Ухвала суду № 46642861, 07.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2015 року м. Київ К/800/27802/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Моторного О.А.

Приходько І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014

та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.01.2013

у справі № 0870/10924/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія»

до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби від 31.08.2012 № 0000442211, № 0000452211, № 0000462211, № 0000472211, № 0000482211.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.01.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; провадження у справі закрити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної перевірки ТОВ «Мрія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2012, складено акт № 514/22/20502092 від 31.07.2012, в якому зафіксовані порушення: п. 3.1 ст. 3, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144, пп. 145.1.2 п. 145.1 ст. 145, п. 146.3 ст. 146 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму в розмірі 2 426 649 грн., в тому числі: за 1 квартал 2010 року - 49 776 грн., за 2 квартал 2010 року - 360 813 грн., за 4 квартал 2010 року - 387 131 грн., за 1 квартал 2011 року - 503 022 грн., за 2 квартал 2011 року - 512 771 грн., за 3 квартал 2011 року - 233 096 грн., за 4 квартал 2011 року - 176 971 грн., за 1 квартал 2012 року - 203 070 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 832 906 грн., в т.ч.: за червень 2010 року - 20 486 грн., за серпень 2010 року - 37 493 грн., за листопад 2010 року - 3 989 грн., за грудень 2010 року - 26 504 грн., за січень 2011 року - 38 954 грн., за лютий 2011 року - 21 710 грн., за березень 2011 року - 84 964 грн., за квітень 2011 року - 18 953 грн., за травень 2011 року - 87 653 грн., за червень 2011 року - 69 517 грн., за липень 2011 року - 2 329 грн., за серпень 2011 року - 33 203 грн., за вересень 2011 року - 79 525 грн., за жовтень 2011 року - 35 819 грн., за листопад 2011 року - 30 112 грн., за грудень 2011 року - 100 366 грн., за січень 2012 року - 8 956 грн., за лютий 2012 року - 32 768 грн., за березень 2012 року - 98 416 грн.; завищено від'ємне значення податку на додану вартість за перевіряємий період всього на суму в розмірі 406 503 грн., в тому числі: за березень 2010 року - 19 911 грн., за квітень 2010 року - 54 205 грн., за травень 2010 року - 43 976 грн., за липень 2010 року - 8 658 грн., за листопад 2010 року - 63 684 грн., за грудень 2010 року - 60 675 грн., за січень 2011 року - 20 403 грн., за лютий 2011 року - 30 623 грн., за березень 2011 року - 2 853 грн., за квітень 2011 року - 4 814 грн., за травень 2011 року - 9 147 грн., за червень 2011 року - 32 203 грн., за серпень 2011 року - 2 047 грн., за січень 2012 року - 25 015 грн., за лютий 2012 року - 28 948 грн.; п. 119.2 ст. 119, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України в частині надання не в повному обсязі відомостей за формою 1ДФ про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку; пп. 6.4 п. 6 Інструкції «Про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища», затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, ДПА України від 19.07.2010 № 162/379, та п. 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303, пп. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240, пп. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242, пп. 249.6, п. 249.1 ст. 249 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2010 рік та екологічного податку за 2011, 2012 роки в розмірі 37 363,03 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 31.08.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000442211 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 676 847,50 грн., в т.ч.: 2 426 649 грн. основного платежу та 250 198,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій

- № 0000452211 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 960 905,75 грн., в т.ч.: 832 906 грн. основного платежу та 127 999,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій

- № 0000462211 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 406 503 грн.;

- № 0000472211 про збільшення суми грошового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 38 645,98 грн., в т.ч.: 30 916,78 грн. основного платежу та 7 729,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000482211 про збільшення суми грошового зобов'язання з екологічного податку у розмірі 7 518,81 грн., в т.ч.: 6 446,25 грн. основного платежу та 1 072,56 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як встановлено матеріалами справи, у спірному періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Євротрейд-007» на підставі договору від 11.01.2010 № 111/8, з ТОВ «ПКЦ «Моторс Сим» згідно договору № 01/12 від 01.12.2011, з ТОВ «Аквілегія» згідно договору б/н від 06.04.2010, з ТОВ «Металонг-Інвест» згідно договору № 17/12/10 від 17.12.2010, з ПП «Полюс» згідно договору № 16/08 від 16.08.2011, з ТОВ «Анева» згідно договору № 235 від 01.11.2010.

Факт виконання умов укладених договорів судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Відповідач на підтвердження відсутності товарності господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами посилається на недоліки первинних документів, складених на виконання таких операцій.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Аналогічні положення наведені і в Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Норми вказаних Закону та Кодексу передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на виконання умов договорів були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з абз. 1, 3 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Вказані норми кореспондуються з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «Євротрейд-007», ТОВ «ПКЦ «Моторс Сим», ТОВ «Аквілегія», ТОВ «Металонг-Інвест», ПП «Полюс», ТОВ «Анева», що підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а окремі недоліки складання таких документів, які не перешкоджають ідентифікації здійснення таких господарських операцій не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказу, тому є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Також, судами обох інстанцій встановлено що позивач, не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів та не є платником екологічного податку в цій же частині.

Відповідно до пп. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Згідно з пп. 14.1.223. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відходи» спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Відповідно до п. «р» ч. 1 ст. 23 цього Закону до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та його органів на місцях у сфері поводження з відходами належить: видача дозволів на зберігання та видалення відходів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, обов'язок щодо сплати екологічного податку за розміщення побутових відходів виникає лише у тих суб'єктів господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах та на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

Матеріалами справи встановлено, що позивач тимчасово утримував люмінесцентні лампи та відпрацьовані акумуляторні батареї, щоб передати їх іншим підприємствам, які є платниками екологічного податку та збору за забруднення навколишнього природного середовища та мають спеціальні ліценції на утилізацію та переробку вказаних відходів у контейнерах для тимчасового зберігання відходів, які не можна назвати місцями остаточного знищення та не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів, на використання яких необхідно отримувати дозвіл спеціально уповноважених органів.

Оскільки, позивач не здійснює розміщення відходів у спеціально відведених місцях та не має відповідного дозволу на використання вказаних місць, то він не є платником екологічного податку, а податковим органом зроблено помилковий висновок про порушення позивачем вимог пп. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240, пп. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242, пп. 249.6, п. 249.1 ст. 249 Податкового кодексу України.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.01.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді О.А. Моторний І.В. Приходько