Постанова № 46891744, 14.07.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

14 липня 2015 р. Справа № 820/5529/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Нуруллаєва І.С.,

при секретарі судового засідання Мараєвій О.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного територіального управління Національної Гвардії України про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Східного територіального управління Національної Гвардії України, в якому просить суд:

- визнати дії Східного територіального управління Національної гвардії України, щодо відмови зарахування ОСОБА_1 строку навчання у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до календарного строку військової служби в лавах Національної гвардії України з 17.08.1995 року і до теперішнього часу, неправомірними;

- зобов'язати Східне територіальне управління Національної гвардії України внести запис до особової справи про початок військової служби ОСОБА_1, день зарахування до Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою - 17 серпня 1995 року;

- зобов'язати Східне територіальне управління Національної гвардії України зарахувати ОСОБА_1, термін перебування з 17 серпня 1995 року по 13 червня 1998 року на навчанні у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до загальновійськового строку служби в лавах Національної гвардії України.

В обґрунтування позову позивачем зазначено наступне. В травні 2015 року позивачу стало відомо, що в його особовій справі не зараховано строк його навчання у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у період з 17 серпня 1995 року по 13 червня 1998 року. Не зарахування вказаного строку вплинуло на календарний та безперервний строк військової служби, що позбавило ОСОБА_1 виплати щомісячної надбавки до грошового забезпечення за вислугу років та за безперервну службу в лавах Національної гвардії України у відсотках до грошового забезпечення, залежно від стажу військової служби. Позивач звернувся до відповідача у формі рапорту з проханням дати вказівку начальнику відділу кадрів про зарахування позивачу до вислуги років зазначений період з посиланням на п.4 тимчасового положення про проходження військової служби солдатам, матросами, сержантам та старшинам від 13.05.1993 року № 174/93. Відповідачем відмовлено в проханні позивача з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393. Зазначена обставина зумовила звернення ОСОБА_1 до суду із вище зазначеним позовом.

Позивач в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача, Східного територіального управління Національної Гвардії України, в судове засідання прибув, проти зазначеного позову заперечував та зазначив, що відповідач діяв в межах своїх повноважень на підставі норм діючого законодавства. Відмова в задоволенні рапорту позивача полягала в тому, що діючою нормою законодавства, а саме ст. 24 Закону України «Про військовий обовязок та військову службу» не передбачено віднесення військових ліцеїв до навчальних закладів, перебування в яких повязано з початком строкової військової служби.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, наказом №3 від 17.08.1995 року був зарахований до Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою та призначений ліцеїстом 3 роти, що підтверджено наявним в матеріалах справи Витягом з наказу Начальника Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою (а.с.12).

Наказом №36 від 13.06.1998 року ОСОБА_1 по закінченню навчання у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою вручено атестат та нагрудний знак (а.с. 13).

Судом встановлено, що відповідно до вище зазначених наказів №3 від 17.08.1995 року та № 36 від 13.06.1998 року позивач проходив навчання у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у період з 17.08.1995 року по 13.06.1998 року, тобто 2 роки 9 місяців 26 днів. Після закінчення ліцею позивачу надано відпустку.

Судом встановлено, що після закінчення навчання у ліцеї позивач був направлений для продовження навчання у Військовий інститут Національної гвардії України (з 21.02.2000 року Військовий інститут внутрішніх військ МВС України) та був зарахований до нього 14.07.1998 року поза конкурсом наказом начальника інституту (а.с.36).

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки за підписом начальника Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою ОСОБА_3 від 18.11.05 року № 15-2 судом встановлено, що Донецький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою був створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року №490. З 1995 по 1998 роки ліцей знаходився у системі військової освіти Міністерства Оборони України. знаходився на повному забезпеченні Міністерства оборони України до 02.09.1996 року. Прийняття та реєстрація кандидатів на навчання до Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою здійснювалося до 1997 року через військові комісаріати (а.с.11).

Судом під час розгляду справи встановлено, що в травні 2015 року позивачу стало відомо, що в його особистій справі не зарахований строк навчання у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у період з 17 серпня 1995 року по 13 червня 1998 року. З пояснень позивача судом встановлено, що не зарахування вказаного строку впливало на календарний та безперервний строк військової служби, що позбавило його виплати щомісячної надбавки до грошового забезпечення за вислугу років та за безперервну службу в лавах Національної гвардії України у відсотках до грошового забезпечення, залежно від стажу військової служби.

ОСОБА_1 звернувся з рапортом від 12.05.2015 року до т.в.о. начальника Східного територіального управління Національної гвардії України, в якому просив дати вказівку відділу кадрів про перерахування йому вислуги років 1995-1998 р.р. навчання у Донецькому військовому ліцеї.

Позивачу листом від 14.05.2015 року за №561 надано відповідь від т.в.о. начальника Східного територіального управління Національної гвардії України, згідно якої позивачу відмовлено у перерахунку вислуги років на підставі Постанови КМУ від 17.07.1992р. №393 (а.с.10).

Під час розгляду справи з наданих до суду письмових заперечень судом встановлено, що відповідач при відмові в задоволенні рапорту позивача виходив з наступних підстав. Відповідно до ст. 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до п. 4, розділу IІI Положення про орган військового управління оперативно-територіального обєднання Національної Гвардії України затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.07.2014 року №681 начальник Східного Територіального управління видає накази по особовому складу з питань проходження державної служби. У звязку з зазначеним представником відповідача надано пояснення, що начальник управління повинен діяти в межах норм чинного законодавства.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем у даних правовідносинах застосовано норму законодавства чинну на момент звернення ОСОБА_1 до Східного територіального управління Національної гвардії України, тобто відповідач діяв в межах своїх повноважень, керуючись положеннями спеціального законодавства, якими врегульовано проходження служби в лавах Національної гвардії України.

Проте з врахуванням встановлених обставин, суд зазначає, що на момент вступу ОСОБА_1 до Донецького ліцею та його закінчення, діяла редакція ст. 24 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25 березня 1992 року № 2232-XII, якою встановлено, що початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних, закінченням перебування на військовій службі вважається день, з якого військовослужбовця взято на військовий облік у військовому комісаріаті у зв'язку із звільненням з військової служби, відчисленням з військово-навчального закладу або закінченням навчального закладу чи навчальних зборів, але не пізніше строку, вказаного у приписі.

З 31.07.1999 року, тобто після закінчення ОСОБА_1 навчання у Донецькому ліцеї, була змінена редакція ст. 24 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу, згідно до якої початком проходження військової служби вже вважається день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які добровільно вступають на військову службу, закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець, виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу.

У відповідності до ч.1 ст.12 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25 березня 1992 року № 2232-XII ( в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, які виявили бажання вступити до військово-навчальних закладів, проходять підготовку у військових ліцеях, середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах, в організаціях Товариства сприяння обороні України, на підготовчих курсах при вищих навчальних закладах або самостійно.

Рішенням Конституційного Суду від 13.05.1997 року № 1-зп встановлено, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийнятими більш пізнього закону чи іншою нормативно-правового акту.

Також у рішенні Конституційного Суду від 09.02.1999 року у справі № 1-рп/99 зазначено, що загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

Суд приходить до висновку, що для правильного вирішення даного спору суд має брати до уваги саме ст. 24 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу в редакції, яка діяла на момент існування спірних правовідносин, тобто у момент навчання позивача у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, якою чітко було встановлено момент, з якого починається перебування на військовій службі та визначено, що початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.

Крім того, на момент існування спірних відносин в законодавстві не визначалося різниці між поняттями ліцеїв.

Судом встановлено, що відповідно до Постанови КМУ України від 19.08.1992 року за № 490 Про реформу системи військової освіти метою створення і військового ліцею, і ліцею із посиленою військово-фізичною підготовкою є підготовка кандидатів для вступу до військових навчальних закладів. З п. 2 вказаної Постанови КМУ № 490 вбачається, що військовий ліцей створюється на базі військового училища, а ліцей із посиленою військово-фізичною підготовкою створюється на базі військово-політичного училища. Різниця в назвах ліцеїв залежить лише від того, на базі якого училища вони створені, тобто на базі військового училища або на базі військово-політичного училища.

Встановлено, що мета створення ліцеїв однакова, діяльність вказаних ліцеїв регулювалась на момент навчання позивача одним нормативно - правовим документом (Постановою КМУ № 490), що є свідченням того, що військовий ліцей та ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою мали однаковий правовий статус на момент навчання позивача у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Отже, суд приходить до висновку, що належним захистом прав позивача буде саме зобов'язання відповідача внести запис до особової справи про початок військової служби ОСОБА_1 день зарахування до Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, а саме - 17 серпня 1995 року та зобов'язання зарахувати ОСОБА_1 термін перебування з 17 серпня 1995 року по 13 червня 1998 року на навчанні у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до загальновійськового строку служби в лавах Національної гвардії України.

Суд зазначає, що частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами.

Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте, відповідачем не надано до суду мотивованих доказів відсутності в позивача права на зарахування строку перебування у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до загальновійськового строку служби в лавах Національної гвардії України.

З урахуванням вище викладеного суд проходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до положень ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Східного територіального управління Національної Гвардії України про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Східне територіальне управління Національної гвардії України внести запис до особової справи про початок військової служби ОСОБА_1, день зарахування до Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою - 17 серпня 1995 року.

Зобов'язати Східне територіальне управління Національної гвардії України зарахувати ОСОБА_1, термін перебування з 17 серпня 1995 року по 13 червня 1998 року на навчанні у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до загальновійськового строку служби в лавах Національної гвардії України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 16.07.2015 року.

Суддя Нуруллаєв І.С.