Постанова № 46798211, 15.07.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/1716/15

Категорія: 3.1.3 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В.,судді -Лукянчук О.В.,судді -Градовського Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2015 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Малиновський районний відділ кримінально-виконавчої інспекції Управління державної пенітенціарної служби в Одеській області, про скасування рішення та зобов'язання продовжити строк перебування на території України, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року ОСОБА_4 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом (з врахуванням заміни відповідача та уточнення вимог від 06.04.2015 року) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі - відповідач, ГУДМС), в якому просив:

- скасувати рішення Малиновського РВ у м. Одесі ГУДМС України в Одеській області від 18.03.2015 року про відмову позивачу в продовженні строку перебування на території України;

- зобов'язати ГУДМС продовжити позивачу строк перебування на території України до 01.08.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що 14.03.2015 року позивач звернувся до Малиновського РВ у м. Одесі ГУДМС України в Одеській області з заявою про продовження строку перебування на території України. В обґрунтування заяви зазначив вирок Приморського районного суду м. Одеси від 31.07.2012 року. Згідно зазначеного вироку на позивача були покладені наступні обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання. Але, позивачу було відмовлено в продовженні строку перебування на території України. Позивач вважає рішення Малиновського РВ у м. Одесі ГУДМС України в Одеській області необґрунтованим, так як у відмові не було зазначено жодного доказу того, що позивач має інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні. Натомість позивач надав копію вироку суду, з якого вбачається, що він не має жодних інших причин перебувати на території України, окрім як на виконання вироку Приморського районного суду міста Одеси від 31.07.2012 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.04.2015 року позовні вимоги задоволено частково. Рішення Малиновського РВ у м. Одесі ГУДМС України в Одеській області від 18.03.2015 року про відмову позивачу в продовженні строку перебування на території України - скасовано. Зобов'язано ГУДМС повторно розглянути у встановленому законом порядку заяву позивача про продовження строку перебування на території України. В решті позовних вимог - відмовлено.

На зазначену постанову суду позивач подав апеляційну скаргу в якій погодившись з висновками суду першої інстанції по суті, просив змінити частково мотивувальну частину постанови, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що підставою для зміни постанови суду першої інстанції є помилковий висновок суду щодо заборони позивачу виїжджати за межі України до спливу строку випробування.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 31.07.2012 року вироком Приморського районного суду м. Одеси по кримінальній справі №1-1226/11 позивача засуджено за ч.3 ст.191, ч.4 ст.191, ч.2 ст.15, ч.5 ст.191, ч.1 ст.358, ч.2 ст.358, ч.3 ст.358 КК України та з застосуванням ст.69 КК України відповідно до ст.70 КК України за сукупністю злочинів призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади або займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності на 2 роки, без конфіскації майна. Відповідно до ст.75 КК України позивача звільнено від відбування основного покарання з випробувальним строком на 3 роки та зобов'язано згідно ст.76 КК України не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

14.03.2015 року позивач звернувся до Малиновського РВ у м. Одесі ГУДМС України в Одеській області з заявою про продовження строку перебування на території України, в якій в обґрунтування продовження строку перебування на території України зазначив вирок Приморського районного суду м. Одеси від 31.07.2012 року.

До заяви про продовження строку перебування на території України від 14 березня 2015 року позивачем було додано наступні документи: паспорт громадянина Республіки Вірменія на ім'я ОСОБА_4, переклад української мовою паспорта ОСОБА_4, засвідчена судом копія вироку Приморського районного суду м. Одеси від 31.07.2012 року, копія паспортного документа фізичної особи, що є приймаючою стороною, гарантійний лист приймаючої сторони про взяття на себе зобов'язань із сплати всіх витрат, пов'язаних з перебуванням іноземця на території України та його виїздом з України, документ який посвідчує право власності на житло приймаючої сторони, чотири фотокартки ОСОБА_4 розміром 3,5 х 4,5 см, квитанція про сплату державного мита за продовження строку перебування в Україні.

Листом Малиновського РВ у м. Одесі ГУДМС України в Одеській області від 18.03.2015 року за №226 позивача повідомлено про відмову у продовженні строку перебування на території України на підставі ч.6 ст.10 Постанови Кабінету Міністрів України №150 від 15.02.2012 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача про відсутність у позивача заборони виїзду з України, оскільки як вбачається з вироку суду від 31.07.2012 року, строк випробування, встановлений позивачу, спливає 31.07.2015 року, а тому до зазначеної дати позивач знаходиться під забороною виїзду з території України згідно вимог ч.2 ст.22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, однак вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності законодавчої заборони виїзду позивача за межі території України до спливу випробувального терміну.

Так, відповідно до до.1 ст.76 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов'язки:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

3) повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4) періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

З аналізу цих пунктів слідує, що виїзд засудженого за межі України можливий за дозволом відповідного органу кримінально-виконавчої системи. Інші норми як цього кодексу, так і інших законодавчих актів також не містять прямої заборони на виїзд за межі України засудженого, якого звільнили від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно положень пунктів 2.14, 4.13, 5.7 Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України від 19.12.2003 року №270/1560, працівники кримінально-виконавчої інспекції у разі потреби можуть надавати засудженим дозволи на виїзд за межі України, що оформлюється відповідною постановою.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що сам факт звільнення позивача від відбування основного покарання з випробувальним строком на 3 роки та покладання на нього судом зобов'язання не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання не виключає для позивача правової можливості виїхати за межі України протягом випробувального строку з дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, прийняв законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог, але припустився помилкового тлумачення норми матеріального права, що не призвело до прийняття неправильного вирішення справи, а тому відповідно до ст.201 КАС України мотивувальна частина постанови суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись ст.195, ст.197, п.1 ч.2 ст.198, ст.201, ч.2 ст.205, ст.207, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Змінити мотивувальну частину постанови Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2015 року з підстав, викладених в мотивувальній частини даної постанови.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: Ю.М. Градовський О.В. Лукянчук