Рішення № 4676051, 03.03.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.03.09 р. Справа № 37/246пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

до Відповідача: Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк, ідентифікаційний код 04052844

про: визнання недійсним договору № рс4/427 від 13.02.2007р. резервування земельної ділянки, застосування реституції та стягнення суми 7427,61грн.

за участю:

від Позивача - ОСОБА_2 (за довіреністю № 2506 від 04.04.2008р.) ;

від Відповідача - Рубльова М.В. (за довіреністю №01/13-2906 від 19.05.2008р.).

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 15.01.2009р. на 22.01.2009р., з 22.01.2009р. на 03.02.2009р., з 03.02.2009р. на 03.03.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 м. Донецьк (далі - Позивач) звернулась до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк (далі - Відповідач) про недійсним договору № рс4/427 від 13.02.2007р. резервування земельної ділянки, застосування реституції та стягнення суми 9628,34грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на введення його в оману Відповідачем щодо обов'язковості укладання спірного договору та не спрямованості договору на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір № рс4/427 від 13.02.2007р. резервування земельної ділянки; розрахунок сплачених за ним коштів, заяву про надання земельної ділянки в оренду, рішення Виконавчого комітету Донецької міської ради від 21.03.2007р. № 160/6, платіжні документи про внесення плати за землю, довідку про відсутність заборгованості станом на 07.03.2007р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. 5 Закону України „Про плату за змелю”, ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, ст.ст.203,215, 216 Цивільного кодексу України.

Позивачем надані пояснення від 21.01.2009р. (а.с.25) на обґрунтування заявлених вимог та від 02.02.2009р. (а.с.38) відносно узгодження проектної документації, а також - додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.27-29, 31,32, 50-91).

Заявою від 03.03.2009р. Позивач зменшив розмір позовних вимог в частині застосування реституційних наслідків, вимагаючи стягнення 7427,61грн.

Відповідач надав відзив №09/210исх. від 03.02.2009р. (а.с.а.с.39,40), в якому проти позову заперечив, вказуючи, що: зміст спірного договору не суперечить законодавству; примушення до його укладення не відбувалось, тоді як всі обумовлені зобов'язання з боку Відповідача виконані; застосування ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України Позивачем є недоречним, оскільки рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки і передачу її в оренду не приймалося.

Відповідачем також надані документи, витребувані судом, для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.41, 49)

Представники учасників справи у судовому засіданні підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судових засіданнях представників учасників, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2006р. Позивач звернувся до Донецького міського голови із заявою про виділення земельної ділянки в оренду (а.с.12), зареєстрованою Донецькою міською радою за вхідним номером 1/3-14649, для будівництва адміністративного приміщення.

13.02.2007р. між Позивачем та Відповідачем укладено договір №рс-4/427 (а.с.9) резервування земельної ділянки (далі - спірний договір), згідно п.п. 1,4 якого Виконавчий комітет Донецької міської ради зобов'язується з дня прийняття рішення про погодження місця розташування об'єкту до державної реєстрації договору оренди земельної ділянки не надавати зарезервовану земельну ділянку іншим юридичним та фізичним особам, а Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зобов'язується сплачувати передбачені договором кошти, розробити за період резервування проект будівництва та звернутися із клопотанням про надання цієї земельної ділянки.

Пунктом 3 зазначеного договору встановлена нормативна оцінка зарезервованої земельної ділянки, а в п. 5 - плата за резервування на рік, яка згідно п. 6 договору сплачується на рахунок місцевого бюджету щомісячно рівними частками протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця, починаючи з дня прийняття Виконавчим комітетом рішення про погодження місця розташування об'єкту.

У п. 19 спірного договору сторони дійшли згоди, що він набирає чинності з дня прийняття Виконавчим комітетом рішення про погодження місяця розташування об'єкту.

21.03.2007р. Виконавчий комітет Донецької міською ради за результатами розгляду заявки Позивача прийняв рішення №160/6 (а.с.13), яким узгодив місце розташування адміністративної будівлі; дозволив проведення проектно-вишукувальних робіт на земельній ділянці; зобов'язав Позивача виконати геодезичні та геологічні вишукування в необхідних для проектування обсягах та подати документи в головне управління містобудування і архітектури, видати замовлення проектній організації на розробку проекту кошторисної документації на реконструкцію існуючої будівлі, проекту документацію узгодити в головному управлінні архітектури і в Донецькій обласній службі Української державної інвестиційної експертизи, укласти договір про пайову участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста; дозволити після виконання попередніх вимог розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки.

Як вбачається із довідки (а.с.17) та квитанцій (а.с.а.с.14-16) Позивачем здійснювалася плата за спірним договором, що визнав Відповідач у судовому засіданні 03.03.2009р. та підтвердив наданим розрахунком (а.с.49)

Виходячи із змісту наявних у справі матеріалів та пояснень сторін, станом на момент розгляду цієї справи, проект відведення зарезервованої земельної ділянки не затверджений, рішення про укладання договору оренду не прийнято, договір оренди зарезервованої земельної ділянки не укладений, а отже - спірний договір є діючим.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №09/210исх. від 03.02.2009р. (а.с.а.с.39,40)

За клопотанням Позивача від 03.02.2009р. (а.с.42), узгодженим із Відповідачем, суд ухвалою від 03.02.2009р.в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжив строк розгляду справи до 26.03.2009р.

Суд розглядає справу в контексті вимог, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 03.03.2009р., оскільки за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач вправі до прийняття рішення у справі змінювати заявлену до стягнення суму. При цьому, враховуючи вимоги ч.6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає зменшення вимог у зв'язку із тим, що за поясненнями Позивача, таке зменшення зумовлено виправленням розрахункової помилки, а, відтак, не суперечить законодавству і не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного договору недійсним із застосуванням реституційних наслідків.

Як зазначено в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму ВСУ „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму ВСУ „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з'ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема - Законом України „Про плату за землю”, Земельним та Цивільним кодексами України, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірний договір є недійсним, оскільки:

- Позивач був введений Відповідачем в оману щодо обов'язковості укладання такого договору. Вказана обставина безпосередньо пов'язана із такою умовою дійсності правочину як вільність волевиявлення та його відповідність внутрішній волі та безпосередньо унормована положеннями ст. 230 Цивільного кодексу України.

- спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Втім, на думку суду, зазначені аргументи є доказово та юридично неспроможні, з огляду на таке:

Стосовно введення в оману:

По-перше, за змістом ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України саме на Позивача покладається доведення цього факту. Між тим, всупереч вказаних приписів жодних належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів здійснення Відповідачем зазначеного впливу на волю та волевиявлення Позивача до матеріалів справи не надано - рішення Відповідача від 21.07.2004р. № 354 (а.с.а.с.26-29) „Про стан роботи з мобілізації плати за землю на територіях міста в 1 півріччі 2004р. та завданнях по оптимізації її надходження на 2-ге півріччя 2004р.”, на яке вказує Позивач, таким доказом вважатися не може, оскільки за своїм змістом вказує саме на необхідність узгодження договорів резервування із забудовниками, а не примушувати до підписання. Поряд із цим, доказів скасування або визнання недійсним (незаконним) зазначеного рішення Відповідача до матеріалів справи не надано. Наразі недоведені твердження не можуть розцінюватися як докази у розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд наголошує, що Позивачем не доведено як факту здійснення відповідного протиправного впливу з боку Відповідача, так і наявності умислу у останнього, на необхідності доведення якого у такого роду спорах наголошує Верховний Суд України в Узагальненнях „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” (розміщено на офіційному сайті Верховного Суду України).

По-друге, згідно ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України омана має стосуватися обставин, які мають істотне значення, а саме - щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Крім того, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Між тим, Позивач зазначає, що його було введено в оману лише щодо обов'язковості укладання спірного договору. Оскільки це не тільки не доведено жодними доказами, але й, у світлі достатньо визначеного змісту спірного договору щодо його природи, кореспондуючих прав та обов'язків сторін, не може вважатися оманою, що впливає на дійсність договору, остільки цей довід Позивача розцінюється як неприйнятний.

Суд також вважає за необхідне зауважити на те, що як правомірно зазначає Позивач, діюче законодавство, а саме - положення ст.124 Земельного кодексу України та Закон України „Про оренду землі” - безпосередньо не передбачають укладання договору резервування земельної ділянки як обов'язкової умови набуття її в оренду. Проте, з одного боку, загальнодоступність вказаних нормативних актів, яка зумовлена приписами Указу Президента України „Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності”, презюмує обізнаність всіх суб'єктів правовідносин з їх змістом, а, з іншого боку, - зміст спірного договору не містить жодних вказівок ані на його обов'язковість для набуття права користування на умовах оренди земельною ділянкою, ані на те, що права користування земельною ділянкою, за яке мають здійснюватися передбачені Законом України „Про плату за землю” платежі, набуваються Позивачем внаслідок його укладання. Відтак, Позивач, укладаючи спірний договір, виходячи із змісту його умов та положень загальнодоступних нормативно-правових актів, за висновком суду, мав достатню можливість оцінити обов'язковість укладання такого договору та визначитися за наслідками цього із своїм волевиявленням відносно такого укладання.

Стосовно відсутності спрямованості на реальне настання правових наслідків, обмовлених спірним договором:

По-перше, Позивачем всупереч ст.ст.4-3,33 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів ненастання або неможливості настання правових наслідків, передбачених спірним договором, насамперед - п. 1, який формулює предмет договору. Так, в матеріалах справи відсутні як докази надання Відповідачем зарезервованої земельної ділянки іншим суб'єктам, так і докази неможливості такого надання без прийняття на себе внаслідок укладання спірного договору такого обмеження, що узгоджується із сутністю зобов'язання, визначеного ст. 173 Господарського кодексу України та ст.509 Цивільного кодексу України. Дійсно, приймаючи до уваги, що за змістом ст.126 Земельного кодексу України до укладання договору оренди або отримання іншого правоустановчого документу Позивач не може вважатися таким, що має беззаперечне право на відповідну земельну ділянку, відсутні достатні правові підстави вважати існуючим безумовне обмеження Відповідача в межах наданих повноважень здійснювати права власника стосовно відповідної земельної ділянки. При цьому, посилання Позивача на розпочату ним процедуру відведення земельної ділянки можуть лише впливати на оцінку наявності його права на набуття передбаченого діючим законодавством правового титулу щодо обраної земельної ділянки, яка (оцінка) у розглядуваній справі не має значення в контексті наведених підстав позову. В свою чергу, надані Позивачем докази здійснення ним передбачених спірним договором платежів, які дійсно не є платежами, передбаченими Законом України „Про плату за землю”, також підтверджують реальність настання обумовлених наслідків.

По-друге, Позивач безпідставно посилається на прийняття Виконавчим комітетом Донецької міської ради рішення від 21.03.2007р. №160/6 про погодження місця розташування адміністративної будівлі та дозвіл розробки проекту землеустрою як на обставину, що зумовлює неможливість настання правових наслідків, обумовлених спірним договором, оскільки:

- такого рішення не існувало на дату укладання договору (13.02.2007р.), тоді як спрямованість на настання реальних правових наслідків визначається на момент укладання договору, оскільки його дійсність (законність) діючим законодавством не покладається у залежність від обставин, що виникатимуть у майбутньому;

- Позивач безпідставно ототожнює вказане рішення із рішенням органу місцевого самоврядування, передбаченого ст. 124 Земельного кодексу України - наявне рішення опосередковує лише проміжний етап вибору земельної ділянки для виготовлення проектної документації у розумінні Постанови КМУ „Про затвердження Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів” від 31.03.2004р. № 427 і не є рішенням про укладання договору оренди, яке має прийматися пізніше і за наявністю проекту відведення. В свою чергу, узгодженого проекту відведення зарезервованої земельної ділянки у розумінні ст.ст. 25, 30, 50 Закону України „Про землеустрій”, виходячи з наданих до матеріалів справи документів та пояснень сторін станом на момент прийняття цього рішення не має.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що само по собі укладання договору, який безпосередньо не передбачений діючим законодавством, не призводить до недійсності зазначеного договору, що у повній мірі узгоджується із приписами п.3 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 6 та ст. 627 Цивільного кодексу України, які запроваджують принцип свободи договору, та позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в абз. 3 п.16 Роз'яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111. При цьому правомірність застосування наведених положень цивільного законодавства до спірного договору, учасником якого є Відповідач, що має статус органу місцевого самоврядування, зумовлена характером правовідносин між сторонами за цим договором, які ґрунтуються не на підпорядкуванні, а на юридичній рівності, вільному волевиявленню та майновій самостійності. Цей висновок суду узгоджується із підходом Вищого господарського суду України, сформульованим в п. 6 Рекомендації „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” від 27.06.2007р. № 04-5/120.

Встановлені судом обставини та їх права оцінка зумовлюють відмову у задоволенні заявлених вимог через юридичну та доказу недоведеність.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на рахунок Позивача у повному обсягу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк (ідентифікаційний код 04052844) про визнання недійсним договору №рс4/247 від 13.02.2007р. резервування земельної ділянки та застосування реституції і стягнення з відповідача сплачену Позивачем по договору №рс4/427 від 13.02.2007р. суму 7427,61грн. у повному обсягу.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку - після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 03.03.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 03.03.2009р.

3. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя