Рішення № 46896681, 03.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2015Справа №910/8426/15-г

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана», м.Київ, ЄДРПОУ 33939991

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м.Київ, ЄДРПОУ 14305909

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тишко Ірини Олександрівни, м.Київ

про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Пісна Д.В. - по дов.

від відповідача: Гіндрюк Т.С. - по дов.

від третьої особи: Сомов І.В. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 22.04.2015р. оголошувалась перерва до 13.05.2015р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Технологічна аграрна компанія об'єднана», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м.Київ про визнання виконавчого напису №251 від 11.02.2015р., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко Іриною Олександрівною, таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних Приватне акціонерне товариство «Технологічна аграрна компанія об'єднана» посилалось на те, що Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» за тридцять днів не було повідомлено позивача про порушення умов кредитного договору, а отже, на думку позивача, вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням приписів ст.87 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом №296/5 від 22.02.2012р. Міністерства юстиції України, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач протягом розгляду справ у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана» надав заперечення з огляду на те, що вимогами чинного законодавства не передбачено обов'язку кредитора звернутись до боржника за тридцять днів до вчинення виконавчого напису з повідомленням про порушення умов кредитного договору.

Ухвалою від 06.04.2015р. господарського суду міста Києва залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тишко Ірину Олександрівну.

Третя особа у поясненнях №8/0116 від 07.04.2015р. проти задоволення позовних вимог також надала заперечення, посилаючись на те, що спірний виконавчий напис було вчинено з дотриманням норм чинного законодавства.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 03.06.2015р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд встановив.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як свідчать матеріали справи, 14.08.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (кредитор) (найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль») та Відкритим акціонерним товариством «Технологічна аграрна компанія об'єднана» (позичальник) було укладено кредитний договір №010/14/445, відповідно до п.1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 9 710 000 доларів США, а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені правочином.

До вказаного правочину неодноразового вносились зміни, зокрема за такими додатковими угодами: №010/14/04/424 від 17.09.2008р., №010/14/445/9 від 07.10.2008р., №010/14/445/13 від 20.10.2008р., №010/14/445/414/8 від 15.03.2009р., №010/14/445/5 від 23.04.2010р., №010/14/445/6 від 26.05.2010р., №010/14/445/7 від 29.03.2011р., №010/14/445/8 від 15.06.2011р., №010/14/445/9 від 29.12.2011р., №010/14/445/10 від 30.01.2012р., №010/14/445/11 від 28.02.2012р., №010/14/445/12 від 23.05.2012р., №010/14/445/13 від 14.11.2012р., №010/14/445/14 від 27.12.2012р., №010/14/445/15 від 31.01.2013р., №010/14/445/16 від 20.02.2013р., №010/14/445/17 від 19.04.2013р., №010/14/445/18 від 29.05.2013р., №010/14/445/19 від 31.05.2013р., №010/14/445/20 від 23.08.2013р., №010/14/445/21 від 29.11.2013р., №010/14/445/22 від 06.12.2013р., №010/14/445/23 від 16.12.2013р., №010/14/445/24 від 20.01.2014р., №010/14/445/125 від 27.02.2014р., №010/14/445/26 від 11.04.2014р., №010/14/445/27 від 23.05.2014р., №010/14/445/28 від 18.07.2014р.

Додатковою угодою №010/14/445/26 від 11.04.2014р. сторонами було погоджено, що кінцевим строком повернення кредитних коштів є 31.12.2014р.

За умовами п.15.1 договору №010/14/445 від 14.08.2008р. останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №010/14/445 від 14.08.2008р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання норм статей 1054-10571 Цивільного кодексу України, а в частині, що не суперечить вказаним нормам та умовам договору, регулюється ст.1046-1053 Цивільного кодексу України.

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, 11.02.2015р. Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тишко Ірини Олександрівни з заявою №140-0-0-00/8/324 про вчинення виконавчого напису на кредитному договорі №010/14/445 від 14.08.2008р., укладеному між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Приватним акціонерним товариством «Технологічна аграрна компанія об'єднана», про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана» на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» несплаченої в строк заборгованості за кредитним договором та додатковими угодами до нього, за яким боржником допущено прострочення платежів за зобов'язанням, а саме грошових коштів в розмірі 2 929 181,51 доларів США.

11.02.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко Іриною Олександрівною вчинено виконавчий напис за №251 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана» на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» несплаченої в строк заборгованості за кредитним договором №010/14/445 від 14.08.2008р. та додатковими угодами до нього, а саме грошових коштів в розмірі 2 929 181,51 доларів США, з яких: 2 705 000 доларів США становить сума кредиту та проценти за користування кредитними коштами в розмірі 224 181,51 доларів США.

Наразі, як вказувалось вище, в обґрунтування позовних вимог Приватне акціонерне товариство «Технологічна аграрна компанія об'єднана» посилалось на те, що Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» за тридцять днів не було повідомлено позивача про порушення умов кредитного договору, а отже, на думку позивача, вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням приписів ст.87 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом №296/5 від 22.02.2012р. Міністерства Юстиції України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

У ст.54 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Отже, при зверненні до суду з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, заявником насамперед, повинно бути доведено факт порушення його прав внаслідок вчинення наведеної нотаріальної дії, а також недотримання вимог законодавства при здійсненні виконавчого напису.

Згідно із ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (ст.88 Закону України «Про нотаріат»).

Постановою №1172 від 29.06.1999р. Кабінету Міністрів України затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Так, згідно з п.2 Переліку для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитним договром подаються оригінал кредитного договору та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Надання інших документів, зокрема, письмової вимоги про усунення порушення виконання боржником зобов'язання, нормами чинного законодавства не передбачено.

Тобто, для вчинення виконавчого напису на кредитному договорі кредитору достатньо представити документи, що наведені у п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалою від 06.04.2015р. було зобов'язано третю особу надати матеріали нотаріальної справи щодо вчинення виконавчого напису №251 від 11.02.2015р.

З представлених на виконання вимог суду приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко Іриною Олександрівною матеріалів нотаріальної справи вбачається, що всі документи, перелік яких наведено у Постанові №1172 від 29.06.1999р. Кабінету Міністрів України, Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» було надано при зверненні з заявою про вчинення спірного виконавчого напису.

Наразі, господарський суд зауважує, що ані нормами чинного законодавства, що регулює кредитні правовідносини суб'єктів господарювання, ані умови укладеного між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Приватним акціонерним товариством «Технологічна аграрна компанія об'єднана» кредитного договору №010/14/445/26 від 11.04.2014р. не передбачають обов'язку кредитора у разі порушення боржником своїх зобов'язань звернуть до останнього у претензійному порядку.

Тобто, у даному випадку відсутність у Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відповідного обов'язку фактично виключає можливість порушення прав Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана», в тому числі, під час вчинення виконавчого напису.

Посилання заявника на умови п.8.3 кредитного договору №010/14/445 від 14.08.2008р., відповідно до якого позичальник зобов'язаний виконати вимогу кредитора про дострокове погашення заборгованості протягом 30 календарних днів з моменту її пред'явлення, суд вважає необґрунтованими, оскільки наведені умови укладеного між сторонами правочину поширюються лише на правовідносини контрагентів щодо дострокового погашення кредитних зобов'язань.

Тоді як у даному випадку, на момент вчинення спірного виконавчого напису, тобто 11.02.2015р., кінцевий строк повернення кредитних коштів, визначений у додатковій угоді №010/14/445/26 від 11.04.2014р. як 31.12.2014р., настав. Таким чином, у даному випадку кредитором не реалізовувались права на дострокове повернення кредитних коштів, що визначені розділом 8 договору №010/14/445 від 14.08.2008р.

При цьому, суд зазначає, що позивач, як сторона кредитного договору №010/14/445 від 14.08.2008р., був обізнаний з кінцевим строком користування кредитними коштами та знав про фактичне порушення прийнятих на себе зобов'язань з повернення кредиту.

Одночасно, вимоги позивача про застосування до спірних правовідносин норм п.11 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою №1172 від 29.06.1999р. Кабінету Міністрів України, по аналогії закону суд вважає необгурнтованими. При цьому, господарським судом враховано наступне.

За приписами ч.1 ст.8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до п.4 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» аналогія закону чи аналогія права застосовується у тому випадку, якщо є прогалина в правовому регулюванні відповідних відносин. При аналогії закону застосовується норма, що регулює подібні правовідносини.

Наразі, спір між сторонами виник щодо вчинення виконачого напису на кредитному договорі.

Одночасно, п.11 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів регулюються відмінні від спірних правовідносини, а саме щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.

До того ж, обов'язковою передумовою застосування аналогії закону є наявність прогалини у правовому регулюванні правових відносин, тоді як у даному випадку порядок вчинення виконавчого напису на кредитному договорі визначений нормами чинного законодавства.

Отже, наведеним вище виключається наявність підстав для застосування до спірних правовідносин п.11 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою №1172 від 29.06.1999р. Кабінету Міністрів України.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що у даному випадку факт незвернення Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до позивача з претензією щодо порушення зобов'язань за кредитним договором №010/14/445 від 14.08.2008р. ніяким чином не вказує на порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана» та не свідчить про наявність підстав для визнання виконавчого напису №251 від 11.02.2015р., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко Іриною Олександрівною, таким, що не підлягає виконанню.

Одночасно, господарський суд зауважує, що за приписами чинного господарського процесуального законодавства, суд при вирішенні спору по суті обмежений предметом та підставами позовних вимог, що визначені позивачем та не може спонукати до їх уточнення.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Наразі, інших підстав, окрім незвернення Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до позивача з претензією щодо порушення зобов'язань за кредитним договором №010/14/445 від 14.08.2008р. та ненадання відповідного доказу нотаріусу, заявником не наведено.

До того ж, ст.83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду виходити за межі позовних вимог лише при наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони, якого під час розгляду справи 910/8426/15-г не заявлялось.

Таким чином, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню з підстав, наведених позивачем є необґрунтованим, а отже, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана» до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису №251 від 11.02.2015р., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко Іриною Олександрівною, безпідставними та задоволенню не підлягають.

Клопотання б/н від 13.05.2015р. Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана» про зупинення провадження по справі №910/8426/15-г до розгляду господарським судом справи №910/11004/15 за позовом Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана» до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору №010/14/445 від 14.08.2008р. залишене судом без задоволення наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зупинення провадження у справі, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, тобто закінчення строку визначається вказівкою на подію. Крім того, перелік підстав відкладення розгляду справи не є вичерпним, а зупинити провадження у справі господарський суд може лише з підстав, установлених законом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог (п.3.16 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

За висновками суду, обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, можуть бути встановлені судом в межах розгляду цієї справи на підставі оцінки доказів, представлених сторонами та третьою особою.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, заява б/н від 13.05.2015р. Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана» про зупинення провадження по справі №910/8426/15-г підлягає залишенню без задоволення.

Клопотання №140-0-0-00/8/1069 від 22.04.2015р. Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про припинення провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що фактично позивачем оспорюються дії нотаріуса, а не відповідача, також було залишене судом без задоволення. При цьому, судом враховано наступне.

За приписами п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, в тому числі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічну позицію наведено у п.8 Постанови №10 від 24.11.2014р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».

Наразі, суб'єктний склад сторін в повному обсязі відповідає приписам ст.1 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, посилання Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на те, що фактично заявником оспорюються дії нотаріуса є безпідставними, оскільки фактично саме незвернення Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до позивача з претензією щодо порушення зобов'язань за кредитним договором №010/14/445 від 14.08.2008р. і стало підставою позовних Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана».

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, клопотання №140-0-0-00/8/1069 від 22.04.2015р. Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про припинення провадження по справі було визнано судом необґрунтованим та залишене без задоволення.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

У відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана», м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м.Київ про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису №251 від 11.02.2015р., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко Іриною Олександрівною.

У судовому засіданні 03.06.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 05.06.2015р.

Суддя М.О.Любченко