Постанова № 46854538, 14.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2015 р. Справа№ 910/3133/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі: Мельниченко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Черниш О.В. ( за довіреністю від 29.12.2014р.)

від відповідача: Ковригін О.В. ( за довіреністю № 5-У від 26.12.2014 р.)

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення Господарського суду м. Києва від 06.04.2015р.

у справі № 910/3905/15-г (суддя: Отрош І.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 46 231,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення суму основного боргу в розмірі 33 279,74 грн., пені у розмірі 5 990,40 грн., 3% річних в розмірі 3 000,65 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 630,71 грн. та 7% штрафу з простроченої суми у розмірі 2 329,58 грн.

У березні 2015 року відповідач звернувся до суду першої інстанції з заявою про застосування строку позовної давності (а.с. 55).

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2015 р. у справі № 910/3133/15-г в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано достатніх доказів, які б підтвердили факт переривання строку позовної давності по заборгованості відповідача по поставці продукції.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в яких просить скасувати рішення, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те судом першої інстанції помилково не було взято до уваги акт звірки розрахунків в зв'язку з підписанням якого відповідачем було перервано строк позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" та призначено справу до розгляду.

В подальшому розгляд справи відкладався.

В судовому засіданні 14.07.2015 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.06.2010 між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (позивач) та Дочірнім підприємством «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (відповідач) було укладено Договір № 124-Л/54-Л ( договір) (а.с.9).

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 13.06.2012 № 360-р та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про реорганізацію Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 18.07.2012 № 530 було припинено діяльність Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», внаслідок реорганізації шляхом перетворення в Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ».

Відповідно до п. 1.2. Статуту Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ» є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України».

У відповідності до умов договору (п. 1.1.), постачальник - Дочірня компанія «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ» (позивач), зобов'язувався на умовах визначених договором передати у власність покупцеві - Дочірньому підприємству «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (відповідач), товарно-матеріальні цінності (продукцію), згідно специфікацій - 1,2,3,4,5, а відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити продукцію.(а.с.11-13)

Згідно з положеннями договору (п. 3.4.), відповідач зобов'язувався здійснити 100% оплату вартості зазначеної продукції протягом дії договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що на виконання умов договору, останній виконав взяті на себе договірні зобов'язання належним чином та в повному обсязі, здійснивши поставку продукції, визначеної в специфікаціях договору, на загальну суму 33 279,74 гри., що, у відповідності з умовами договору (п. 4.8.), що підтверджується відповідними видатковими накладними № 130 від 01.06.2010 на суму 5 434,56 грн., № 131 від 01.06.2010 на суму 19 334,52 грн., №132 від 01.06.2010 на суму 1 194,00 грн., № 133 від 01.06.2010 на суму 1 975,98 грн., № 134 від 01.06.2010 на суму 356,40 грн., № 135 від 01.06.2010 на суму 47,22 грн., № 136 від 01.06.2010 на суму 2 800,20 грн., № 137 від 01.06.2010 на суму 264,60 грн., № 138 від 01.06.2010 на суму 88,20грн., № 139 від 01.06.2010 на суму 227,28 грн., № 140 від 01.06.2010 на суму 25,50 грн., № 141 від 01.06.2010 на суму 25,86 грн., № 142 від 01.06.2010 на суму 6,51 грн., № 143 від 01.06.2010 на суму 171,00 грн., № 144 від 01.06.2010 на суму 226,08 грн., № 145 від 01.06.2010 на суму 241,92 грн., № 146 від 01.06.2010 на суму 226,08 грн., № 147 від 01.06.2010 на суму 214,20 грн., № 148 від 01.06.2010 на суму 56,70 грн., № 149 від 01.06.2010 на суму 124,98 грн., № 150 від 01.06.2010 на суму 75,30 грн., № 151 від 01.06.2010 на суму ]62,65 грн.(а.с.14-24)

Однак, Відповідач не здійснив оплату за поставлену позивачем продукцію протягом строку дії договору, який, станом на цей час, закінчився.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позив пропустив строк звернення до суду, визначений ст.. 257 ЦК України, оскільки мав право звернутись до суду з вимогою про захист порушеного права та стягнення вартості поставленої продукції до 31.12.2013р. Зазначив також, що посилання позивача на акт звірки розрахунків, в наслідок якого сталось переривання строку позовної давності суд до уваги не приймає як доказ, оскільки з зазначеного акту не вбачається за якими саме договорами була звірена заборгованість.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

Згідно вимог ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу вимог частин 1, 2 статті 193 ГК України, ст. ст. 526, 257, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Твердження апелянта, що видаткова накладна не є розрахунковим документом на підставі якого здійснюється оплата, що за відсутності рахунку - фактури у відповідача не настав строк оплати колегія суддів апеляційної інстанції визнає необґрунтованим, оскільки договором сторони визначили строк та порядок оплати (п. 2.2, 6 договору) в залежності від дня надходження товару, що підтверджується відміткою отримувача на видатковій накладній і договір не містить умови надання відповідачу рахунку-фактури чи оплати вартості отриманого товару лише на підставі рахунку.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 ЦК України, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Аналогічну правову позицію наведено у Постанові Верховного суду України від 29.09.2009 року по справі № 37/405 та Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 року по справи № 923/38/13-г.

Належних та допустимих доказів, які підтверджували б своєчасну та повну оплату дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" вартості поставленого товару, відповідач не надав, а тому колегія суддів дійшла висновку про правомірність позовної вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 33 279,74 грн.

Колегія суддів вважає хибним висновок суду першої інстанції, що сума боргу заявлена позивачем не відповідає сумі зазначеній в акті звірки, оскільки між сторонами у справі було укладено декілька договорів. Як вбачається з довідки доданої до акту звірки, за договором №124-Л/54-Л заборгованість складає 33 279,74 грн. Таким чином, колегія суддів зазначає, на те що якщо у суду першої інстанції виникли сумніви стосовно розміру боргу, останній не був позбавлений можливості витребувати у позивача зазначені документи на підтвердження розміру заборгованості за відповідним договором.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 55).

Частиною 1 статті 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно п. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Втім, як встановлено ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, серед іншого, і підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Оскільки поставка продукції за договором «124-Л/54-Л від 01.06.2010 була здійсненна відповідно до накладних 01.06.2010 року, а оплата поставленого товару мала бути здійснена відповідачем в межах строку дії договору до 31.12.2010 року, підписання представником відповідача акту звірки взаємних розрахунків відбулось 30.09.2013 свідчить про вчинення відповідачем дій по визнанню суми бору, вказаної в акті, а отже, і є дією яка перериває строк позовної давності.

Акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 року зі сторони позивача та відповідача підписано головними бухгалтерами та скріплені печатками товариств.

Відповідно до ч. 1 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідно до наказу Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України від 10.11.1998 № 148/234/383 затверджено форму акту звіряння розрахунків, згідно якої не вимагається підписання такого акту керівниками підприємств (дебітора та кредитора).

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що акти звірки взаємних розрахунків, на які посилається позивач у справі, складені та підписані належними посадовим особами, скріплені печатками товариств, а тому є належними доказами у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

У постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 у справі № 26/271 сформульована правова позиція, відповідно до якої акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку відповідача уповноваженою на це особою, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути обставиною, що свідчить про визнання боргу, а отже підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України

Враховуючи вищезазначене а також те, що відповідачем позовні вимоги не заперечуються іншими доводами, окрім як пропуском строку позовної давності, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 33 279,74 грн. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки заявлені в межах строку позовної давності, так як останній був перерваний у зв'язку з підписанням сторонами акту звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 15.09.2009 року у справі № 8/39, від 05.06.2014 року у справі № 913/2988/13, від 20.08.2014 року у справі № 910/18104/13.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач також просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 2362,95 грн. та штраф 7% в розмірі 4327,85 грн. відповідно до статті 231 ГК України.

Колегія суддів вважає необґрунтованими позовні вимоги в частині нарахування 7% штрафу - 2 329,58 грн., та пені - 5 990,40 грн., з наступних підстав.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 ст. 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язань визначених п. 4.3 цього договору, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, поставку якої прострочено, за кожний день такого прострочення. За прострочення виконання зобов'язання понад тридцять днів постачальник додатково сплачує штраф.

Відповідно до ч. 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Сукупність вказаних обставин, встановлених та підтверджених документами у справі свідчать про порушення відповідачем обов'язку з оплати вартості отриманого товару.

Однак, як зазначалось вище, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

З урахуванням вищенаведеного та встановленого договором строку оплати товару, перебіг річного строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені розпочинається з 01.01.2011 року та з урахуванням шестимісячного періоду її нарахування по 29.06.2011 року спливає відповідно 29.06.2011 року.

Щодо вимоги про стягнення штрафу, то перебіг річного строку позовної давності розпочинається 31.12.2010 року та спливає 31.01.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" надійшла до суду 12.02.2015 року.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що вимоги позовної заяви в частині стягнення пені в розмірі 5 990,40 та штрафу - 2 329,58 грн. є необґрунтованими, оскільки заявлені після спливу строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, а тому такі вимоги задоволенню не підлягають.

Також позивачем заявлено вимогу, про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 3 000,65 грн., нарахованих за період з 01.01.2011 року по 01.01.2014 року, та інфляційних втрат в розмірі 1 630,71 грн., нарахованих за період з 01.01.2011 року по 01.01.2014 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставне майно тощо).

Тобто, колегія суддів зазначає, що до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, які є похідними вимогами від основного зобов'язання, строк позовної давності становить три роки.

Беручи до уваги доведеність прострочення відповідачем оплати вартості товару, а також те, що до основної вимоги позовна давність не сплила, відтак апеляційний господарський суд зазначає, що вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних також заявлені позивачем в межах строку позовної давності, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат вчинений позивачем, вважає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 3 000,65 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 630,71 грн. підлягають задоволенню. Контррозрахунку інфляційних втрат та 3 % річних відповідач не надавав.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2015р. підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2015 року у справі № 910/3133/15-г задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2015 року у справі № 910/313/15-г скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"( 01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) суму основного боргу в розмірі 33 279,74 грн., 3% річних у розмірі 3 000,65 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 630,71 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"( 01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) судовий збір в розмірі 1 498,14 грн. за подачу позовної заяви та судовий збір в розмірі 164,43 грн. за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/3133/15-г повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Л.В. Кропивна