Рішення № 46759162, 13.07.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.07.2015 Справа № 908/3649/15

Господарський суд Донецької області у складі судді Мельниченко Ю.С., при секретарі судового засідання (помічнику судді) Шевчук Н.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Діпі Форвардінг», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецкэнергоремонт», м. Донецьк

про стягнення 84 585грн. 22коп.

За участю представників сторін:

від позивача: Черевик Ю.В. - представник за довіреністю від 09.07.2015р.

від відповідача: представник не з'явився

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 811 Господарського-процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 13.07.2015р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 312) для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Діпі Форвардінг», м. Київ, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецкэнергоремонт», м. Донецьк, про стягнення заборгованості за договором на транспортне обслуговування №0155/14 від 22.04.2014р. у сумі 52 836грн., пені у сумі 7 419грн. 46коп., 3% річних у сумі 982грн. 02коп. та інфляційних втрат у сумі 699грн. 20коп., всього 61 936грн. 68коп.

Ухвалою суду від 15.06.2015року господарським судом Запорізької області, згідно приписів ст.ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України справа №908/3649/15 направлена за підсудністю до господарського суду Донецької області.

22.06.2015р. матеріали справи №908/3649/15 надійшли на адресу господарського суду Донецької області.

Ухвалою суду від 24.06.2015р. вказану справу було прийнято судом до розгляду.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором щодо оплати наданих послуг. Нормативно позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 526, 625 Цивільного кодексу України.

13.07.2015р. до прийняття рішення по справі, позивач на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, якою фактично збільшив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних та суми інфляційних нарахувань та зменшив в частині стягнення суми пені. Остаточно позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором на транспортне обслуговування №0155/14 від 22.04.2014р. у сумі 52 836грн., пеню у сумі 6 355грн. 15коп., 3% річних у сумі 1 129грн. 11коп. та інфляційні втрати у сумі 24 264грн. 96коп., всього 84 585грн. 22коп.

Враховуючи спрямування позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог на електронну адресу відповідача та, з огляду на неможливість спрямування поштової кореспонденції за адресою місцезнаходження відповідача через проведення антитерористичної операції, суд дійшов висновку про обізнаність відповідача стосовно збільшення позивачем розміру позовних вимог та розглядає спір в обсязі остаточно заявлених позовних вимог.

Відповідач про судові засідання 02.07.2015р. та 13.07.2015р. був повідомлений належним чином, про що свідчить реєстр поштових відправлень рекомендованої кореспонденції з повідомленням про вручення від 25.06.2015р. та реєстр поштових відправлень рекомендованої кореспонденції від 03.07.2015р., розміщені 30.06.2015р. та 08.07.2015р. на сторінці господарського суду Донецької області (у розділі «Новини та події суду») офіційного веб-порталу «Судова влада в Україні» в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/) повідомлення про розгляд справи та телефонограма №132 від 08.07.2015р., якою суд намагався повідомити відповідача про розгляд справи, однак, передати зміст вказаної телефонограми відповідній посадовій особі не було можливості через відсутність зв'язку з абонентом. Однак, у жодне судове засідання відповідач представника не направив, відзив на позов не надав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

З огляду на достатність наявних в матеріалах справи документів для правильного вирішення спору, враховуючи, що неявка в судове засідання належним чином повідомленого відповідача та ненадання ним відзиву на позовну заяву не впливає на правову оцінку спірних правовідносин та не перешкоджає вирішенню справи, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України та вислухавши представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецкэнергоремонт» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діпі Форвардінг» (далі - виконавець) був укладений договір на транспортне обслуговування №0155/14 від 22.04.2014р. (далі - договір), за умовами якого виконавець зобов'язався за завданням замовника надати послуги транспорта та техніки, зазначені в Додатку №1.

Згідно п.1.2 договору, виконавець зобов'язався за завданням замовника арендованими, власними або залученими засобами надати послуги з забезпечення підрозділів замовника транспортом, згідно заявкам.

Вартість послуг за договором, відповідно до п.2.1 договору, визначається протоколом погодження цін (додаток №1).

Строк дії договору, як погоджено сторонами в п. 10.1 договору, встановлений з моменту його підписання сторонами та до 31.12.2014р. включно.

Відповідно до п. 3.1 договору, замовник оплачує виконавцю вартість послуг наданих на підставі даного договору шляхом оплати грошовими коштами на поточний рахунок виконавця протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту підписання актів наданих послуг та отримання рахунку виконавця.

Як вбачається з матеріалів справи, у виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором у серпні-вересні 2014р. позивачем були виконані роботи на загальну суму 44 400грн. з ПДВ, за наслідком чого сторонами були підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ГОФР0002163 від 09.08.2014р. на суму 11 856грн., у т.ч. ПДВ 1 976грн., №ГОФР0002324 від 26.08.2014р. на суму 9 576грн., у т.ч. ПДВ 1 596грн., №ГОФР0002392 від 29.08.2014р. на суму 9 918 грн., у т.ч. ПДВ 1 653грн., №ГОФР0002405 від 17.09.2014р. на суму 13 050грн., у т.ч. ПДВ 2 175грн.

Дані акти здачі-прийняття робіт підписані повноважними представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств, з огляду на що суд дійшов висновку, що вказані роботи на загальну суму 44 400грн. були виконані позивачем належним чином та відповідачем прийняті в повному обсязі.

При цьому, в матеріалах справи наявний акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ГОФР0002483 від 01.09.2014р. на суму 8 436грн., у т.ч. ПДВ 1 406грн., який було підписано та скріплено печаткою з боку позивача в односторонньому порядку.

Також судом встановлено, що вказаний акт позивачем було спрямовано відповідачу 20.04.2015р. кур'єрською службою, що підтверджується відповідною накладною №70021204. Суд звертає увагу, що жодних заперечень з приводу не отримання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ГОФР0002483 від 01.09.2014р. на суму 8 436грн., у т.ч. ПДВ 1 406грн. від відповідача не надходило.

Розглядаючи даний спір та проаналізувавши укладений сторонами договір на транспортне обслуговування №0155/14 від 22.04.2014р., суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором про надання послуг, отже, відносини між сторонами врегульовано положеннями Глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України, яка міститься в Главі 63, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлене договором.

За змістом ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми узгоджуються з вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Умовами п. 3.2 договору передбачено порядок передачі актів наданих послуг, згідно якого, виконавець подекадно передає замовнику підписані зі свого боку акти наданих послуг. Замовник зобов'язаний розглянути, підписати та скріпити печаткою зазначені акти та повернути один екземпляр виконавцю не пізніше 3-х днів від дати отримання акту. В разі незгоди з актом наданих послуг замовник зобов'язаний протягом 5-ти робочих днів від дати отримання акту надати виконавцю письмову мотивовану відмову. В разі не підписання акту не надання мотивованої відмови в строки, передбачені договором, послуги вважаються прийнятими замовником та підлягають оплаті. Даний акт є підставою для виставлення виконавцем рахунку на оплату.

При цьому, згідно із ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність, яка полягає у тому, що сторони у процесуальній формі доводять свою правоту та за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Вказаний припис також узгоджується зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази про вчинення замовником дій, що свідчать саме про мотивовану відмову від підписання направленого позивачем 20.04.2015р. акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ГОФР0002483 від 01.09.2014р., суд дійшов висновку, що послуги техніки (автовежі), що надавались позивачем у вересні 2014р., вартість яких дорівнює 8 436грн., у т.ч. ПДВ 1 406грн., були надані позивачем належним чином та прийняті відповідачем в повному обсязі.

Разом з тим, як зазначалось, з матеріалів справи не вбачається здійснення відповідачем розрахунку з позивачем до 14.08.2014р. за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ГОФР0002163 від 09.08.2014р. на суму 11 856грн., до 01.09.2014р. за актом №ГОФР0002324 від 26.08.2014р. на суму 9 576грн., до 03.09.2014р. за актом №ГОФР0002392 від 29.08.2014р. на суму 9 918 грн., до 22.09.2014р. за актом №ГОФР0002405 від 17.09.2014р. на суму 13 050грн., відповідно до п. 3.1 договору, також не вбачається остаточного розрахунку відповідача з позивачем за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ГОФР0002483 від 01.09.2014р. на суму 8 436грн., у т.ч. ПДВ 1 406грн., в порядку та строки, визначені п. 3.2 договору, що призвело до порушення відповідачем зобов'язання як боржником, що прострочив виконання у розумінні ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором на транспортне обслуговування №0155/14 від 22.04.2014р. у сумі 52 836грн. обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню.

Крім стягнення основної заборгованості позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 129грн. 11коп., оцінюючи правомірність нарахування яких суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі вказаної норми закону нараховані та заявлені до стягнення 3% річних за період з 15.08.2014р. по 09.07.2015р. у сумі 1 129грн. 11коп.

Перевіривши розрахунок 3% річних за вказаний період, суд дійшов висновку, що вказаний розраунок є методологічно невірним, що пов'язано з невірним визначенням позивачем граничного строку оплати вартості наданих послуг за спірним актом від 26.08.2014р. на суму 9 576грн., підписаним сторонами в двосторонньому порядку.

Фактично розмір 3% річних за період з 15.08.2014р. по 09.07.2015р. складає 1 128грн. 32коп., у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню, а в частині стягнення 3% річних у сумі 79коп. безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат у сумі 24 264грн. 96коп., заявлених позивачем до стягнення за період з серпня 2014р. по червень 2015р., суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним та фактично складає суму у розмірі 24 267грн. Однак, з огляду на менший розмір заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 24 264грн. 96коп., враховуючи відповідність цих вимог фактичним обставинам справи та чинному законодавству, суд вважає дані позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 15.08.2014р. по 22.03.2015р. у сумі 6 355грн. 15коп., виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, оцінюючи правомірність нарахування якої суд зазначає наступне.

Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Аналогічні норми містяться в ст. 549 Цивільного кодексу України, згідно з якими штрафом/пенею визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, в разі прострочення виконання.

Пунктом 8.1 укладеного договору передбачено, що за порушення замовником строків оплати наданих послуг, передбачених договором, замовник оплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості наданих та не оплачених послуг за кожний день прострочки.

Перевіривши розрахунок пені за період з 15.08.2014р. по 22.03.2015р., судом встановлено, що зазначений розрахунок не відповідає фактичним обставинам справи з огляду на неправомірне включення позивачем до періоду нарахування 01.09.2014р. на суму 9 576грн. Фактично розмір пені за період з 15.08.2014р. по 22.03.2015р., виходячи з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, складає 6 348грн. 59коп., на підставі чого суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню, а в частині стягнення пені у сумі 6грн. 56коп. безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

За вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Конституцією України, ст.ст. 525, 526, ч1 ст. 530, ст.ст. 546, 549, 610, 612, 625, 629, ч. 1 ст. 901, 903 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 42-47, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецкэнергоремонт» (83008, Донецька область, м. Донецьк, вул. Умова, буд. 1Ц, ідентифікаційний код 30341775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діпі Форвардінг» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 7А, оф. 8-5, ідентифікаційний код 36858306) заборгованість за договором на транспортне обслуговування №0155/14 від 22.04.2014р. у сумі 52 836грн., пеню у сумі 6 348грн. 59коп., 3% річних у сумі 1 128грн. 32коп., суму інфляційних втрат у розмірі 24 264грн. 96коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 1 826грн. 84коп.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діпі Форвардінг» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецкэнергоремонт» пені у сумі 6грн. 56коп. та 3% річних у сумі 79коп. відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 13.07.2015р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.07.2015р.

Суддя Ю.С. Мельниченко