Ухвала суду № 46803370, 08.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 року м. Київ К/800/33028/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Одеський коньячний завод" (далі - Товариство)

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013

у справі № 815/737/13-а

за позовом Товариства

до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби (далі - Інспекція)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Бебешка М.М.,

відповідача - Української Т.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.01.2013 № 0000062200 в частині визначення Товариству грошового зобов'язання з акцизного збору в сумі 177 592,65 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.04.2013 позов задоволено з посиланням на неправомірну кваліфікацію контролюючим органом обсягу недопоставленої позивачеві підакцизної продукції як понаднормативних втрат коньячного спирту, не виправданих згідно з чинним законодавством.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив, зокрема, з того, що складені позивачем в односторонньому порядку акти нестачі товару не є належними доказами недопоставки, тоді як моментом виникнення права власності на імпортований товар є оформлення імпортером вантажної митної декларації.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Товариства, в якій воно просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду у справі як скасовану помилково.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог Товариства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за той самий період, оформлену актом від 04.01.2013 № 1/22-0/00412056/1.

Перевіркою виявлено наявність у платника понаднормативних втрат спирту коньячного у загальній кількості 281,09 дал.б.с. при його транспортуванні від постачальників - товариства з обмеженою відповідальністю «Руджи» (Грузія) та компанії Helko Alkol San.ve Tic.LTD Sti. (Кіпр) - у рамках виконання зовнішньоекономічних контрактів від 12.04.2007 № 88/К/43-07 та від 11.12.2009 № 91211, відповідно. Наведений факт був встановлений шляхом порівняння кількості ввезеного позивачем спирту за вантажними митними деклараціями ІМ-40 з обсягом фактично отриманого спирту позивачем за актами прийомки коньячного спирту.

Керуючись положеннями пунктів 214.6, 214.7 статті 214 Податкового кодексу України (далі - ПК), Інспекція донарахувала позивачеві акцизний податок у сумі 118 395,10 грн. за основним платежем із застосуванням 59197,55 грн. штрафних санкцій, виходячи з обсягів втраченого спирту.

В силу вимог пункту 213.1 статті 213 ПК об'єктами оподаткування акцизним податком є операції з:

ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України (підпункт 213.1.3);

обсяги та вартість втрачених підакцизних товарів (продукції), що перевищують встановлені норми втрат з урахуванням пункту 214.6 статті 214 цього Кодексу (підпункт 213.1.6).

Таким чином, наявність втрачених підакцизних товарів утворює самостійний об'єкт оподаткування й за відсутності господарської операції як цілеспрямованої дії платника з переміщення активів.

За правилами пункту 216.2 статті 216 ПК датою виникнення податкового зобов'язання щодо зіпсованого, знищеного, втраченого підакцизного товару (продукції) є дата складання відповідного акта. У цьому пункті втраченим є товар (продукція), місцезнаходження якого платник податку не може встановити.

Зі змісту аналізованого законодавчого положення вбачається, що здійснення платником діяльності з ввезення підакцизних товарів на митну територію України покладає на такого платника додаткові обов'язки з контролю за місцезнаходженням такого товару, у тому числі у процесі його транспортування. Адже пункт 216.2 статті 216 ПК передбачає наявність у платника податку обов'язку встановити місцезнаходження підакцизної продукції (в інакшому випадку вона вважається втраченою незалежно від вини платника).

При цьому такий обов'язок виникає одночасно з набуттям особою статусу платника акцизного податку.

За правилами пункту 216.4 статті 216 ПК датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання митним органом у визначених законодавством випадках.

Таким чином, при імпорті підакцизної продукції суб'єкт господарювання набуває статусу платника акцизного збору з часу митного оформлення цього товару за митною декларацією і саме з цього моменту у нього виникає додатковий обов'язок з ідентифікації місцезнаходження підакцизного товару.

При цьому власне перехід права власності на ввезений підакцизний товар від постачальника-нерезидента до імпортера з урахуванням договірних умов поставки не впливає на такий обов'язок платника. Адже законодавчо визначений обсяг прав та обов'язків платника акцизного збору у сфері оподаткування не може ставитися у залежність від договірних зобов'язань сторін (у тому числі й за зовнішньоекономічним контрактом).

З установлених судами обставин справи вбачається, що позивачем у справі не було ідентифіковано місцезнаходження коньячного спирту у загальній кількості 281,09 дал (що еквівалентно 2810,9 літрів б.с.), ввезеного Товариством на митну територію України з оформленням вантажних митних декларацій.

Отже, зазначений коньячний спирт є втраченим відповідно до пункту 216.2 статті 216 ПК.

При цьому, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, відповіді постачальників-нерезидентів на претензії позивача щодо недопоставки спирту самі по собі, за відсутності інших підтверджувальних документів (як-от документів їх складського обліку, документів, що складалися при відвантаженні товару позивачеві, доказів подальшої передачі позивачеві недопоставленого товару тощо) не можуть розцінюватися як належні докази знаходження цього спирту у відповідних постачальників.

У той же час слід зазначити, що на відміну від податкового законодавства (яке у даному разі пов'язує виникнення у імпортера - платника акцизного податку обов'язку зі сплати цього податку в силу необізнаності щодо місцезнаходження підакцизної продукції незалежно від наявності вини) у цивільному законодавстві сума податку з акцизного збору, яка підлягає сплаті покупцем (імпортером), може бути кваліфікована як збиток, завданий покупцеві неналежним виконанням продавцем (нерезидентом) своїх договірних зобов'язань, що мають бути відшкодовані таким продавцем за наявності його вини у виникненні такого збитку. А тому аналіз прав та обов'язків сторін зовнішньоекономічного договору, визначення моменту переходу ризиків втрати (знищення) товару від продавця до покупця з огляду на умови поставки набуває вирішального значення саме у цивільному спорі.

З урахуванням викладеного колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із законністю донарахування позивачеві оспорюваної суми грошового зобов'язання з акцизного збору, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваної постанови Одеського апеляційного адміністративного суду відсутні.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Одеський коньячний завод" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 у справі № 815/737/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько