом і ним були відсутні взагалі. Незаконність наказу начальника Військово-юридичного факультету № 243 від 25.12.2014 року про звільнення з роботи у зв'язку із закінченням строку трудового договору логічно випливає безпосередньо з недійсності і незаконності наказу начальника факультету №203 від 31.10.2014 року про звільнення з роботи у зв'язку з переведенням за пунктом 5 ст. 36 КЗпП України, та з незаконності наказу № 204 від 01.11.2014 року. Оскільки, дії роботодавця, які були оформлені наказами начальника Факультету № 203 від 31.10.2014 року та № 204 від 01.11.2014 року, не ґрунтувалися на нормах чинного трудового права, були по своїй суті нікчемними, то і звільнення з роботи у зв'язку із закінченням строку трудового договору, яке оформлене наказом №243 від 25.12.2014 року, також є нікчемним і незаконним. Між Факультетом, як роботодавцем, та ним, як працівником, фактично діє безстроковий трудовий договір, укладений 09.12.2013 року на невизначений строк, який оформлений наказом начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичної академії ім. Ярослава Мудрого від 09.12.2013 року № 199.

Про накази про звільнення його від 31.10.2014 року та від 31.12.2014 року, якими його було незаконно звільнено, він дізнався лише при видачі йому трудової книжки 30.12.2014 року. З метою захисту своїх прав 29.01.2015 року він первісний позов подав до Дзержинського районного суду м. Харкова, тобто в межах місячного строку на оскарження спірних наказів. Однак, суд 20.02.2015 року повернув позовну заяву за підсудністю. Після чого, він одразу звернувся до цього суду. Тому причини пропуску строку звернення до суду є поважними.

В судовому засіданні позивач та його представник уточнені позовні вимоги підтримали, надали пояснення відповідно до викладених у позові вимог.

Представник ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності від 30.03.2015 року, позов не визнав повністю, просив відмовити у задоволенні позову у звязку з необґрунтованістю та безпідставністю вимог. Зазначив, що позивачем без поважних причин пропущено встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпПУ строк звернення до суду, а ті обставини на які посилається позивач не можуть бути визнані поважними. Позивач отримав трудову книжку 30.12.2014 року, однак звернувся до Київського районного суду м. Харкова лише 06.03.2015 року. Тому підстави для поновлення строків звернення до суду відсутні. Крім того, ОСОБА_2 юридичний університет імені ОСОБА_3 є неналежним відповідачем, оскільки згідно з Положенням про військово-юридичний факультет НЮУ імені ОСОБА_3 від 24.06.2014 року саме начальник факультету має повноваження щодо видання наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи, про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників факультету. Таким чином, оскаржувані позивачем накази видані начальником Факультету в межах його повноважень, тому належним відповідачем у справі є військово-юридичний факультет НЮУ.

На виконання вимог спільної Директиви МОУ та Генштабу ЗСУ від 08.08.2014 року про проведення організаційних заходів щодо перейменування в строк до 31.10.2014 року Військо-юридичного факультету, позивача було повідомлено про наступне скорочення у звязку з цими заходами. Спільною Директивою МОУ та Генштабу ЗСУ від 13.10.2014 року було встановлено про переведення в строк до 31.12.2014 року ВЮФ НЮУ на інший штат. 31.10.2014 року позивача було звільнено з займаної посади на підставі п. 5 ст. 36 КЗпПУ у звязку з переведенням. У звязку з проведенням організаційних заходів згідно з Директивою, фактичною зміною істотних умов праці й був укладений строковий трудовий договір 01.11.2014 року, на підставі власноруч написаної заяві позивача про прийняття на роботу на умовах строкового трудового договору з 01.11.2014 року до 31.12.2014 року. Позивач добровільно написав заяву та уклав договір від 01.11.2014 року строком до 31.12.2014 року, що свідчить про те, що позивач вважав, відповідно до його інтересів трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк. Позивач в повній мірі розумів наслідки написання заяви та укладання ним строкового трудового договору. Позивачем не надано жодних доказів про вчинення на нього тиску, внаслідок чого він змушений був написати заяву та укласти строковий договір. Крім того, зі змісту позову вбачається, що позивачу було відомо про заплановані на факультеті організаційні заходи відповідно до вимог спільної директиви від 13.10.2014 року щодо переведення факультету на інший штат, тому й вважав, що відповідно до його інтересів трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк.

Представник Міністерства оборони України ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності від 18.05.2015 року, позов не визнав повністю, просив відмовити у задоволенні позову у звязку з необґрунтованістю та безпідставністю вимог. Позивачем без поважних причин пропущено встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпПУ строк звернення до суду, обставини, на які посилається позивач, не можуть бути визнані поважними. Позивач отримав трудову книжку 30.12.2014 року, однак звернувся до Київського районного суду м. Харкова лише 06.03.2015 року. Позивач зі своєї вини та без поважних причин при подачі позову 06.03.2015 року до суду пропустив встановлені строки. Тому підстави для поновлення строків звернення до суду відсутні. Зазначив, що ОСОБА_2 юридичний університет імені ОСОБА_3 є неналежним відповідачем, оскільки згідно з Положенням про військово-юридичний факультет НЮУ імені ОСОБА_3 від 24.06.2014 року саме начальник факультету має повноваження щодо видання наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи, про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників факультету. Таким чином, оскаржувані позивачем накази видані начальником Факультету в межах його повноважень, тому належним відповідачем у справі є військово-юридичний факультет НЮУ. Міноборони також є неналежним відповідачем, оскільки позивач з Міноборони в трудових відносинах не перебував, тому підстави стягнення з Міноборони заробітної плати за вимушений прогул відсутні. Підстави для скасування вказаних наказів також відсутні з тих підстав, на які посилався представник відповідача.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з запису у трудовій книжці, ОСОБА_1 з 09.12.2013 року працював на посаді завідувача навчально-методичного кабінету навчального відділення Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичної академії України імені ОСОБА_3 (а.с. 18)

На підставі Наказу Начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичної академії України імені ОСОБА_3 від 31.10.2014 року №203, ОСОБА_1, завідувача навчально-методичного кабінету навчального відділення, відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпПУ звільнено 31.10.2014 року у звязку з переведенням до Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 (а.с. 46).

Наказом Начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 від 01.11.2014 року №204, ОСОБА_1 прийнято на роботу за переведенням з Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичної академії України імені ОСОБА_3 та прийнято на посаду завідувача навчально-методичного кабінету навчального відділення з 01 листопада до 31 грудня 2014 року на умовах трудового договору.

01.11.2014 року між Військово-юридичним факультетом ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір, за яким працівник призначений на посаду завідувача навчально-методичного кабінету навчального відділення ВЮФ НЮУ зі строком дії з 01.11.2014 року по 31.12.2014 року (а.с. 56, 116)

Наказом Начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 від 25.12.2014 року №243, ОСОБА_1 завідувача навчально-методичного кабінету навчального відділення, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України у звязку із закінченням строку трудового договору (а.с. 48)

Згідно з Книгою обліку руху трудових книжок, ОСОБА_1 отримав трудову книжку 30.12.2014 року (а.с. 59-60)

Як вбачається з опису коштовного листа та квитанції від 29.01.2015 року, позивачем 29.01.2015 року до Дзержинського районного суду м. Харкова була направлена позовна заява до ВЮФ НЮУ про поновлення на роботі (а.с.22).

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.02.2015 року позовну заяву ОСОБА_1 до ВЮФ НЮУ про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку повернуто позивачу на підставі ст. 115 ЦПК України у звязку з порушенням правил підсудності (а.с. 23)

Після чого, 06.03.2015 року позивач звернувся з позовом про поновлення строку для звернення до суду, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до Київського районного суду м. Харкова (а.с. 1-12)

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивач звернувся до суду з вимогами щодо скасування строкового трудового договору від 01.11.2014 року, наказу начальника ВЮФ НЮУ №204 від 01.11.2014 року, наказу №243 від 25.12.2014 року; поновлення на роботі з 31.12.2014 року; стягнення з Міністерства оборони України середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31.12.2014 року по 03.07.2015 року; скасування пункту 1.15 наказу №203 від 31.10.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач дізнався достовірно про звільнення лише при отриманні трудової книжки 30.12.2014 року.

Враховуючи, що ч. 1 ст. 233 КЗпП України встановлено, що місячний строк звернення до суду у справах про звільнення (незалежно від підстав припинення трудового договору) починається з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (а не з дня, коли позивача дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права), то строк звернення до суду з вимогами про оскарження спірних наказів про звільнення розпочинається з 30.12.2014 року до 30.01.2015 року.

Оскільки ч. 1 ст. 233 КЗпП України щодо вирішення іншого трудового спору (зокрема, скасування строкового трудового договору від 01.11.2014 року, стягнення заробітної плати тощо) встановлено 3-місячний строк звернення до суду, який розпочинається з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, то 3-місчиний строк звернення до суду розпочався з 01.11.2014 року до 01.02.2015 року.

З первісним позовом позивач звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова 29.01.2015 року.

Таким чином, первісно позивач за захистом своїх прав звернувся до суду в строки, встановлені ч. 1 ст. 233 КЗпП України, однак Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.02.2015 року позовну заяву було повернуто позивачу у звязку з порушенням правил підсудності. Після чого, позивач 06.03.2015 року звернувся за захистом своїх прав до Київського районного суду м. Харкова.

При вирішенні питання щодо поновлення строків звернення до суду, суд приймає до уваги намір та бажання позивача захистити свої права, а строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

У звязку з цим, приймаючи до уваги, що первісно позивач звернувся за захистом своїх прав до суду 29.01.2015 року в строки, встановлені ч. 1 ст. 233 КЗпП України, то суд вважає причини пропуску звернення позивача до Київського районного суду м. Харкова поважними, тому вважає необхідним поновити строки для звернення до суду з заявленими позивачем вимогами.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень представника позивача, позовні вимоги щодо скасування наказів про звільнення, пункту строкового договору, поновлення на роботі заявлені до ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3, а вимоги щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу до Міністерства оборони України.

З матеріалів справи вбачається, що всі накази про прийняття позивача на роботу, накази про звільнення з роботи приймались Начальником Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 - ОСОБА_4, трудові договори також укладались з Військово-юридичним факультетом ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 в особі Начальника Факультету ОСОБА_4

Відповідно до пункту 7 розділу І Положення про військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів від 15.08.2013 року №1190/560, Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України від 24.06.2014 року №749/417 затверджено Положення про Військово-юридичний факультет ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 (а.с. 64-81)

Згідно з п. 1 розділу І «Загальні положення» вказаного Положення №749/417, це положення визначає діяльність Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3, використання військового майна, озброєння, військової техніки та інших матеріально-технічних засобів.

Факультет створюється, реорганізується і ліквідовується рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Міністерства оборони України, погодженим з Міністерством освіти і науки України. Факультет є військовим навчальним підрозділом Університету, розміщується на його фондах та розташований за адресою: 61023, м. Харків, вул. Динамівська, 4 (п. 3, п. 4 розділу І Положення)

Управління факультетом у межах компетенції здійснюється Міністерством освіти і науки України (далі - МОН) та Міністерством оборони України (далі - Міноборони). З питань організаційної роботи, адміністративно-господарської і освітньої діяльності та організації навчально-виховного процесу факультет підпорядковується ректору Університету. З питань особливостей підготовки військових фахівців, організації проходження служби, проходження практик (стажувань) та забезпечення військовим озброєнням, майном і спеціальною технікою факультет підпорядковується директору Департаменту військової освіти та науки Міноборони.

Безпосереднє управління Факультетом здійснює начальник факультету (п. 7 розділу І Положення)

Факультет Університету має свою печатку із зображенням Державного Герба України, назвою вищого навчального закладу та власною назвою (п. 8 розділу І Положення)

З метою забезпечення функціонування Факультету Університет забезпечує утримання, експлуатацію та ремонт будівель і спору, у яких розміщені приміщення факультету, що знаходяться на його балансі; організовую забезпечення охорони державної таємниці і контролю за станом режиму секретності та захисту інформації з обмеженим доступом; визначає правила прийму для вступу на навчання до факультету (п. 1.2 Розділу ІІІ «Організація забезпечення функціонування факультету»).

Начальник факультету є прямим начальником для усього особового складу факультету і забезпечує готовність факультету до переведення на функціонування в умовах особливого періоду, моральний та психологічний стан, індивідуальну підготовку, військову і трудову дисципліну особового складу, якість та повноту виконання замовлення з підготовки військових фахівців, стан навчально-виховної, методичної і наукової діяльності, належну експлуатацію та збереження озброєння та військової техніки, а також організацію забезпечення охорони державної таємниці та захисту інформації з обмеженим доступом.

Начальник факультету безпосередньо підпорядковується директору Департаменту військової освіти та науки Міноборони, а з питань організації навчального процесу - ректору Університету.

Начальник факультету має право підписання першим підписом фінансово-планових та розрахункових документів факультету (п. 1 Розділу ІV «Управління факультетом»)

Начальник факультету у межах своїх повноважень видає накази, обов'язкові для виконання особовим складом факультету і працівниками, які беруть участь у підготовці військових фахівців (п. 2 Розділу ІV «Управління факультетом»).

До постійного складу факультету належить особовий склад, який входить до командування, підрозділів управління, основних підрозділів (крім тих, хто навчається), підрозділів забезпечення, а також науково-педагогічні та наукові працівники. Прийняття цивільних осіб на посади постійного складу факультету здійснюється наказами начальника Факультету. (п. 1.1, п. 1.4 Розділу V «Особовий склад військово-юридичного Факультету»)

Факультет веде фінансове господарство, основними завданнями якого є належне, у межах діючих норм, та своєчасне забезпечення бойової, фізичної та гуманітарної підготовки, загальногосподарських та культурно - виховних потреб, утримання та експлуатації озброєння, військової техніки та майна факультету, своєчасну та правильну виплату грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам, законне та ефективне використання коштів і матеріальних засобів, правильне та документальне оформлення фінансово-господарських операцій.

Джерелом фінансового забезпечення факультету є кошти Державного бюджету України, які виділяються і надходять на утримання та забезпечення його діяльності (п. 1 Розділу VІІІ «Фінансування факультету»)

З метою забезпечення функціонування факультету Міністерство оборони України здійснює фінансування видатків на утримання військовослужбовців та працівників, призначених на штатні посади факультету, включаючи види натурального постачання (продовольством речовим майном, військово-проїзними документами, санаторно-курортним та іншими видами постачання) (п. 2 Розділу VІІІ «Фінансування факультету»).

Таким чином, зі спірних наказів, договорів та з вказаного Положення вбачається, що трудові відносини виникли між позивачем та Військово-юридичним факультетом ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 в особі Начальника Факультету ОСОБА_4

Саме та виключно Начальник Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 - ОСОБА_4 є уповноваженою особою з прийняття працівників на роботу до Факультету, звільнення з роботи, застосування до працівника заходів заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника.

В Положенні про Військово-юридичний факультет відсутні положення, за яким відповідач по справі - ОСОБА_2 юридичний університет імені ОСОБА_3 має право та повноваження скасовувати накази Начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 про прийняття працівників на роботу до Факультету, звільнення їх з роботи, а отже ОСОБА_2 юридичний університет імені ОСОБА_3 є неналежним відповідачем у справі.

Належним відповідачем у справі є Військово-юридичний факультет ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 в особі його начальника ОСОБА_4 (код 24971145)

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, як беруть участь у справі.

Статтею 119 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Таким чином, замінити первісного відповідача належним відповідачем або залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача суд має право виключно за заявою позивача, оскільки в іншому випадку, це означало б порушення судом принципу диспозитивності та змагальності цивільного судочинства.

В судових засіданнях сторонами неодноразово зясовувалось питання щодо належного відповідача у справі, представник Міністерства оборони України та представник Університету ОСОБА_4, який є начальником Військово-юридичного факультету, неодноразово зазначали в своїх поясненнях та письмових запереченнях, що належним відповідачем у справі є Військово-юридичний факультет ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3.

Однак, позивач та його представник як в позовній заяві, та у своїх поясненнях обґрунтовували заявлення своїх вимог про незаконне звільнення, скасування наказів та строкового договору саме до ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3.

Послання позивача та його представника на те, що Військово-юридичний факультет ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 не є належним відповідачем у справі через те, що Факультет не є юридичною особою, суд до уваги не приймає, оскільки ця обставина не є визначальною та ніяким чином не впливає на обсяг виключних повноважень Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 на прийняття працівників на роботу до Факультету та їх звільнення.

На підставі викладеного, враховуючи, що позовні вимоги предявлені до неналежного відповідача ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3, що є підставою для відмови у позові, то вимоги позивача про:

скасування пункту 1.15 наказу начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичної академії імені ОСОБА_3 №203 від 31.10.2014 року про звільнення з роботи за пунктом 5 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням до Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3,

визнання строкового трудового договору від 01.11.2014 року, який укладений між ВЮФ НЮУ і позивачем, та оформлений пунктом 4.13 наказу начальника ВЮФ НЮУ № 204 від 01.11.2014 року, таким, що укладений на невизначений строк,

скасування пункту 3.6 наказу начальника ВЮФ НЮУ №243 від 25.12.2014 року про звільнення з роботи за пунктом 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору, поновлення на роботі на ВЮФ НЮУ з 31.12.2014 року, задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що вимоги про стягнення з Міністерства оборони України середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 31.12.2014 року по 03.07.2015 року, у загальній сумі 25812 грн. 83 коп., є похідними від вимог про незаконне звільнення та поновлення на роботі, то ці вимоги задоволенню не підлягають.

Вимоги щодо допущення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі середньомісячного заробітку задоволенню також не підлягають, оскільки є похідними від основних вимог.

Також судом встановлено, що Військово-юридичним факультетом ОСОБА_2 юридичної академії України імені ОСОБА_3 було отримано лист Департаменту військової освіти та науки Міністерства оборони України від 13.08.2014 №263/1/2790 з Витягом із спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 08.08.2014 № Д-322/1/28 де про перейменування в строк до 31 жовтня 2014 року Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичної академії України імені ОСОБА_3 у Військово-юридичний факультет ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 (а.с.53-54)

На виконання вимог цієї директиви підпунктом 3.2. пункту 3 розпорядчої частини наказу начальника ВЮФ НЮАУ від 28.08.2014 № 46 «Про проведення організаційних заходів щодо перейменування Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичної академії України імені ОСОБА_3 у військово-юридичний факультет ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3» організовано та проведено роботу щодо попередження працівників, в тому числі і ОСОБА_1, про наступне звільнення під особистий підпис у листі попередження (додаток 2) (а.с. 49-52)

В подальшому Наказом від 31.10.2014 року №203, ОСОБА_1 звільнено 31.10.2014 року у звязку з переведенням до Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 зазначив, що перейменування штату Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичної академії імені ОСОБА_3 на Військово-юридичний факультет ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 зумовило новий зміст повноважень штату працівників, збільшився обсяг їх повноважень. Старий штат діяв на ще Положенні Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичної академії імені ОСОБА_3, а при переведенні на новий штат згідно з новим положенням про Факультет відбулись зміни посадових обовязків, зміни умов праці, збільшилися завдання. Тепер ці посади на Факультеті залишалися та могли діяти в режимі військового часу з новими обовязками, тому це тягло за собою додаткові завдання та навантаження на працівників, виникли нові посадові обовязки, що означало зміни умов праці.

У звязку з цим, не заслуговують на увагу посилання представника позивача на те, що відбулось лише формальне перейменування Факультету.

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці відбулась зміна істотних умов праці, яка в подальшому полягала в укладанні строкового договору від 01.11.2014 року, на що було надано згоду позивачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Враховуючи, що вимоги про скасування п. 1.15 наказу начальника НЮФ НЮА №203 від 31.10.2014 року про звільнення заявлені до неналежного відповідача у справі, то підстави для задоволення вимог відсутні.

01.11.2014 року позивач звернувся до начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 з власноруч написаною заявою, у якій просив його на роботу на посаду завідувача навчально-методичного кабінету навчального відділення ВЮФ НЮУ на умовах строкового трудового договору до 31.12.2014 року (а.с. 55)

01.11.2014 року між Військово-юридичним факультетом ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір, за яким працівник призначений на посаду завідувача навчально-методичного кабінету навчального відділення ВЮФ НЮУ зі строком дії з 01.11.2014 року по 31.12.2014 року (а.с. 116)

Будь-яких належних та допустимих доказів щодо здійснення на позивача тиску чи введення його в оману тощо з приводу написання ним вказаної заяви та укладання строкового договору від 01.11.2014 року, всупереч ст. 60 ЦПК України позивачем не надано.

Позивач міг в повній мірі усвідомлювати наслідки добровільного написання вказаної заяви та вказаного строкового трудового договору.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23)

Вбачається, що строковий трудовий договір від 01.11.2014 року було укладено за власним бажанням та з урахуванням інтересів позивача на строк, вказаний ним у заяві про прийняття на роботу до Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3.

Крім того, зі змісту позову вбачається, що позивачу було відомо про заплановані на факультеті організаційні заходи відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 13.10.2014 № Д-322/1/36 дек про переведення в строк до 31 грудня 2014 року ВЮФ НЮУ на інший штат, тому й вважав, що відповідно до його інтересів трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк.

Посилання позивача на ст.9 КЗпП України щодо незаконності укладеного строкового договору, оскільки це погіршує становище позивача порівняно із законодавством, на думку суду, є необґрунтованим, оскільки позивач усвідомлював, що між ним та роботодавцем виникли правовідносини за строковим трудовим договором. На підтвердження цього свідчать його особиста заява позивача від 01.11.2014 року про укладання строкового трудового договору до 30.12.2014 року, укладений та підписаний ним строковий договір від 01.11.2014 року, який діє до 30.12.2014 року. Укладення з позивачем строкового трудового договору не суперечить вимогам законодавства України про працю.

Відповідно до аркушу доведення до працівників ВЮФ НЮУ про припинення трудового договору 30.12.2014 року та звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП (у зв'язку із закінченням строку трудового договору) до ОСОБА_1 було доведено строки припинення трудового договору та підстави звільнення, про що він власноручно розписався 15.12.2014 року (а.с. 58).

30.12.2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача навчально-методичного кабінету навчального відділення відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України у звязку із закінченням строку трудового договору (а.с. 48)

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

Згідно з листом Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 від 28.04.2015 року №252, до 30.12.2014 року Військово-юридичний факультет ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 утримувався за штатом № 17/124-51, яким в складі такого структурного підрозділу Факультету як «навчальне відділення» була передбачена посада «завідувач навчально-методичного кабінету». Відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 13.10.2014 № Д-322/1/36 дек Факультет, що утримувався до цього за штатом № 17/124-51, з 31.12.2014 року переведений на інший штат № 17-229-51 (01), в якому такого структурного підрозділу Факультету, як «навчальне відділення» з посадою в ньому «завідувач навчально-методичного кабінету», не існує (а.с. 98).

На підставі викладеного, оцінивши належність, допустимість, достатність доказів, суд вважає, що задоволенню підлягають лише вимоги щодо поновлення строку для звернення до суду, а в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішення спору у цій справі не позбавляє позивача можливості звернутися з позовом до належного відповідача.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог про скасування наказів, строкового договору, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заявлених до відповідачів, відмовлено, то судовий збір необхідно компенсувати за рахунок Держави.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 59, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 9, 21, 23, 36, 233 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити строк звернення до суду з позовними вимогами:

- про визнання строкового трудового договору від 01.11.2014 року, укладеного між Військово-юридичним факультетом ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 та ОСОБА_1, та оформленого пунктом 4.13 наказу начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 № 204 від 01.11.2014 року, таким, що укладений на невизначений строк, тобто - безстроковим;

- про скасування пункту 3.6 наказу начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 № 243 від 25.12.2014 року про звільнення ОСОБА_1, з роботи у зв'язку із закінченням строку трудового договору;

- про поновлення ОСОБА_1 на роботі на Військово-юридичному факультеті ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3 з 31.12.2014 року;

- про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 31.12.2014 року по 03.07.2015 року, у загальній сумі 25812 грн. 83 коп.

- про скасування пункту 1.15 наказу начальника Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичної академії ім. Ярослава Мудрого № 203 від 31.10.2014 року про звільнення ОСОБА_1, з роботи за пунктом 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України у зв'язку з переведенням до Військово-юридичного факультету ОСОБА_2 юридичного університету імені ОСОБА_3.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з дня його проголошення.

Головуючий