Ухвала суду № 46636271, 08.07.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/632/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

при секретарі Кучмій І.В.

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

представника апелянта - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2014 року № 0009921703.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що висновки відповідача щодо заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, у сумі 8086,00 грн. не відповідають дійсності, є помилковими та необґрунтованими.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.04.2015 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 28.10.2014 р. № 0009921703.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у жовтні 2014 р. відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо дослідження питань, які порушені в наданих запереченнях до акту перевірки ФОП ОСОБА_4 від 28.08.2014р. № 677/14-03-17-03-08/НОМЕР_2, за результатами якої складено акт від 17.10.2014 р. № 820/14-03-17-03-08/НОМЕР_2 (а. с. 9-22).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.4, ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, у сумі 8086,00 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.10.2014р. № 0009921703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 8086,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 2021,50 грн. (а. с. 48).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає їх обгрунтованими та зазначає наступне.

Згідно пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлюється, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2011 року позивач уклала договір позички нежитлової будівлі торгівельного павільйону з критим майданчиком для очікування громадського транспорту за адресою АДРЕСА_1 з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а. с. 37-39). Договір діяв до 10.12.2014 р. (п. 4.3 Договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору «об'єкт позички передається користувачу з метою здійснення підприємницької діяльності на свій розсуд, а також з правом передачі в користування третім особам на підставі цього Договору і без додаткового письмового дозволу позичкодавця, але письмово повідомивши його».

Підпунктом 2.1.12 Договору на позивача покладено обов'язок «за свій рахунок оплачувати всі рахунки пов'язані з експлуатацією об'єкта позички (витрати за комунальні послуги (світло, вода, газ, вивіз твердих відходів, оплата збору за спеціальне водокористування, послуги зв'язку), які він отримає при використанні об'єкту позички)».

Відповідно до пояснень, вказане приміщення використовувалось позивачем в своїй підприємницькій діяльності в якості офісного приміщення. Право на це витікає зі змісту Договору позички (п. 1.3 Договору). У той же час здача об'єкта в оренду відповідно до змісту договору є правом позивача, а не обов'язком.

Використання об'єкта позивачем підтверджується договором позички та актом прийому-передачі до нього від 11.01.2011 р. (а.с. 39 зв.б.).

Також зазначене підтверджується податковими накладними приватного акціонерного товариства «Миколаївобленерго», до яких включено оплату постачання електричної енергії на об'єкт (що визнано відповідачем) та актом перевірки (а. с. 25-36).

При цьому податкові накладні до яких включено оплату постачання електричної енергії складені за період січень - грудень 2013 року та охоплюють саме період дії договору позички, оскільки цей договір позички нежитлової будівлі торгівельного павільйону з критим майданчиком для очікування громадського транспорту діяв до 10.12.2014 р., тому висновки акту перевірки є помилковими та необґрунтованими.

Виходячи з зазначеного судова колегія суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем підтверджено належними доказами реальність використання нежитлової будівлі торгівельного павільйону з критим майданчиком для очікування громадського транспорту за адресою м. Миколаїв, вул. Бутоми, 2-В у своїй підприємницькій діяльності.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,196,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 13.07.2015 року

Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик