Ухвала суду № 46797925, 23.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 р. Справа № 152394/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Глушка І.В., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Личаківському районі міста Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВЕКС» до Державної податкової інспекції в Личаківському районі міста Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «НОВЕКС» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Личаківському районі міста Львова, яким просило визнати нечинним акт перевірки від 18.03.2011 року № 185/23-2/32893614 та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 30.03.2011 року № 0001002320/7196, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 36994,48 грн., в тому числі 29595,59 грн. за основним платежем та 7398,89 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог щодо визнання нечинним висновку акту від 18.03.2011 року № 185/23-2/32893614 про результати планової виїзної перевірки ТзОВ «НОВЕКС» з питань взаємовідносин з ПП «Львівкомфортгруп-К» за грудень 2009 року.

Дана ухвала в апеляційному порядку не оскаржена.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що позивач підтвердив факт здійснення господарських операцій з ПП «Львівкомфортгруп-К» належно оформленими документами, які відповідають вимогам, встановленим законодавством для первинних документів. Також суд не встановив належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладаючи договір, позивач та його контрагент ПП «Львівкомфортгруп-К» діяли з метою, яка суперечила б інтересам держави та суспільства. Навпаки, фактичне виконання договору, його оплата тощо свідчать про те, що сторони в межах взятих на себе зобов'язань виконали умови договору. Також суд не погодився з доводами відповідача щодо нікчемного характеру правочину, так як цивільне законодавство України ґрунтується на визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (чи утриматися від укладення договору) та визначати їх зміст за власним розсудом відповідно досягнутої з контрагентом домовленості, тобто свобода договору, яка закріплена у п. 3 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що договори, укладені позивачем з ПП «Львівкомфортгруп-К», є нікчемними, оскільки перевіркою встановлено відсутність їх реального виконання, а самі договори укладені без мети настання реальних наслідків. Таким чином, позивач завищив податковий кредит по операціях з цим контрагентом. Також відповідач стверджує про неможливість здійснення господарської діяльності ПП «Львівкомфортгруп-К» в періоді, що перевірявся, оскільки за даними поданої податкової звітності у підприємства відсутні матеріальні ресурси, виробничі бази, складські приміщення та штатні працівники, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність у підприємства трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, зокрема, для відвантаження та перевезення товарів, надання послуг.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Як встановив суд, в період з 11.03.2011 року до 15.03.2011 року працівники Державної податкової інспекції в Личаківському районі міста Львова провели планову виїзну перевірку ТзОВ «НОВЕКС» з питань взаємовідносин з ПП «Львівкомфортгруп-К» за грудень 2009 року, за результатами якої складено акт від 18.03.2011 року № 185/23-2/32893614.

В акті перевірки зазначено про встановлення фактів порушення позивачем пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено податковий кредит за грудень 2009 року на 29595,59 грн.

На підставі акту перевірки Державна податкова інспекція в Личаківському районі міста Львова прийняла податкове повідомлення-рішення від 30.03.2011 року № 0001002320/7196, яким ТзОВ «НОВЕКС» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 36994,48 грн., в тому числі 29595,59 грн. за основним платежем та 7398,89 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з таких підстав.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та у відповідній редакції) податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної, дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, податковий номер платника податку (продавця та покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, а згідно з п. 9.6 ст. 9 цього Закону свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством валових витрат та податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування податкового зобов'язання чи сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Дані обставини не тягнуть за собою нікчемність всіх правочинів, які вчинялися підприємством з моменту державної реєстрації та самі по собі не можуть свідчити, що ці правочини укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що господарські операції між ТзОВ «НОВЕКС» та ПП «Львівкомфортгруп-К» мали реальний характер, що підтверджується наступними обставинами і належним чином оформленими первинними документами, наданими позивачем та дослідженими судом.

На момент здійснення господарських операцій з позивачем ПП «Львівкомфортгруп-К» було зареєстроване у встановленому порядку, не було виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Як встановив суд, ТзОВ «НОВЕКС» (замовник) та ПП «Львівкомфортгруп-К» (виконавець) 01.12.2009 року уклали договір про надання послуг пральні № 23/12, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за дорученням замовника виконати роботи щодо прання та прасування білизни, а замовник прийняти послуги і оплатити їх.

Фактичне виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором підтверджується підписаним уповноваженими представниками підприємств актом виконаних робіт від 30.12.2009 року № 125/12, згідно з яким виконавець надав замовнику у грудні 2009 року послуги з прання білизни у кількості 41296 кг, а вартість послуг складає 177573,54 грн., в тому числі податок на додану вартість 29595,59 грн.

Дану суму позивач повністю оплатив ПП «Львівкомфортгруп-К», що підтверджується банківськими виписками від 01.04.2010 року № 95, від 02.04.2010 року № 96, від 02.04.2010 року № 97 та від 02.04.2010 року № 98.

Також на підставі зазначених господарських операцій ПП «Львівкомфортгруп-К» виписало податкову накладну від 30.12.2009 року № 0791 на загальну суму 177573,54 грн., в тому числі податок на додану вартість 29595,59 грн., яку позивач включив до складу податкового кредиту у грудні 2009 року.

Також колегія суддів враховує, що основним видом діяльності ТзОВ «НОВЕКС» є прання і оброблення білизни та інших текстильних виробів, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ, і позивач уклав з різними підприємствами і організаціями ряд договорів про надання послуг з прання і прасування білизни та іншого одягу, відповідно до умов яких ТзОВ «НОВЕКС» як виконавець зобов'язується надати замовникам відповідні послуги. Тому, на думку колегії суддів, зазначений вище договір, укладений з ПП «Львівкомфортгруп-К», безпосередньо пов'язаний з господарською діяльністю позивача і спрямований на забезпечення виконання його зобов'язань як виконавця перед замовником послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з наведених вище документів, вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та надавались відповідачу при проведенні перевірки.

Також зазначена податкова накладна не мала недоліків, а порядок її заповнення відповідав чинному на момент виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкової накладної у позивача виникло право формувати валові витрати та податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «Львівкомфортгруп-К».

Також в акті перевірки позивача податковий орган вказує на неможливість здійснення господарської діяльності ПП «Львівкомфортгруп-К» в періоді, що перевірявся, оскільки за даними поданої податкової звітності у підприємства відсутні матеріальні ресурси, виробничі бази, складські приміщення та штатні працівники, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність у підприємства трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, зокрема, для відвантаження та перевезення товарів, надання послуг.

Однак, як правильно зазначає позивач, дані обставини не можуть вказувати на неможливість виконання ПП «Львівкомфортгруп-К» своїх зобов'язань за договором, оскільки в даних податкової звітності зазначено про відсутність власних основних фондів та найманих працівників, для яких місце роботи на підприємстві є основним, проте для здійснення господарської діяльності підприємство може орендувати приміщення, обладнання, транспорт, а також використовувати працю сумісників чи фізичних осіб за строковими трудовими договорами тощо.

Щодо таких доводів апелянта про нікчемність укладеного між позивачем та ПП «Львівкомфортгруп-К» договору, оскільки такий вчинено без мети настання реальних наслідків, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 цього Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладення правочинів між позивачем та його контрагентом.

Крім того, відсутні докази порушення позивачем при укладанні (виконанні) правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору (згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України), як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Разом з тим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Личаківському районі міста Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року у справі № 2а-10684/11/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВЕКС» до Державної податкової інспекції в Личаківському районі міста Львова про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді І.В. Глушко

В.В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 29.06.2015 року