Постанова № 46609453, 07.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. справа№ 910/18376/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Ляшко О.В.

відповідача - Білецький І.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОБЕР ГмбХ»

на рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2015 р.

у справі № 910/18376/14 (суддя - Яковенко А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтра Трейдінг»

до Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОБЕР ГмбХ»

про стягнення 1 352 104,10 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Синтра Трейдінг» звернулося з позовом до Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОБЕР ГмбХ» про стягнення з відповідача 866 482,78 грн основного боргу за договором, 57 496,98 грн 3% річних, 102 749,22 грн інфляційних втрат та 79 070,17 грн пені.

В процесі розгляду справи від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 886 482,78 грн основного боргу, 79 070,17 грн пені, 306 552,32 грн інфляційних втрат та 79 998,83 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2015 р. у справі № 910/18376/14 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто із Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОБЕР ГмбХ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтра Трейдінг» 866 482,78 грн основного боргу, 9 150,25 грн пені, 79 998,83 грн 3% річних та 305 552,32 грн інфляційних втрат; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2015 р., Спільне українсько-німецьке підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОБЕР ГмбХ» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду змінити та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 9 150,25 грн, в іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що платежі за товар були сплачені за договором поставки № К11-11, а не договором поставки № К11-12, товар за яким взагалі не передавався, а тому строк позовної давності не переривався за укладеним договором поставки, зокрема до вимог про стягнення пені за видатковими накладними № РН-0000458 від 24.10.2012 р. та № РН-0000517 від 12.12.2012 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/18376/14, а розгляд справи призначено на 07.07.2015 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

04.01.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Синтра Трейдінг» (далі - продавець) та Спільним українсько-німецьким підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОБЕР ГмбХ» (далі - покупець) було укладено договір поставки № К11-12 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець продає, а покупець купує шпалери, інші оздоблювальні матеріали, каталоги шпалер, пакети, інші рекламно-інформаційні матеріали (далі - товар), в асортименті та кількості, вказаних в видаткових накладних до кожної партії товару, які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору ціни (без урахування знижки) та асортимент товару, що постачається, згідно діючого договору, вказані в специфікаціях до даного договору, які є невід'ємною його частиною. Ціна товару, вказана в специфікаціях, є базовою для розрахунку ціни продажу партії товару з урахуванням знижок, встановлених цим договором, що вказується у видаткових накладних.

Як передбачено п. 2.3 договору, загальна сума договору складає суму, яка дорівнює вартості всіх партій товару, відвантажених згідно всіх видаткових накладних діючого договору.

Відповідно до п. 3.1 договору покупець зобов'язаний сплатити вартість кожної відвантаженої партії товару (ціна продажу партії товару) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на підставі рахунку-фактури останнього не пізніше 45 календарних днів з дня відвантаження товару продавцем та 90 календарних днів при відвантаженні товару колекції Temptation.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що загальна вартість товару, відвантаженого продавцем та не оплаченого покупцем в будь-який момент договору, не може перевищувати 1 500 000,00 грн.

Приймання-передача товару здійснюється сторонами в порядку, передбаченому діючими в Україні інструкціями про приймання товару за якістю та кількістю. Партія товару вважається переданою продавцем та прийнятою покупцем: за кількістю - шляхом перевірки та порівняння відповідно до кількості місць, вказаної в товарно-супровідних документах на партію товару, за якістю - відповідно до сертифікатів якості підприємства-виробника ( п. п. 7.1, 7.2 договору).

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, умови укладеного договору поставки не виконав, поставлений товар не оплатив, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 866 482,78 грн.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов укладеного договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар за загальну суму 967 275,04 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- № РН-0000079 від 29.02.2012 р. на суму 419 517,04 грн;

- № РН-0000080 від 29.02.2012 р. на суму 17 797,80 грн;

- № РН-0000129 від 02.04.2012 р. на суму 410 012,52 грн;

- № РН-0000458 від 24.10.2012 р. на суму 61 980,48 грн;

- №РН-0000517 від 12.12.2012 р. на суму 57 967,20 грн.

Вказані накладні були підписані обома сторонами без зауважень та скріплені їх печатками.

Відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару виконав частково у розмірі 100 792,26 грн, що підтверджується копіями банківських виписок, згідно з якими 07.02.2014 р. було здійснено оплату у розмірі 54 792,26 грн, 11.02.2014 р. - оплату у розмірі 24 000,00 грн, 12.02.2014 р. - оплату у розмірі 22 000,00 грн.

16.06.2014 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 286 з вимогою сплатити заборгованість за поставлений товар та попередив відповідача, що у разі звернення до суду позовні вимоги будуть також включати вимоги щодо сплати неустойки.

У відповідь, відповідач направив позивачу листа та зазначив, що зобов'язується здійснювати з 25 червня щотижневі платежі по оплаті товару, про що буде інформувати позивача, та просив на місяць продовжити строк подачі позовної заяви.

Доводи скаржника про те, що платежі за товар були сплачені за договором поставки № К11-11, а не договором поставки № К11-12, товар за яким взагалі не передавався, судова колегія вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Як було встановлено вище, між сторонами були підписані видаткові накладні на загальну суму 967 275,04 грн.

Отже, підписуючи видаткові накладні, відповідач посвідчив факт отримання поставленого позивачем товару, а відтак і обумовлено виникнення обов'язку по його оплаті.

Посилання скаржника на відсутність у нього обов'язку з оплати товару з огляду на відсутність у довіреностях посилання на укладений договір є також безпідставним, оскільки зобов'язання відповідача по оплаті товару виникає починаючи із моменту підписання відповідних видаткових накладних. Претензій з приводу кількості та якості товару відповідачем не надавалось, а навпаки у відповіді на претензію позивача щодо наявної заборгованості підтверджено відповідачем визнання такого боргу, а отже і отримання товару.

Як передбачено п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України та п. 3.1 укладеного договору покупець зобов'язаний сплатити вартість кожної відвантаженої партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на підставі рахунку-фактури останнього не пізніше 45 календарних днів з дня відвантаження товару.

Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 866 482,78 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк сплати, у відповідності до умов договору є таким, що настав, а тому судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимоги в частині стягнення основного боргу у сумі 866 482,78 грн.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 79 070,17 грн пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 9.3 договору, у випадку несвоєчасної оплати товару, за вимогою продавця покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день прострочення платежу до повного погашення заборгованості. При цьому черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями буде встановлена відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187).

Згідно з п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Разом з тим, у матеріалах справи наявне клопотання відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, відповідно до якого останній просить здійснити застосування строків позовної давності у порядку, передбаченому ст. 267 ЦК України.

Відповідно до п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 р. у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Відповідно до положень п. 4.3 вищенаведеної постанови, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції.

Згідно з п. 3.2 цієї постанови щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 р. передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, визнання пред'явленої претензії; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.02.2014 р. відповідачем за видаковими накладними № РН-0000458 від 24.10.2012 р. та № РН-0000517 від 12.12.2012 р. було здійснено часткове погашення заборгованості на суму 54 792,26 грн, який включає борг за договором.

Таким чином, строк позовної давності для пред'явлення позивачем позовних вимог за цими видатковими накладними станом на день звернення до суду з позовом (01.09.2014 р.) не було пропущено.

Разом з тим, за видатковими накладними № РН-0000079 від 29.02.2012 р.

№ РН-0000080 від 29.02.2012 р., № РН-0000129 від 02.04.2012 р. строк позовної давності не переривався.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення відповідача пені у розмірі 79 070,17 грн пілягає задоволенню в частині стягнення 9 150,25 грн (4 623,13 грн за видатковою накладною № РН-0000458 від 24.10.2012 р. та 4 527,12 грн за видатковою накладною № РН-0000517 від 12.12.2012 р.).

Пеня нарахована відповідними періодами, при цьому, тривалість цих періодів не перевищує шестимісячного строку, який передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, розмір її перевірений судом, є арифметично правильним, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору.

Також, за неналежне виконання умов договору, позивач нарахував та просить суд стягнути на його користь з відповідача 79 998,83 грн 3% річних та 306 552,32 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. за № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 79 998,83 грн 3% річних та 305 552,32 грн інфляційних втрат є обґрунтованими, розмір їх перевірений судом, є арифметично правильним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 1 261 184,18 грн, з яких 866 482,78 грн основного боргу, 9 150,25 грн пені, 79 998,83 грн 3% річних та 305 552,32 грн інфляційних втрат.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2015 р. у справі № 910/18376/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОБЕР ГмбХ» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОБЕР ГмбХ» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2015 р. у справі № 910/18376/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/18376/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко