Постанова № 46684275, 07.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. Справа№ 910/8670/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників cторін:

позивача: Івасів Ю.Ю., довіреність б/н від 05.12.2014 р.,

відповідача 1: Смиковський В.П., довіреність №170 від 02.04.2015 р.,

відповідача 2: Харабет О.І., довіреність №11/15 від 05.05.2015 р.,

третьої особи: не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

на рішення господарського суду м. Києва від 14.05.2015 р.

у справі № 910/8670/15-г (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром"

2. Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Поліс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство "Криворізький трубний завод "Констар"

про визнання недійсним договору № 3107 від 31.07.2014

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги № 3107 від 31.07.2014 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Мега-Поліс".

Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.04.2015 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство "Криворізький трубний завод "Констар".

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.05.2015 р. в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 14.05.2015 р. у справі №910/8670/15-г повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми матеріального та процесуального права.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач вказує на те, що укладений між відповідачами договір було вчинено з порушенням ст.ст. 2, 31 Закону України "Про страхування", тобто з недотриманням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним. Позивач вважає, що відповідач 2 на момент укладення оспорюваного Договору відступлення права вимоги не володів необхідним обсягом цивільної дієздатності, оскільки предметом безпосередньої діяльності страховика відповідно до Закону України "Про страхування" може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяється виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика. Спірний договір є договором відступлення права вимоги, тоді як Закон України "Про страхування" не допускає вчинення страховими компаніями таких правочинів. При цьому, позивач звертає увагу, що банк хоч і не є стороною оспорюваного правочину, проте є заінтересованою особою в контексті ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, оскільки укладення спірного правочину спрямовано на невиконання кредиторських вимог позивача за договором про надання мультивалютної відновлювальної кредитної лінії № 120/092/06 від 26.12.2006 боржником за яким є Публічне акціонерне товариство "Криворізький трубний завод "Констар".

Відповідач 1 у письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив суд залишити рішення господарського суду м. Києва від 14.05.2015 р. у справі №910/8670/15-г без змін з огляду на його законність та обґрунтованість, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" без задоволення.

Також, у письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач 1 зазначив, що оскільки позивач не є стороною спірного договору і не є заінтересованою особою, адже права позивача не порушені, то відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України позивач не має законних підстав для звернення до суду з заявленими вимогами. Позивач є кредитором у справі про банкрутство третьої особи та має право на захист в межах справи про банкрутство № 904/5722/14. Ухвалою господарського суд Дніпропетровської області від 10.12.2014 у справі № 904/5722/14 визнано грошові вимоги відповідача 2 до третьої особи на суму 3 160 167,62 грн., з яких 1 101 853,09 грн. - вимоги за договором № 3107 від 31.07.2014 р. Таким чином, при винесені вказаної ухвали судом надано правову оцінку правовідносинам між відповідачем 1 та третьою особою, встановлено факт заміни сторони у зобов'язанні та досліджено договір відступлення права вимоги № 3107 від 31.07.2014 р.

Відповідач 2 у письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив суд залишити рішення господарського суду м. Києва від 14.05.2015 р. у справі №910/8670/15-г без змін з огляду на його законність та обґрунтованість, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" без задоволення.

Крім того, у письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач 2 зазначив, що цивільна правоздатність відповідача 2 рішеннями суду не обмежувалась, у зв'язку з чим відповідач 2 має право укладати будь-які правочини, які не суперечать чинному законодавству. Крім того, чинне законодавство України не містить прямих заборон чи обмежень щодо укладення відповідачем 2 Договору відступлення права вимоги № 3107 від 31.07.2014 р., тому підстави для визнання його недійсним відсутні. Крім того, відповідач 2 вказує на те, що як вірно зазначено в рішенні, оспорюваний Договір жодним чином не порушує будь-якого права позивача, в тому числі як кредитора у справі про банкрутство ПАТ "Криворізький трубний завод "Констар" (третя особа). Заборгованість третьої особи, права вимоги якої відступалось за Договором № 3107 від 31.07.2014 р., існувала тривалий час і факт її наявності визнано господарським судом Дніпропетровської області. Укладним договором № 3107 від 31.07.2014 р. жодним чином не змінювався розмір заборгованості третьої особи перед позивачем (тому і не стосувався прав і обов'язків позивача) та не змінювався загальний розмір заборгованості третьої особи (перед усіма кредиторами), а лише змінено особу кредитора. Також, оскільки позивач є кредитором у справі про банкротство третьої особи, отже у разі будь-якого порушення його кредиторських прав, він має право на їх захист в межах провадження справи про банкрутство №904/5722/14, в тому числі шляхом оскарження судових рішень.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У поданих через відділ документального забезпечення письмових поясненнях на апеляційну скаргу просив суд залишити рішення господарського суду м. Києва від 14.05.2015 р. у справі №910/8670/15-г без змін з огляду на його законність та обґрунтованість, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" без задоволення.

Апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

31.07.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" (кредитор) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Мега-Поліс" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 3107 (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1. договору кредитор зобов'язався відступити (передати) новому кредитору за цим договором право вимоги до боржника, а новий кредитор зобов'язався сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена в п. 3.9 договору, та набути означене право вимоги за рамковим договором про надання послуг.

Розділом 1 договору визначено, що під рамковим договором про надання послуг слід розуміти договір про надання послуг № 98у від 26 червня 2009, укладений між первісним кредитором (виконавець за рамковим договором про надання послуг) та боржником (замовник за рамковим договором про надання послуг), згідно якого виконавець зобов'язався надати щомісячно консультаційні та юридичні послуги, а замовник прийняти послуги та щомісячно оплатити їх згідно виставлених рахунків та актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Відповідно до п. 2.2. договору загальний розмір заборгованості боржника, право вимоги якої відступається згідно цього договору становить 1 101 853,09 грн.

За змістом п. 5.1. договору новий кредитор (відповідач 2) гарантував, що:

він є юридичною особою, яка належним чином створена та існує за законодавством України і має необхідну правоздатність для укладення та виконання положень цього договору;

має право укладати цей договір і виконувати свої зобов'язання по ньому та має усі необхідні для цього повноваження від співвласників (учасників, акціонерів) у разі необхідності їх надання, будь-яких інших третіх осіб і відсутні будь-які інші законодавчі, договірні обставини, що обмежують його право укласти і виконати цей договір та те, що він ознайомлений зі всіма пунктами цього договору, повністю з ними згоден та підтверджує те, що вони відповідають його волевиявленню.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що оспорюваний правочин було укладено з порушенням норм чинного законодавства України, зокрема, положень Закону України "Про страхування", оскільки відповідач 2, як страхова компанія має обмежену цивільну дієздатність.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 3.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини. Здійснення певних видів підприємницької діяльності потребує відповідного ліцензування.

Закон України "Про страхування" регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

У відповідності до ст. 2 Закону України "Про страхування" предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Закон України "Про страхування" є спеціальним законом, який регламентує страхові послуги як окремий вид фінансових послуг, що надаються страховиками та особливості здійснення ними кредитної діяльності як фінансової послуги, проте цей закон не регламентує здійснення страховиками іншої діяльності, яка не є фінансовими послугами, і не забороняє її здійснення.

Статтею 6 Господарського кодексу України визначено загальні принципи господарювання, якими є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, а згідно ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Оспорюваний правочин є договором відступлення права вимоги, який регулюється нормами ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України і не є фінансовою послугою, не є предметом безпосередньої фінансової діяльності страховика, обмеження щодо здійснення якої визначено ст. 2 Закону України "Про страхування". Також, договір не містить жодних ознак кредитної діяльності, забороненої ст. 31 Закону України "Про страхування".

Чинне законодавство України не містить заборон чи обмежень щодо укладення відповідачем 2 спірного договору.

Позивачем у позовній заяві вказано про те, що оспорюваний правочин порушує його права як кредитора у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Криворізький турбінний завод "Констар".

Проте, суд не погоджується із зазначеними твердженнями позивача, оскільки вказаний договір було укладено між відповідачами - 31.07.2014 р., а справу про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Криворізький турбінний завод "Констар" було порушено господарським судом Дніпропетровської області 12.08.1014 р., а відтак, укладення спірного правочину не порушувало права позивача як кредитора третьої особи за іншим правочином (договір про надання мультивалютної відновлювальної кредитної лінії № 120/092/06 від 26.12.2006).

З ухвали господарського суду Дніпропетровської області № 904/5722/14 від 18.12.2014 р. вбачається, що позивач є кредитором у справі про банкрутство третьої особи, а отже у разі наявності порушення його кредиторських прав він мав право на їх захист в межах справи про банкрутство.

Посилання позивача на те, що права вимоги за договором були передані підприємству, яке підконтрольне голові наглядової ради Публічного акціонерного товариства "Криворізький турбінний завод "Констар" є припущеннями позивача, які не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

Крім того, позивач посилався на п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. Суд вважає вказані посилання безпідставним з огляду на наступне.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Однак, передбачене право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині відбувається в тому випадку, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, тобто позовна вимога не полягає у визнанні договору недійсним. Договір повинен бути лише пов'язаним із предметом спору, тобто позовна вимога ґрунтується на договорі, що його суд може визнати недійсним з власної ініціативи.

В даному випадку, предметом розгляду вимог позивача є визнання договору відступлення права вимоги № 3107 від 31.07.2014 недійсним, що виключає можливість застосування п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що умови договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не доведено відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутності вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованості будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 3107 від 31.07.2014 р. відсутні.

Згідно п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Позивач належними засобами доказування не довів порушення його прав та в чому саме полягають вказані порушення з боку відповідачів щодо укладення спірного договору.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача щодо визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 3107 від 31.07.2014 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Таким чином, позивач мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

На підставі викладеного та з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а тому у позові належить відмовити.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги наведене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 14.05.2015 р. у справі №910/8670/15-г прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м. Києва від 14.05.2015 р. у справі №910/8670/15-г залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" - без задоволення.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран