Рішення № 4677064, 02.04.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.09 Справа№ 9/44

Господарський суд Львівської області у складі судді Данко Л.С.

При секретарі Марочканич І.О.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Прокурора Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах в інтересах держави Уповноваженого органу Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області в особі:

Позивача: Підприємства Львівської виправної колонії № 48 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області, м. Львів,

До відповідача: Суб»єкта підприємницької діяльності -фізичної особи (підприємця) ОСОБА_1, АДРЕСА_1,

Про стягнення заборгованості в сумі 7 875 грн. 00 коп. та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від прокурора: Тупчій В.Ф. - посвідчення № 138,

Від позивача: Сапрун А.Я. -юристконсульт за довіреністю № 1671 від 01.04.2009р.,

Від відповідача: ОСОБА_2 -представник, паспорт серії НОМЕР_1 виданий Личаківським РВ УМВС України від 29.05.08р.

Представникам роз”яснено права і обов”язки передбачені ст. 22, 29 ГПК України, зокрема право відводу судді (ст. 20 ГПК України). Заяв та клопотань про відвід судді -не заявлено. Представники відмовилися від технічної фіксації судового процесу, про що, подали письмове клопотання.

Суть спору: розглядається справа за позовом Прокурора Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах в інтересах держави Уповноваженого органу Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області в особі: Позивача: Підприємства Львівської виправної колонії №48 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області, м. Львів, до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, про стягнення заборгованості в сумі 7 875 грн. 00 коп. та стягнення судових витрат.

Прокурор позовні вимоги підтримав повністю, просить позов задовільнити.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просить позов задоволити.

Відповідач в судове засідання прибув, відзиву на позовну заяву не подав, позовні вимоги визнав повністю.

Суд, заслухав пояснення представників сторін, оглянув подані докази, оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що у справі достатньо доказів для розгляду справи по суті.

Справа розглядається відповідно до статті 75 ГПК України -за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, судом ВСТАНОВЛЕНО:

16 червня 2008 року між позивачем (Підприємством Львівської виправної колонії № 48 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області) та відповідачем (Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1) було укладено Договір № 48 про партнерство та співпрацю.

Згідно умов цього договору, Власник (позивач -у справі) зобов'язується забезпечити Замовника (відповідач -у справі) нежитловим приміщенням, для торгівельної діяльності, загальною площею -35 кв. м., яке підприємство Львівської виправної колонії № 48 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області не використовує за призначенням.

Відповідно до даного договору, за надані послуги, Замовник оплачує Власнику щомісячно до 10-го числа -1050 грн. 00 коп. в т.ч. ПДВ (п. 3.1. договору).

Позивач свої зобов”язання за даним договором виконав, що підтверджується матеріалами даної справи, а саме: актом-приймання передачі нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2, від 16 червня 2008 року.

Відповідно до п. 3.1. за надані послуги замовник оплачує власнику щомісячно до 10 числа -1050 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ.

Однак Відповідачем, за весь період дії даного договору, жодного разу не було здійснено оплати за послуги, відповідно до п. 3.1. договору.

Відповідач, протягом 16 червня 2008 по 01 березня 2009 року зобов'язаний був оплатити за надані послуги суму в розмірі 7 875 грн. 00 коп.

Для врегулювання спору в досудовому порядку, позивач направив відповідачу претензію № 08 від 14.01.2009 року з вимогою оплатити заборгованість в сумі 7875 грн. 00 коп.

Однак, претензія позивача залишена відповідачем без реагування.

На час подання позивачем позову до господарського суду Львівської області, відповідач своїх зобов”язань за даним договором, не виконав, заборгував позивачу 7 875 грн. 00 коп.

Представник відповідача в судовому засіданні надав усні пояснення, позов визнав повністю та пояснив, що у нього відсутні кошти через спад роботи, за сімейними обставинами, гроші були необхідні для лікування дружини, що стало причиною невиплати боргів за договором.

Абзац 2 ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України передбачає виконання зобов'язання після настання події (в нашому випадку - передачі виготовленої продукції у користування), зобов'язання підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті визначено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання, а частиною 3, що сторони можуть за взаємною згодою конкретизу вати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановле но інше.

Спірне зобов”язання виникло в силу укладеного між сторонами договору, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти -юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми -юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1. ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 цієї статті визначено, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Частиною 3 цієї ж статті, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.

Статтею 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 2 цієї статті, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 219 ГК України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що Договір є обов'язковим для виконання, а частиною 7 статті 193 ГПК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, в також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов”язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

На органи прокуратури відповідно до ст. 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом. Право на звернення прокурора або його заступника до Господарського суду в інтересах держави передбачено п.6 ст.20 Закону України "Про прокуратуру" та ч.2 ст.2 Господарського процесуального Кодексу України.

Відповідно до п. п. 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, які вона закріпила в законах та інших нормативно-правових актах. Відповідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору у встановлений строк.

Враховуючи те, що не виконання умов даного договору негативно відбивається на фінансовому становищі Львівської виправної колонії № 48, що призводить до незабезпечення засуджених у відповідності КВК України харчуванням, медико-санітарним та комунально-побутовим обслуговуванням, що може викликати незадоволення засуджених та ускладнити обстановку і завдати шкоди інтересам держави.

Суд заслухав пояснення представників сторін, оглянув та дослідив докази по справі, оцінив їх в сукупності, дійшов висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем визнаний в судовому засіданні повністю, підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати: державне мито та витрати за інформаційно-технічне забезпечення суду покласти на відповідача згідно ст. 49 ГПК України та стягнути в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4-3, 4-7, 22, 29, 32, 33, 34, 36, 43, 44 - 49, 69, 75, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовільнити повністю.

2. Стягнути з Суб»єкта підприємницької діяльності -фізичної особи (підприємця) ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Підприємства Львівської виправної колонії № 48 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області (п. і. 79031, м. Львів, вулиця Хуторівка, 2, код ЄДРПОУ 08680477) 7 875 грн. 00 коп. - заборгованості за надані послуги.

3. Стягнути з Суб»єкта підприємницької діяльності -фізичної особи (підприємця) ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Державного бюджету України 102 грн. 00 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Наказ видати після вступу рішення у законну силу.

Суддя Данко Л.С.