Ухвала суду № 46871251, 13.07.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2015 року Справа № 876/11579/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Кухтея Р.В., Ільчишин Н.В.,

за участю секретаря судового засіданняФедак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Простобуд» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

товариство з обмеженою відповідальністю «Простобуд» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 25.02.2013р. №0000022202 та №0000012202.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 25.02.2013р. №0000022202 та №0000012202.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Мукачівська об'єднана державна податкова інспекція Закарпатської області оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що постанова винесена з порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що донарахування грошових зобовязань відбулося у звязку з безтоварністю господарських операцій позивача з наступними контрагентами: ПП «Один ОСОБА_1», ТзОВ «ВТ-Техбуд», ПП «Пірует», ТзОВ «БК АТР Груп», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд», ТзОВ «ОСОБА_2 Ті», ТзОВ «ОСОБА_3 технології ТВП», ТзОВ «А-Знак», ТзОВ «ТПК Груп». Також перевіркою встановлено, що окрім придбання товарів від контрагентів, які мають ознаки фіктивності, позивач отримував від них і консультаційні послуги. Внаслідок допущених порушень в оформленні первинних документів витрати, здійснені ТзОВ «Простобуд» за надання таких послуг, виключені зі складу скоригованих валових витрат та податкового кредиту відповідного періоду.

В ході проведення перевірки, Мукачівською ОДПІ отримано службову записку ВПМ ДПІ у м. Ужгороді від 17.01.2013р. №123/7/07-50. Даною запискою уповноважений орган повідомив, про те, що працівниками ВПМ ДПІ у м.Ужгороді Закарпатської області ДПС проводиться відпрацювання ТзОВ «Простобуд» в ході якого встановлено, що дане товариство здійснювало придбання товарів, робіт (послуг) від субєктів господарської діяльності м. Києва, м. Львова та м. Запоріжжя, які мають ознаки «фіктивності».

За наявною інформацією, отриманою від УПМ ДПІ в м.Ужгороді та описаною в акті перевірки, такі контрагенти Позивача як ПП «Один ОСОБА_1», ТзОВ «ВТ-Техбуд», ПП «Пірует», ТзОВ «БК АТР Груп», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд», ТзОВ «ОСОБА_2 Ті», ТзОВ «ОСОБА_3 технології ТВП», ТзОВ «А-Знак», ТзОВ «ТПК Груп» мають ознаки фіктивності та є учасниками «конвертаційного» центру діяльність якого спрямована на надання послуг реально діючим СГД в незаконному формуванні валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

У звязку із відсутністю фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вище переліченими контрагентами, контролюючим органом визнано неправомірним формування даних податкової звітності з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість на підставі одних лише формально складених документів, оскільки для підтвердження даних податкового обліку беруться до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Окрім того, позивач також недотримав законодавчі вимоги щодо змісту первинних документів (актів наданих послуг), що також є недопустимим.

Враховуючи вище викладене просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2013р. та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання осіб, які беруть учать у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підягає з настпних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що Мукачівською об'єднаною державною податковою інспекцією Закарпатської області ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Простобуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 13.04.2010р. по 30.09.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 13.04.2010р. по 30.09.2012 р. якою встановлено порушення ТзОВ «Простобуд»: пп.4.1.1. п.4.1. ст.4, п.5.1 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 п.5.9. ст.5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.135.2 ст.135, пп.135.4.1 п.135.4. ст.135, п.137.1 ст.137, п.138.2. ст. 138, п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств до сплати в бюджет на загальну суму 206791 грн.; пп.3.1.1 п.3.1. ст.3, п.4.1. ст. 4, пп.7.2.3. п.7.2. ст.7 пп.3.1.1 п.3.1. ст.3, п.4.1. ст. 4, пп.7.2.3. п.7.2. ст.7, пп.7.4.1. п.7.4. ст.7. пп.7.4.4. п.7.4. ст.7, пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 14.1.36 п.14.1 ст.14, п. 185.1 ст. 185, п.187.1 ст.187, п. 188.1 ст.188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення ПДВ до сплати на суму 604 грн.; п.51.1 ст.51, п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України, щодо неподання в податковій звітності відомостей про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків фізичних осіб субєктів господарської діяльності за період 3 кв. 2012 року. За результатами вищевказаної перевірки складений акт перевірки №584/22- 00/36908739 від 11.02.2013р., на підставі якого Мукачівською обєднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012202 від 25.02.2013) яким ТзОВ «Простобуд» збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток на загальну суму 232436,05 грн. (за основним платежем - 206791,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 25645,05 грн.) та податкове повідомлення-рішення №0000022202 від 25.02.2013 року, яким ТзОВ «Простобуд» збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 212355,25 грн. (за основним платежем - 169798,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 42557,25 грн.).

Судом у даній спірній ситуації зясовано, що підставою для донарахування суми та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало те, що контролюючим органом було встановлено порушення п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 203, ст. 216. ст. 228 ЦК України в частині недодержання умов правочинів ТзОВ «Простобуд» з контрагентами, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та відсутністю об'єктів оподаткування податком на прибуток підприємства та податком на додану вартість. Таким чином, перевіркою встановлено, що операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів та надання послуг не проводилось, та як наслідок у ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з його відсутністю за юридичною адресою. Понесені витрати ТзОВ «Простобуд» не пов'язані з господарською діяльності підприємства, позивачем не дотримано вимог щодо змісту первинних документів (актів наданих послуг), відсутні товарно-транспортні накладні.

Розглядаючи спір судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 вказаного Закону(що діяв в період, який часткового охоплений перевіркою) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Згідно п. 5.9. ст. 5 зазначеного Закону платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються о складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Підпунктом 11.3.1. пункту 11.3. ст. 11 цього ж Закону датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 14.1.36. ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно п. 135.2. ст. 135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПК України.

Згідно п. 137.1. ст. 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг. Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (що діяв в період, який часткового охоплений перевіркою) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

База оподаткування та порядок її визначення передбачений п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 188 ПК України.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Відповідно до пп.7.4.5. п. 7.4. ст. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Реальність здійснення ТзОВ «Простобуд» господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: договорами про надання послуг актами здачі прийняття-робіт звітами про надані послуги, договорами купівлі-продажу товарів, податковими накладними та видатковими накладними, прибутковими накладними.

Щодо тверджень апелянта про відсутність товарно-транспортних накладних у ТзОВ «Простобуд», як на підставу для виключення витрат зі складу валових то суд першої інстанції, з чим погодилась колегія суддів, правильно вважав такі безпідставні, бо Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів замовників, з урахуванням того, що товарно-транспортна накладна, не є розрахунковим чи платіжним документом, обов'язковість ведення і зберігання якого передбачена правилами ведення податкового обліку, та яка підтверджує факт понесення суб'єктом господарювання витрат, а покликання податкового органу на обов'язкову наявність товарно-транспортних накладних згідно Наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України № 488/346 від 29.12.95 р., не заслуговує на увагу, бо вказаний наказ не був зареєстрований Міністерством юстиції України і відповідно є нечинним згідно п. 3 Указу Президента України від 03.10.1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», яким передбачено, що вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Крім того, суд першої інстанції правильно вважав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання товариством товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документа як ТТН, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обовязково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до обєктивної зміни складу активів платника податків-покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Крім того, розглядаючи спір судом першої інстанції правильно зазначено, що ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Складаючи акти про відсутність по юридичній адресі працівники податкового органу помилилися адресами. Так, згідно акту перевірки ТзОВ «БК АТР Груп» знаходиться за адресою м. Запоріжжя, вул. Пушкіна, 4, проте в акті про відсутність по юридичній адресі (Т.1 а.с.194) працівники податкової міліції зазначають, що дане товариство відсутнє за адресою: м. Київ, вул. Перспективна, 8, аналогічні неточності мають місце і по ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд» та ТзОВ «ОСОБА_2 Ті».

Крім того, суд правильно вказав, що відповідно до п.п. 2.2.17 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005р. №327, при проведенні виїзних планових перевірок проводиться аналіз фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, а згідно п.п. 2.3.2 вказаного Порядку - у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. Згідно п. 2.3.2 зазначеного вище Порядку за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово- господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; а також зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення. У п.п. 2.3.4 п.2.3 розділу 2 цього ж Порядку, зазначено, що не допускається відображення в акті перевірки необгрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання.

Крім того, податковим органом ні у суді першої, ні апеляційної інстанцій належними та допустимими доказами не доведено факту притягнення до кримінальної відповідальності за порушення податкового законодавства службових осіб позивача та його контрагентів. Тому і не заслуговують на увагу аргументи останнього про не підтвердження реальності часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

Також, судом першої інстанції правильно враховано, що відповідно до п.44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р., згідно якого первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку, а саме: підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно ж ст. 1 вказаного Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, і тому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що первинні документи які містяться в матеріалах справи щодо господарських операцій відповідають вимогам встановленим п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704), відповідно до якого первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Також, суд правильно вважав, що позивач у даному випадку не може нести відповідальності за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами і за умови належного здійснення ним таких господарських операцій.

Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів визнання укладених між позивачем та його контрагентами правочинів нікчемними у судовому порядку у відповідності до ч.3 ст.228 ЦК України відповідачем не надано.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року у справі № 807/603/13-а без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Р.В. Кухтей

ОСОБА_3

Повний текст ухвали виготовлений 14.07.2015 року