Постанова № 46893148, 20.04.2012, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2012 року Справа № 2а/2370/954/2012

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Мишенка В.В.,

при секретарі Гришанові Д.Є.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 за довіреністю, представника відповідача ОСОБА_2 - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Аргус-Сервіс»до державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись до суду, приватне підприємство «Аргус-Сервіс»(далі-позивач) просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Черкаси (далі-відповідач) від 29.12.2011 року №00004922301 та №00004912301.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, державною податковою інспекцією у місті Черкаси було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача.

За результатами вказаної перевірки 19.12.2011 року було складено ОСОБА_2 №2749/23-2/25209824 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки приватного підприємства «Аргус-Сервіс»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.06.2011 по 31.07.2011 року при проведенні взаємовідносин з ТОВ «РІП», код 32163147.

29.12.2011 року позивач прийняв наступні податкові повідомлення рішення: №00004922301, яким визначив грошове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 134050 грн. та штрафні санкції у сумі 10333 грн., а всього 144383 грн. та №00004912301, яким визначив грошове зобовязання з податку на прибуток у сумі 38802 грн. та штрафні санкції у сумі 0 грн., а всього 38802 грн.

05.01.2012 року позивач звернувся до Державної податкової адміністрації в Черкаській області зі скаргою на вказані вище податкові повідомлення-рішення.

15.03.2012 року Державна податкова служба у Черкаській області прийняла рішення про залишення скарги позивача на податкові повідомлення-рішення, що оспорюються, без розгляду.

Фактичною підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень, що оспорюються, слугувало відображення в ОСОБА_2 перевірки висновку податкового органу про порушення позивачем підпункту 138.1.1. пункту 138.1. ст.138, пункту 187.1. ст.187 та пункту 201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у червні та липні 2011 року на суму 134050 грн. та податок на прибуток за ІІІ квартал 2011 року у сумі 38802 грн., оскільки, нібито позивачем було вчинено правочини, які не мали на меті реальне настання наслідків, тобто були нікчемними по взаємовідносинах з ТОВ «РІП».

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволені позовних вимог у повному обсязі, представник відповідача позовних вимог не визнала та просила суд відмовити в задоволені адміністративного позову із підстав зазначених у наданому письмовому запереченні до адміністративного позову.

Усною ухвалою, суду від 20.04.2012 року, відповідно до вимог ст.52 КАС України, суд замінив відповідача з державної податкової інспекції у місті Черкаси Черкаської області на належного, державну податкову інспекцію у м. Черкасах Черкаської області.

Вислухавши доводи представника позивача, представника відповідача та дослідивши матеріали адміністративної справи, судом встановлено наступне.

Позивач, відповідно до довідки АА №601013 зареєстрований як юридична особа за № 1 026 107 0017 000729 та відповідно до свідоцтва №100311633 являється платником податку на додану вартість.

Суд вважає дані висновки відповідача такими, що суперечать вимогам закону, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що при укладені позивачем договорів зі своїми контрагентами додержані вимоги ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№509-XII від 04.121990 року).

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Крім того, судом взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач, визнавши договори, укладені між позивачем і його контрагентами, нікчемними, вийшов за межі своїх повноважень.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентом позивача господарської діяльності у звязку з відсутністю у підприємства основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності, суд вважає необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Так, у позивача наявні, були надані для перевірки та досліджені у судовому засіданні договори підряду: від 14.06.2011 року №1406-1 на виконання монтажних робіт; від 20.06.2011 року №2006-1 на виконання монтажних робіт; від 14.07.2011 року №1407-1 на виконання монтажних робіт, укладені з ТОВ «РІП», акти приймання-передачі виконаних робіт, первинні бухгалтерські та податкові документи, що засвідчують факт здійснення господарських операцій з придбання позивачем монтажних робіт у ТОВ «РІП», проведення розрахунків за придбані роботи грошовими коштами, а отже, є всі підстави щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість у червні та липні 2011 року та витрат у ІІІ кварталі 2011 року.

Згідно з ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Податкові накладні, які були оформлені та видані ТОВ «РІП»при здійсненні господарських операцій, оформлені ним згідно з п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та відповідають вимогам щодо оформлення.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.201.8ст.201 ПКУ).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ПКУ).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПКУ).

Отже, враховуючи вище наведене, наявні у позивача договори на виконання монтажних робіт, акти приймання-передачі виконаних робіт відповідають вимогам, визначеним Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», мають необхідні обовязкові реквізити, зміст та обсяг господарських операції. Так, в них чітко вказано, які саме монтажні роботи було виконано ТОВ «РІП»та отримано позивачем. Таким чином, з їх змісту прослідковується, як конкретний підхід до виконання договору, так і факт його виконання.

Крім того, на момент укладання та виконання вказаних вище договорів ТОВ «РІП»було зареєстроване як юридична особа та платник податків, а також вказане товариство мало Ліцензію серії АТ №575195 на здійснення господарської діяльності у будівництві, повязану із створенням обєктів архітектури (в тому числі монтаж інженерних споруд та мереж). Вказані обставини, на нашу думку, переконливо свідчать про те, що ТОВ «РІП» мало можливості для виконання монтажних робіт, обумовлених вказаними вище договорами.

Висновок про реальність господарських операцій, проведених між позивачем та ТОВ «РІП», правильність документального оформлення даних операцій, також підтверджується і Висновком №1 дослідження документів бухгалтерського та податкового обліку і звітності від 31.01.2012 року, підготовленим судовими експертом ОСОБА_3 (свідоцтво №948, видане Міністерством юстиції України 22.12.2005 року).

Щодо відповідальності позивача за можливі протиправні дії свого контрагента, суд зазначає наступне.

У листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обовязковому порядку необхідно зясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути зясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Частинами 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»№ 755-IV від 15.05.2003 року передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Судом встановлено, що доказів обізнаності позивача про обставини здійснення господарської діяльності ТОВ «РІП»та сплати ним податків відповідачем в акті перевірки не наведено.

У постанові Верховного суду України від 13.01.2009 року по справі № 09/05 викладено, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному реєстрі, за умови необізнаності про таку недостовірність, зокрема, в частині ведення господарської діяльності продавцем.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість»викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

З викладеного суд робить висновок, що допущені недоліки одним платником податків у відображенні у податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

До того ж, ст. 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, враховуючи, що позивачем жодних порушень не вчинено, відповідач безпідставно поклав на позивача відповідальність за дії його контрагента ТОВ «РІП».

Проаналізувавши все викладене вище, суд вважає, що висновок відповідача (який ґрунтується на доводах про нікчемність правочинів) щодо неможливості віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ коштів, сплачених за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ «РІП», є необґрунтованим.

Слід відзначити, що судом при вирішенні цього спору, прийнято до уваги судову практику з розгляду даної категорії справ, зокрема, ухвалу Вищого адміністративного суду України по справі № К-41693/10 від 06.09.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 2а/2370/746/2011 від 22.09.2011 року.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами та свідчать про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані відповідачем не підтверджують обставини, на які відповідач посилається та їх обґрунтування.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.11,14,70,71,89,94,159 163 КАС України ,суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Черкаси від 29.12.2011 року №00004922301 та №00004912301.

Стягнути з державного бюджету України на користь приватного підприємства «Аргус-Сервіс»1831 грн. 85 коп. понесених судових витрат.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку ст. 185-187 КАС України.

Суддя В.В. Мишенко