Рішення № 46852186, 16.07.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.07.15р. Справа № 904/5367/15

За позовом Приватного акціонерного товариства "Пирятинський сирзавод" (м. Пирятин, Полтавської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором постачання товарів № 0037/01-2/08/10 від 15.08.2010 у загальному розмірі 2 380 808 грн. 12 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Патрушева В.І. - представник (довіреність б/№ від 27.05.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Пирятинський сирзавод" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (далі - відповідач) заборгованість за договором постачання товарів № 0037/01-2/08/10 від 15.08.2010 у загальному розмірі 2 380 808 грн. 12 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором постачання товарів № 0037/01-2/08/10 від 15.08.2010 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений у період з 06.07.2014 по 28.12.2014 товар (продукти харчування), наявністю боргу у сумі 2 380 808 грн. 12 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 16.07.2015.

У судове засідання 16.07.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, при цьому, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю прибути у судове засіданні його представника, при цьому, жодного доказу на підтвердження існування вказаної обставини, відповідачем до клопотання не додано, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена, як взагалі і не доведена неможливість явки у судове засідання представника.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Крім того, слід зазначити, що представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, оскільки у даній справі ним заявлено до стягнення з відповідача лише основний борг, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Так, представник позивача наголошував на тому, що обставини, що зазначені відповідачем у клопотанні від 16.07.2015 не можуть бути достатньою обставиною для відкладення розгляду справи. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач майже рік не погашає спірну заборгованість, а клопотання відповідача, з урахуванням попереднього затягування погашення заборгованості, може вважатися зловживанням своїми процесуальними правами, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.

Так, у судовому засіданні 16.07.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити додатково наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Адреса відповідача підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.06.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49038, м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 27, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.45 том 2).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2015 була отримана відповідачем 30.06.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994526977190 (4903806156234), яке повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання її відповідачем. Крім того, суд зауважує, що з моменту отримання її відповідачем пройшло 16 днів, але жодних заперечень на позовні вимоги відповідач не надав.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників позивача та відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

15.08.2010 між Приватним акціонерним товариством "Пирятинський сирзавод" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір постачання товарів № 0037/01-2/08/10 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник передає, а покупець приймає й оплачує на умовах і в порядку, визначеному договором, продукти харчування, що поставляються (далі - товар), в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у накладних, що свідчать про прийом-передачу товару від постачальника до покупця, і які є невід ємною частиною договору. Постачальник передає покупцю товар на умові, що він є ексклюзивним дистриб'ютором на території м. Донецька і Донецької області, в мережі супермаркетів "Амстор" на території всієї України (пункти 1.1. та 1.2. договору).

Постачання товару здійснюється на умовах DDU склад покупця (м. Донецьк, вул.Рогачевська, 1в) у редакції Інкотермс-2000 (пункт 2.1. договору).

У пункті 10.1. договору сторони узгодили, що договір набирає сили з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Доказів зміни або розірвання договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 2.7. договору сторони погодили, що постачання товару постачальником покупцю проводиться окремими партіями на підставі замовлення покупця у терміни, зазначені в замовленні.

Право власності на товар, а з ним і ризик випадкової загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладних, що свідчать про передачу товару (пункт 2.3. договору).

Так, позивач посилається на те, що між сторонами існують тривалі відносини з постачання товарів згідно договору постачання товарів № 0037/01-2/08/10 від 15.08.2010, але починаючи з січня 2015 року відповідач припинив оплату отриманого товару.

Як зазначає позивач у позовній заяві, на виконання умов договору ним у період з 06.07.2014 по 28.12.2014 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 9 520 670 грн. 44 коп.

Крім того, в період з 01.07.2014 по 18.11.2014 відповідачем було частково повернуто позивачу отриманий товар на суму 29 903 грн. 49 коп., що підтверджується накладними на повернення товару постачальнику за цей період (а.с.68-95), а також частково оплачено в сумі 8 625 414 грн. 52 коп., що підтверджується банківськими виписками (а.с.96-249 том 1 , а.с.1-34 том 2).

При цьому, в порушення умов договору, отриманий товар відповідачем оплачений у повному обсязі не був.

Слід зазначити, що позивачем до позовної заяви були додані лише видаткові накладені за період з 30.11.2014 по 28.12.2014, які не були оплачені відповідачем (а.с.28-67).

При цьому, суд зауважує, що в судовому засіданні 16.07.2015 було оглянуто оригінали видаткових накладних за період з 06.07.2014 до 30.11.2014 (у кількості 162 штуки), заборгованість за якими погашена відповідачем, у зв'язку з чим копії вказаних накладних позивач не долучав до матеріалів справи; оригінали видаткових накладних за період з 30.11.2014 по 28.12.2014 (у кількості 40), за якими обліковується заборгованість та копії яких додані до позовної заяви, оригінали накладних на повернення товару постачальнику за період з 01.07.2014 по 18.11.2014 на загальну суму 29 903 грн. 49 коп. та банківські виписки за період з 02.07.2014 по 30.12.2014, які підтверджують оплату в сумі 8 625 414 грн. 52 коп.

Суд зауважує, що всі видаткові накладні (оригінали) підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками позивача та відповідача, всього у судовому засіданні оглянуто 202 оригінали видаткових накладних на загальну суму 9 520 670 грн. 44 коп.

Так, позивач звертався до відповідача з претензією від 22.04.2015 № 1184 щодо погашення заборгованості в сумі 2 380 808 грн. 12 коп. (а.с.36-37). Але вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, заборгованість відповідачем так і не була погашена, що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткових накладних, вказані накладні підписані представниками відповідача та скріплені його печаткою.

Крім того, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, комплектності, маркування, тари та іншого, поставленого позивачем товару, як це передбачено умовами пунктів 3.3., 3.4., 3.5. договору.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пунктах 4.2. та 4.3. договору сторони погодили, що покупець сплачує за поставлений товар протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару. Форма оплати - безготівкова.

В порушення умов пункту 4.3. договору відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 2 380 808 грн. 12 коп.

В свою чергу, позивачем направлялись відповідачу претензія від 22.04.2015 № 1184 щодо погашення заборгованості в сумі 2 380 808 грн. 12 коп., яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, оплативши отриманий товар лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 2 380 808 грн. 12 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом також враховано, що у пункті 2.10. договору визначено зобов'язання постачальника надати разом з кожною партією товару наступні документи:

- товарну (товаро-транспорту накладну);

- податкову накладну;

- у разі повернення товару - корегувальну накладну;

- замовлення;

- санітарно-гігієнічний висновок;

- посвідчення якості товару;

- ветеринарне свідоцтво;

- копію декларації виробника про оптову ціну на продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання або для імпортного товару повідомлення (лист) про митну вартість товару з урахуванням транспортних витрат;

- на товари, які підлягають сертифікації, постачальник надає належним чином оформлений сертифікат відповідності;

- інші документи на товар, надання яких передбачено чинним законодавством України;

- довіреність на представника постачальника або перевізника, що надає право передачі товару, складання актів невідповідності товару умовам договору або вимогам законодавства.

Якщо визначені документи не будуть надані разом з товаром, або будуть надані в неналежному вигляді, то покупець має право відстрочити дату розрахунку з постачальником на строк затримки оформлення (надання) необхідних документів.

З приводу зобов'язання, визначеного у вказаному пункті договору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені пунктом 2.10. договору документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору постачання товарів № 0037/01-2/08/10 від 15.08.2010;

- доказів повного повернення отриманого за період з 06.07.2014 по 28.12.2014 товару на загальну суму 9 520 670 грн. 44 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Отже, відповідач з часу отримання товару не скористався наданим йому нормами статті 666 Цивільного кодексу України правом встановити постачальнику строк для передачі необхідних документів, що стосуються товару, а в разі не виконання вимог - відмовитися від договору та повернути товар. Так, відповідач у період з часу отримання товару не відмовився та не повідомив позивача про намір відмовитися від товару через відсутність будь-яких документів, що його стосуються, водночас і не вимагав від позивача надання цих документів.

Крім того, ненадання зазначеного відповідачем пакету документів не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар.

Позивач надав до суду видаткові накладні, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача, відповідно скріплені печатками підприємств. Дані видаткові накладні містять чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 4.3. договору порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 2 380 808 грн. 12 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, судовий збір у сумі 47 616 грн. 16 коп. покладається на відповідача, як на сторону, внаслідок неправомірних дій якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (49000, м.Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 27; ідентифікаційний код 37133981) на користь Приватного акціонерного товариства "Пирятинський сирзавод" (37000, Полтавська область, м. Пирятин, вул. Сумська, 1; ідентифікаційний код 00446865) - 2 380 808 грн. 12 коп. - основного боргу, 47 616 грн. 16 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко