Постанова № 46870065, 15.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 липня 2015 року 13:40 № 826/5828/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгазінвест" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкової вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Промгазінвест» (надалі - позивач або ТОВ «Промгазінвест») з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 03.02.2015 року № 218-23.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Промгазінвест» своєчасно та в повному обсязі було здійснено сплату задекларованого у податкові декларації з ПДВ за грудень 2014 року податку згідно платіжного доручення від 30.01.2015 року № 189. Однак з незалежних від позивача причин банк прийнявши вказаний платіжний документ ТОВ «Промгазінвест» до виконання не здійснив перерахування коштів до державного бюджету, що призвело до утворення в обліковій картці платника податків (позивача) суми податкового боргу. Таким чином, з урахуванням тої обставини, що ТОВ «Промгазінвест» виконаний обов'язок по сплаті податку та відповідно до норм п. 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України, у відповідача не було правових підстав для виставлення податкової вимоги від 03.02.2015 року № 218-23.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.04.2015 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні.

У судове засідання 13.05.2015 року з'явився представник позивача, який підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у призначене судове засідання у справі не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання. При цьому, надавши у судовому засіданні 12.05.2015 року, письмові заперечення проти позову від 12.05.2015 року № 2206/9/26-50-10-01-0. в яких зазначено про правомірність оскаржуваної податкової вимоги від 03.02.2015 року № 218-23. Зокрема, сума податкової заборгованості по податку на додану вартість у розмірі 20 663,11 грн. утворилася за рахунок несвоєчасної несплати позивачем (в строк до 31.01.2015 року) задекларованого податкового зобов'язання згідно податкової декларації з податку на додану вартість (реєстр. № 9078461049 від 19.01.2015 року). Станом на 27.04.2015 року сума податкового боргу була погашена позивачем в добровільному порядку, а тому відповідно до пп. 60.1.1 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкова вимога від 03.02.2015 року № 218-23 вважається відкликаною (тобто, наразі відсутній предмет спору). З огляду на що, просив суд відмовити в задоволенні позову.

13.05.2015 року судом було ухвалено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів наявних у справі, 17.03.2015 року на адресу ТОВ «Промгазінвест» надійшла податкова вимога від 03.02.2015 року № 218-23 (далі - Податкова вимога), згідно якої станом на 02.02.2015 року за платником обраховується податкова заборгованість по податку на додану вартість у сумі 20 663,11 грн.

Не погоджуючись із правомірністю даної Податкової вимоги позивач звернувся із цим позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковим зобов'язанням в розумінні ПК України визначається сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

У відповідності до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу, «грошове зобов'язання платника податків» - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Зокрема, базові звітні (податкові) періоди для подання податкових декларацій з податку на додану вартість визначені нормами п. 49.18 ст. 49 ПК України.

За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абз. 1 п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Одночасно, п. п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Розділом V ПК України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Так, згідно п. 202.1 ст. 202 ПК України, звітним (податковим) періодом по податку на додану вартість є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей: а) якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця; б) якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця та закінчується днем такого анулювання.

Також, п. 203.1 ст. 203 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Пунктом 203.2 ст. 203 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п. 203.1 ст. 203 ПК України для подання податкової декларації.

З контексту вищенаведених норм права випливає, що відлік 10 календарних днів, що передбачені для самостійної сплати податкового зобов'язання, необхідно відраховувати з останнього дня граничного строку для подання податкової декларації. Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.09.2014 року № К/800/43765/13.

Крім того, нормами п. 57.3 ст. 57 ПК України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

В силу пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання набуває статусу податкового боргу.

Разом з тим, відповідно до п. 31.1 ст. 31 ПК України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному додатковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 ПК України).

Пунктом 129.6 ст. 129 ПК України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2011року № 2346-ІІІ (надалі - Закон № 2346-ІІІ) банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів..

За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом (п. 8.3 ст. 8 Закону № 2346-ІІ).

Положенням п. 22.4 ст. 22 цього Закону передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Проведення самого переказу грошей в силу положень п. 1.29 ст. 1 Закону № 2346-III є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система. Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (п. 30.1 ст. 30 зазначеного Закону).

Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями ст. 32 Закону № 2346-ІІІ, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Так, згідно нормам абз. 2 п. 32.2 ст. 32 Закону № 2346-ІІІ у разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.

З системного аналізу викладених норм видно, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 12.03.2015 К/800/65943/13, від 26.02.2014 року № К/800/13275/13, від 15.12.2014 К/800/45490/14, та в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2015 року № 826/18885/14.

Як встановлено судом та вбачається з наявних у справі матеріалів, 30.01.2015 року, тобто у строки встановлені п. 57.1 ст. 57 ПК України, позивачем до ПАТ «Енергобанк» було подано платіжне доручення від 30.01.2015 року № 189 на перерахування коштів (податку на додану вартість за грудень 2014 року) у сумі 21 881 грн., що підтверджується відповідною відміткою банку на вказаному дорученні про розрахункового документа 30.01.2015 року.

У відповідності до п. 20.1 ст. 20 Закону № 2346-ІІІ ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Пунктом 21.1 ст. 21 цього Закону передбачено, що ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - члена платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем спеціального платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання.

Таким чином, з наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем 30.01.2015 року ініційовано переказ коштів в оплату податку шляхом подання платіжного доручення від 30.01.2015 року № 189.

Проте, відповідно до примітки банку на звороті платіжного доручення від 30.01.2015 року № 189 зазначений розрахунковий документ ТОВ «Промгазінвест» був повернутий без виконання з посиланням на положення абз. 8 п. 1.25 глави 1 розділу ІІІ Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 року № 2 «Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» (зазначена норма цього Рішення в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин була викладена наступним чином: «під час виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію не пізніше п'ятого робочого дня, починаючи з дня свого призначення, має повернути клієнтам, з якими укладені договори про касово-розрахункове обслуговування, розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини неплатоспроможного банку».).

При цьому, за даними офіційного сайту Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (www.fg.gov.ua) на підставі постанови Правління Національного банку України від 12.02.2015 року № 96 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЕНЕРГОБАНК» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 12.02.2015 № 29 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ЕНЕРГОБАНК», згідно з яким з 13.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк», код ЄДРПОУ 19357762, МФО 300272, місцезнаходження: вул. Воздвиженська, 56, м. Київ. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Енергобанк» призначено провідного професіонала відділу стратегії та нормативно-методологічного забезпечення Ільчука Олександра Павловича. Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Енергобанк» запроваджено строком на три місяці з 13.02.2015 по 12.05.2015 включно.

Надалі Постановою Правління Національного банку України від 11 червня 2015 року № 370 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Енергобанк».

Як вбачається з наявних матеріалів справи операція з повернення коштів в сумі 21 881 грн., переказ яких попередньо був ініційований клієнтом (позивачем) згідно платіжного доручення від 30.01.2015 року № 189 в оплату податку на додану вартість, сталося не за ініціативою та без відома підприємства. Протилежного відповідачем під час розгляд у цієї справи доведено не було.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про те, що подання до установи банку платіжного доручення на перерахування суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість за грудень 2014 року у розмірі 21 881 грн. було здійснено позивачем у встановлені податковим законодавством строки, та обов'язок позивача щодо сплати такого грошового зобов'язання у вказаній сумі припинився 30.01.2015 року, у зв'язку з чим у контролюючого органу не було підстав для виставлення оспорюваної податкової вимоги за відсутності сформованої у законодавчо встановленому порядку податкової заборгованості.

Що ж до позовних вимог позивача про скасування оспорюваної Податкової вимоги від 03.02.2015 року суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 60.1 ст. 60 ПК України податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення (пп. 60.1.1); контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу (пп. 60.1.2); контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі (пп. 60.1.3); рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі (пп. 60.1.4); рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі (пп. 60.1.5).

Зокрема, у випадках, визначених підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 цієї статті, податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового боргу в повному обсязі (п. 60.2 ст. 60 ПК України).

З контексту наведених норм матеріального права слідує, що податкова вимога втрачає свою правову силу автоматично у разі погашення суми боргу, на яку вона була сформована. При цьому оформлення окремих документів за наслідками такого відкликання від суб'єкта владних повноважень у даному випадку не вимагається.

Також, за приписами норм абз. 1 і 3 п. 87.1 ст. 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

За результатами дослідження наявних матеріалів справи (зокрема, даних картки особового рахунку ТОВ «Промгазінвест» по податку на додану вартість за 2015 рік, станом на 30.04.2015 року) судом встановлено, що погашення суми податкової заборгованості, визначеної у податковій вимозі від 03.02.2015 року № 218-23, відбулося протягом лютого-квітня 2015 року за рахунок сум коштів, сплачених позивачем за наступні звітні періоди (платіжні доручення від 27.02.2015 року № 36, від 30.03.2015 року № 103 та від 27.04.2015 року № 141 з призначенням платежу в оплату податку на додану вартість). При цьому, такі дії контролюючого органу (відповідача) по зарахуванню сум коштів в рахунок погашення податкового боргу, визначеної у Податковій вимозі, в судовому порядку не оскаржуються. А тому в даному випадку суд приходить до висновку про те, що податкова вимога від 03.02.2015 року № 218-23 вважається такою, що відкликана у квітні 2015 року, згідно пп. 60.1.1 п. 60.1 ст. 60 ПК України.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

З огляду на вищенаведене суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Промгазінвест» в частині скасування податкової вимоги від 03.02.2015 року як такої, що не порушує права та інтереси позивача.

В силу норми ч. 2 ст. 19 Конституції України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині визнання протиправною податкової вимоги від 03.02.2015 року № 218-23 в частині визначення до сплати суми податкового боргу 20 663,11 грн., а, відтак, такими, що підлягають задоволенню в цій частині, та про відмову в задоволенні решти позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгазінвест» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним податкову вимогу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 03.02.2015 року № 218-23.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок