Ухвала суду № 46871406, 08.07.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 р. Справа № 814/1378/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Осіпова Ю.В.,

суддів Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Жовтневої обєднаної державної податкової інпекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївське зерносховище» (ТОВ «Агропросперіс Трейд») до Жовтневої обєднаної державної податкової інпекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

26.05.2014 року ТОВ «Миколаївське зерносховище» (з 02.06.2015р. ТОВ «Агропросперіс Трейд») звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Жовтневої ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.04.2014 року №0000042200 про збільшення грошового зобовязання з податку на прибуток на загальну суиу 6 821 615 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення податкових зобовязань з податку на прибуток, оскільки підприємство правомірно віднесло до своїх валових витрат суми відсотків за кредитними та позичковими договорами.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року адміністративний позов ТОВ «Миколаївське зерносховище» задоволено. Скасовано податкове повідомлення рішення Жовтневої ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 15.04.2014 року №0000042200.

Не погодившись з вказаною вище постановою суду 1-ї інстанції, представник Жовтневої ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області 04.08.2014р. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.06.2014 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «Миколаївське зерносховище» зареєстроване як юридична особа та є платником податків, в т.ч. і платником ПДВ.

28.03.2014 року головним державним ревізором-інспектором Снігурівського відділення Жовтневої ОДПІ проведено камеральну перевірку податкової звітності ТОВ «Миколаївське зерносховище» з податку на прибуток за звітний податковий період 2013 року.

За результатами вказаної камеральної перевірки складено акт №100/22-36328597 від 28.03.2014р., яким встановлено завищення підприємством позивача відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 6 821 615грн.

Так, в своєму акті перевірки відповідач вказує, що позивачем, в порушення вимог п.141.2 ст.141 ПК України, було завищено р.06.3.1 «проценти, що включаються до витрат з урахуванням обмежень, встановлених п.141.2 ст.141 ПК України» і, як наслідок завищено р.06.3 «Фінансові витрати відповідно до п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України» у декларації з податку на прибуток за 2013 рік у сумі 6 821 615грн.

15.04.2014 року на підставі даного акту перевірки уповноваженою особою відповідача було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000042200, яким позивачу встановлено завищення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток на 6 821 615грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними діями та спірним рішенням податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності дій та оскаржуваного рішення відповідача та відповідно, з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

А як слідує з п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Судами обох інстанцій з матеріалів справи встановлено, що ТОВ «Миколаївське зерносховище» в межах господарської діяльності використовувало кредитні (позичкові) кошти від кредитора (постачальника) ATS Agribusiness Investments LTD за 3 (трьома) договорами: 1) кредитний договір №NZ-1/09 від 10.04.2009 року; 2) договір позики №1/MZ від 01.10.2009 року; 3) кредитний договір №2/NZ від 14.07.2010 року.

Так, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 951 бухгалтерського обліку, копії яких містяться в матеріалах справи, підтверджується, що за користування кредитними коштами у 2013 році було нараховано проценти в загальній сумі 6 821 615 грн.

У відповідності до вимог п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Як слідує з положень п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України, до складу інших витрат включаються: фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, повязані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що 19.02.2014 року позивач подав до податкового органу декларацію з податку на прибуток за 2013 рік.

У вказаній декларації у р.06.3 «Фінансові витрати відповідно до п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України» позивач задекларував суму 6 821 615грн. та вказав цю ж суму, як в тому числі і у р.06.3.1 «проценти, що включаються до витрат з урахуванням обмежень, встановлених п.141.2 ст.141 ПК України».

Позиція відповідача фактично полягає в тому, що позивач не мав права декларувати витрати у р.06.3.1, оскільки в р.03.2 додатку ІД «Інші доходи» до декларації у нього відсутні проценти від розміщення власних активів.

Відповідно до приписів п.141.2 ст.141 ПК України, для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобовязаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50% оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Таким чином, саме за вказаних обставин відповідач вважає, що оскільки позивачем не дотримано обмежень встановлених п.141.2 ст.141 ПК України, то він не мав права відносити до витрат суму 6 821 615 грн. вказаних у р.06.3.1 та відповідно, не мав права формувати за рахунок цього рядка, рядок 06.3.

Однак, разом з тим, колегія суддів, як і суд 1-ї інстанції, не може погодитися з такою позицією податкового органу, і вважає, що камеральній перевірці, в даному випадку, підлягала вся податкова звітність суцільним порядком, а тому, відповідач при проведені цієї перевірки не був позбавлений права та можливості перевірити також й податкові декларації з податку на прибуток за І-ІІІ квартали 2013 ріку, та встановити, що р.06.3.1 позивачем не заповнювався, а р.06.3 заповнювався з наростаючим підсумком, що склав за 2013 рік саме суму 6 821 615грн.

До того ж, ще слід зазначити, що товариством позивача 03.04.2014 року, у відповідності до ст.50 ПК України, було подано уточнюючу декларацію, в якій останнє фактично виправило свою технічну помилку (т.б. уточнююча декларація подана без заповненого рядка 06.3.1).

Таким чином, з огляду на зазначене, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висноку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000042200 від 15.04.2014 року, яке за вищевказаних підстав дійсно підлягає скасуванню.

При цьому, колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу суду 1-ї інстанції на необхідність виправлення технічної описки в оскаржуваній постанові в частині помилкового зазначення номеру спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки в мотивувальній та резолютивній частинах судового рішення від 25.06.2014 року вони дещо різняться (т.б. зазначено №0000962200 замість вірного - №0000042200).

Крім того, необхідно вказати й про те, що відповідно до ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Жовтневої обєднаної державної податкової інпекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

ОСОБА_2