Ухвала суду № 46642531, 30.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"30" червня 2015 р. № К/800/18703/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., за участю секретаря судового засідання Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» на постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015у справі №818/3318/14 за позовомПублічного акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш»доДержавної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області проскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2014 позов Публічного акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 30.10.2014 №0010421502/57196 задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015, скасована постанова Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2014, та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена камеральна перевірка податкової декларації з податку на додану вартість позивача щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту щодо суми бюджетного відшкодування за серпень 2014 року, за результатами якої складено акт від 10.10.2014 №4030/18-19-15-02/05785448 про порушення позивачем приписів п. 201.10, п. 201.4 ст. 201, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 розділу V Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено суми, заявлених у податковій декларації за серпень 2014 року.

Підставою для прийняття контролюючим органом рішення слугував висновок, викладений в акті перевірки, про те, що позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2014 року включена податкова накладна №14 від 25.07.2014 на суму 122114,16 грн. в т.ч. ПДВ - 20352,36 грн., виписана ТОВ "ТВК "ЕЛПРО", яка не зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних. При відображенні позивачем у декларації за серпень 2014 року від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту встановлено порушення п. 201.10 ст. 201, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищене від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (рядок 19 декларації за серпень 2014 року) на суму 20352,36 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.10.2014 №0010421502/57196, яким зменшено розмір залишку від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 20352 грн. за серпень 2014 року.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивачем отримана податкова накладна від 25.07.2014 №14 на суму 122114,16 грн., в т.ч. ПДВ - 20352,36 грн., виписана TOB «ТВК «ЕЛПРО». Вказана податкова накладна включена позивачем до податкового кредиту серпня 2014 року та відображена у податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року і Розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за серпень 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки на час прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивачем були усунуті порушення та у належний спосіб виправлено виявлену помилку щодо включення податкової накладної, яка не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, тому підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення були відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку. Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції допущено не повне з'ясування всіх обставин по справі та не перевірено в повному обсязі всі доводи позивача та податкового органу, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що декларація з ПДВ за серпень 2014 року подана позивачем 19.09.2014, акт перевірки, в якому встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (р. 19 декларації), контролюючим органом складено 10.10.2014 та його отримано позивачем 20.10.2014.

Позивач 20.10.2014, тобто після встановлення порушень податковим органом та у день отримання акту перевірки, подав Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість та Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5).

У відповідності до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Отже, чинним законодавством України передбачений обов'язок платника податку надати покупцю товарів податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі, за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

За приписами п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Підпунктом 50.2 цього Кодексу зазначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на вищенаведені приписи податкового законодавства, зазначив, що позивачем не нараховані самостійно штрафні санкції, що стало однією з підстав для відмови в задоволені позовних вимог. При цьому суд не звернув уваги, що спірним податковим повідомленням-рішенням штрафні санкції також не нараховувались. Крім того, жодної заборони Податковим кодексом України для зміни податкової звітності не встановлено, якщо податковим органом проведено камеральну перевірку, а не документальну планову та позапланову, а тому посилання на те, що позивач склав та подав уточнюючий розрахунок 20.10.2014 р., після отримання акту перевірки є необґрунтованим.

Крім того, колегія суддів також зауважує, що судом апеляційної інстанції не перевірено доводи апеляційної скарги податкового органу щодо правильності відображення позивачем суми 6681839 (р.20.2) також по р.21.1 декларації з ПДВ наступного податкового періоду з відображенням залишку від'ємного значення попередньої декларації, та не перевірено доводи про допущену помилку в сумі при подані заяви позивачем для бюджетного відшкодування (а.с. 58). Вказана обставина має суттєве значення, оскільки спірна сума ПДВ - 20352,36 грн., може обліковуватись в усіх подальших деклараціях, або навпаки, може мати місце подвійне її зменшення.

Частиною першою статті 220 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року - скасуванню, оскільки судами не встановлено всі фактичні обставини по справі, тобто допущено порушення норм процесуального права, та суд касаційної інстанції не може встановлювати ці обставини.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» - задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В.П. Юрченко

Г.К.Голубєва

М.В. Сірош